Молодь, політика та ідентичність: які вони, молоді українці, і чого очікувати від них?

Reforms UCMC
Feb 5 · 9 min read

Українське (та й не тільки) суспільство схильне пов’язувати надії на краще майбутнє з молодим поколінням, а прихід молоді у політику (за уявленнями — активної, освіченої, прогресивної) — з позитивними змінами в країні; зміну поколінь — з остаточним відходом від радянського способу мислення й підходів («доки не зміниться покоління — нічого не зміниться»).

Люди вітають нові молоді обличчя у політиці і переконливо продемонстрували це на президентських і парламентських виборах 2019 року. Але чи корелюють ці сподівання з тим, якою є ця молодь — не лише «нові обличчя» у парламенті, а середньостатистичні молоді українці?

Взаємодію молоді та політики на теренах пострадянських країн свого часу досліджувала Надія Дюк — українсько-американська науковиця та громадська діячка. Ґрунтовні спостереження про українську молодь та її участь у громадсько-політичному житті викладені у праці дослідниці «Наступне покоління в Росії, Україні та Азербайджані: молодь, політика, ідентичність та зміни», виданій у 2012 році: пані Надія окреслює портрет молодих українців та створює підґрунтя для прогнозів, як вони будуть включені у життя країни у старшому віці.

23 січня Україна та міжнародна спільнота вшановували пам’ять пані Надії. Цього дня ми в Українському кризовому медіа-центрі запропонували повернутися до теми її дослідження з перспективи сьогодення: які вони, молоді українці, і чого очікувати від них?

УКМЦ запитав про це соціологів, політологів та діячів громадського сектору, які включені у розбудову громадянського суспільства в Україні ще з 90-х років.

І ось декілька висновків.

  1. Молодь не особливо відрізняється від решти

За даними соціологічних досліджень, погляди молоді до 30 років несуттєво відрізняються від інших вікових груп — окрім найстарших. Хоча певні кількісні відмінності є.

Ірина Бекешкіна

«Коли у 90-ті роки ми починали досліджувати суспільство, можна було казати так: молодь і всі решта. Молодь до 30 років як соціальна група істотно відрізнялася: вони були вже «нерадянськими». У 2000 роках це вже стало покоління до 40 років — ця молодь подорослішала, з’явилася нова, і вони теж відрізнялися, але не так радикально. Зараз, коли ми дивимося на якісні відмінності — можна сказати «старші і всі решта». В опитуваннях молодь виділяється кількісно, але не якісно. Вона має свою специфіку, але не відрізняється радикально як носій якихось особливих цінностей», — зазначає Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Для прикладу, серед молоді 18–29 років найбільше тих, хто вважають розпад Радянського Союзу позитивною подією — 60%. Більшість вважають, що за існування незалежної України позитиву було більше, ніж негативу. У наступних вікових групах цей відсоток поступово зменшується, і лише серед покоління 60+ більш поширена думка, що розпад СРСР був негативною подією. Якби референдум за незалежність України відбувався зараз, підтримали б незалежність серед наймолодших — 81%, серед найстарших респондентів — 62%.

«У наших дослідженнях дорослого населення цілком окремою групою можуть бути люди, які народилися в незалежній Україні. Для них, особливо наймолодших, Радянський Союз — це як якийсь фільм. Ставлення залежить від їхнього старшого оточення й інформаційного простору. Але яким би не було це ставлення — це ставлення до уявної речі», — каже Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова.

Вступ до НАТО підтримує 54% молоді, позаблоковий статус — 22%.

Молодь найбільш прихильна до демократії, принаймні як цінності — 75%, порівняно з 51% серед старших поколінь, каже Ірина Бекешкіна. Молодь більш оптимістична щодо майбутнього і більш схильна до змін — частої зміни роботи, міграції у межах країни та за межі країни. Але при цьому — не дуже цікавиться громадсько-політичним життям.

«Інтерес до політики у молоді не вищий, ніж у решти, навіть дещо нижчий, ніж у середнього віку. Якщо подивитися на тих, хто бере участь у діяльності громадських організацій — молодь не відрізняється від інших поколінь, відрізняється лише група, старша 60 років», — зазначає Ірина Бекешкіна.

Більш того: починаючи з Революції на граніті до Революції гідності відсоткова частка молоді серед учасників протестів поступово зменшувалася, додає Анна Осипчук, наукова директорка Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія», викладачка кафедри соціології НаУКМА.

