Пенсійна реформа: як змінити систему, а не формули?

Нинішня система пенсійного забезпечення померла, а кожен працюючий буде годувати двох пенсіонерів — найпопулярніший аргумент, коли переконують про необхідність проведення реформ. І справді, якщо подивитися на цифри, вони вражають — дефіцит Пенсійного Фонду в 2016 році склав 145 мільярдів гривень, в 2017 очікується на рівні 141 мільярда. Це гроші, які витягують з інших бюджетних програм і дають Пенсійному Фонду, щоб 12 мільйонів пенсіонерів щомісяця отримували гроші.
Пенсійний Фонд зараз як бездонний дірявий мішок, який з року в рік латають, бо він рветься від тої ваги, яку в нього складають. На засіданні уряду 17 травня запропонували і це питання вирішити: залишити Пенсійному Фондові тільки страхові виплати, а всі додаткові виплати перекласти на державний бюджет.
Що потрібно змінити системно? Ще в березні найкращі незалежні експерти обговорювали проблему в Українському кризовому медіа-центрі.

Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО»: Нинішня солідарна система не відповідає жодному критерію, визначеному Світовим банком. Перше — не забезпечує достойний рівень життя людей на пенсії. При тому я погоджуюсь, що Пенсійний фонд працює значно краще, ніж це було раніше. Друге: вона є важкою ношею для економіки і для суспільства. Вона є гальмом економічного розвитку. Третє: вона жодних ресурсів не продукує, навпаки, забирає — 140 мільярдів гривень трансфер з бюджету цього року.

Ірина Ковпашко, директор департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України: На сьогоднішній момент приблизно 10 працюючих утримує 9 пенсіонерів. це якщо рахувати не лише найманих працівників, а й самозайнятих осіб фізичних осіб-підприємців. За таких умов, дійсно, спостерігається тенденція, що намагаються сплачувати внески з мінімальної заробітної плати, що складає сьогодні 704 гривні. А при цьому ми маємо забезпечити виплату пенсій щонайменше при повному стажі, на рівні 1247 гривень