Анна Осипчук

«Під час Майдану, молодь була третьою за чисельністю. Це вже не була молодіжна революція — її ядро складало те покоління, що робило Революцію на граніті та Помаранчеву революцію. Частина відповіді на це питання, на мою думку — що люди, які не застали інших часів, не дуже розуміють небезпеку повернення туди», — зазначає вона.

З несподіваного: попри загальне уявлення про те, що молодь більш прогресивна й освічена, вона схильна до популістських поглядів не менше, ніж найстарші та малоосвічені.

«Восени на наше замовлення Київський міжнародний інститут соціології проводив опитування про рівень популістичних настроїв — і там взагалі немає різниці за рівнем освіти і віком за тим, наскільки люди поділяють популістичні настрої», — розповіла Анна Осипчук.

Серед результатів опитування: майже 90% респондентів (а отже, стільки ж і серед молоді) погоджуються з твердженням, що Україні потрібен сильний лідер. 61% — що політики діють «за вказівками іноземних урядів та міжнародних організацій». 63% респондентів згодні, що «важливі для суспільства рішення і закони мають ухвалюватися невідкладно, хоч би й з порушенням процедури». З тезою «Я найбільше довіряю політикам-вихідцям з народу» погодилися 73,6% респондентів.

Водночас, зазначають соціологи, молодь — не однорідна група. Цих людей об’єднує лише вік, але їхні цінності та світогляд залежать від рівня освіти, від регіонального походження, від соціального статусу і виховання у родині.

«Якщо ми хочемо детальніше говорити про ці відмінності — нам потрібні детальніші соціологічні дослідження», — каже Анна Осипчук.

2. Молодь у політиці — це не обов’язково зміни на краще

Надія Дюк у своїй книзі зауважує, що молоді люди відігравали вирішальну роль у всіх протестних акціях, але майже не долучилися до післяпротестних дій, розбудови інституцій — і на початку 90-х років, і після Помаранчевої революції, втративши можливість впливати на процеси зсередини.

Після Революції гідності ситуація змінилася: до влади прийшло чимало молоді з громадського сектору, яка більшу частину життя прожила у незалежній Україні. Вибори 2019 року закріпили цю тенденцію: кількість молодих людей у державних органах безпрецедентно зросла, президент, парламент і уряд — наймолодші за всю історію.

Але чи зможуть вони виправдати надоптимістичні сподівання, покладені на них?

Світлана Конончук

«Зараз молодь прийшла у парламент. Але сказати що є зміни у підходах до управління, відкритості у системі управління, до того, щоб мати системну комунікацію з різними суспільними групами — вони не простежуються настільки, як хотілося б. Чи здатна молодь діяти новим чином? На жаль ні. Молодь, яка приходить у політику, не має стільки досвіду, знань і об’єднаної готовності, щоб протиставити щось олігархічному впливу на державну систему», — зазначає Світлана Конончук, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень.

Ігор Коліушко

«Сучасна молодь приходить у владу без усталених моделей поведінки, осмислених стандартів якими хоче керуватися — просто приходить, тому що хтось туди її кличе. І дуже часто ці люди просто відтворюють моделі поведінки, які були до них і які бачать поруч. Багато молодих поводяться так само, як ті, кого вони ще вчора критикували», — зазначає Ігор Коліушко, директор Центру політико-правових реформ.

Андрій Биченко

«Зрозуміло, що будь-яка інституція, яку могла б розбудовувати молодь, не є створюється молоддю. І куди б не зайшла молодь — вона там складає меншість, і ніхто під них не змінює правила: молоді доводиться адаптовуватися під ці правила, які були і залишаються радянськими. Тому логічно, що молодь не хоче брати участь у цьому — в умовах, коли для молодих людей отримати західну освіту і виїхати значно простіше, ніж переламувати систему тут», — каже Андрій Биченко.

3. Наступні покоління молоді дуже інакші — тому що ростуть зі смартфонами в руках.

Одне з найновіших досліджень про те, якою є ця цифровізована молодь — британської дослідниці Хлої Комбі «Покоління Z: їхні голоси, їхні життя» (Generation Z: Their Voices, Their Lives). Дослідження охоплює молодь 13–23 років. Остап Кривдик, керівник програми «Україна і світ» Аналітичного центру Українського католицького університету, наводить дані з нього як орієнтир, які риси, скоріш за все, притаманні і для українців цього віку.

Це «діти Інтернету», які мають постійний доступ до інформації: вони постійно в потоці. Вони є одночасно господарями і слугами соцмереж. Вони створюють бренд себе як особистості і хочуть себе транслювати у прямому ефірі. Вони відірвані від традиційних структур, політичної реальності, медійної реальності, модних трендів: вони починають реальність із себе, а авторитетами найчастіше є успішні блогери. Покоління Z достатньо ідеологічно активні, але не у вимірі традиційних ідеологій — наприклад, для них важливі захист довкілля і веганство. Вони зорієнтовані на рівність і визнають право людини бути ким-завгодно, але, при цьому, не схильні до вживання алкоголю, наркотиків, сексуальної активності. Не схильні вони і до подорожей — тому що віртуальна реальність зробила світ доступним з екрану смартфона. Вони одночасно і більш впливові, ніж попередні покоління — тому що можуть висловлюватися через соцмережі, і, водночас, замкнені у «бульбашці» свого кола спілкування.

«Питання у тому, чи буде готовим це покоління до реальності, яка за межами віртуальної. На це покоління у нас в Україні накладається фактор війни, від якої може хотітися втекти. … Пані Надія підсумовує свою кригу словами «конфлікт, співпраця, пристосування» — як трьома моделями, як молоді покоління будуть взаємодіяти з політичною реальністю. Мені здається, пристосування може бути найбільш імовірним сценарієм для цього віртуального покоління», — підсумовує Остап Кривдик.

Чого очікувати від цієї молоді?

«Що стосується переконань про зовнішньополітичний вектор, я постійно кажу — не буде ніякого регресу, не буде Україна повертатися назад до Росії, тому що поступово змінюються покоління і вони більше дивляться на Захід, ніж на Схід», — Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи».

«Ідентичність цієї молоді очевидно не буде ідентичністю наших радикальних націоналістів. Але вона точно не буде російською і пострадянською. На мою думку, поворот до Європи, який зробила Україна, дає можливість говорити про те, що молоді буде притаманна модернізована українськість. Цьому сприятиме й освіта і доступний масив гуманітарної інформації», — Євген Бистрицький, голова громадського об’єднання «Виборча Рада UA».

«На мою думку, в українців майбутнього ідентичність буде будуватися і через особистий досвід, і досвід, отриманий з віртуальної реальності. Українці майбутнього будуть вважати себе українцями, але й «громадянами світу» — тому що зараз людина «з мізками» може працювати де завгодно звідки завгодно, якщо має доступ до Інтернету. Потрібно закінчити дискусії про те, якою має бути «хороша» молодь і дати молоді робити те, що вона робить — знайти себе», — Павло Клімкін, керівник Програм європейських, регіональних та російських досліджень, Українського інституту майбутнього, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

«Важливо, щоб молодь вміла користуватися і сучасними інструментами та підходами, і працювала над інтелектуальним розвитком. У моєму досвіді був конкретний приклад. Коли я у Сполучених Штатах вирішував питання про те, щоб в аеропортах почали правильно транслітерували назви українських міст і шукав спосіб, як прискорити цю процедуру, ми з різними людьми влаштували брейн-шторм, як це зробити.

Я очікував геніальних ідей від молоді — і зрозумів, що там спосіб мислення зовсім не такий, як навчали нас у радянській школі. Але хто дав ідеї більш проривні — це старші, які мали комбінацію нових бачень, нових фактів, але й вміли подивитися ширше. Вони виявилися тими, хто читав великі книжки», — Валерій Чалий, голова Правління УКМЦ, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Де буде українська молодь і якою вона буде — залежить і від того, чи зможе Україна встигати за світовими темпами технологічного розвитку, які надалі тільки прискорюватимуться. У цих умовах найбільший виклик — забезпечити доступ до якісної освіти і створити умови, за яких молодь, яка бажає працювати у передових галузях та гідно заробляти, могла робити це в Україні.

***

«Надія Дюк була амбасадором України і вміла правильно говорити про Україну, ситуацію у ній і її потенціал. Її внесок у двосторонні стосунки і ставлення до України — величезний. Надія долучилася до побудови «містка», через який надходила допомога для недержавних організацій, які були драйверами розвитку громадянського суспільства в Україні. Навколо неї не тільки в Америці, але й в Канаді та Великобританії гуртувалося дуже багато людей, які через неї дізналися про Україну і почали допомагати. Я їй вдячний за те, що Україну і зараз у США асоціюють не тільки з корупцією і скандалами, але й сприймають з великим позитивом, як країну, яка робить великий внесок у захист цінностей і свобод», — Валерій Чалий, голова Правління УКМЦ, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Reforms UCMC

Written by

Медіа-Центр Реформ — майданчик для відвертого обговорення реформ в Україні: найгостріших потреб, прогресу та проблем на шляху змін країни.

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade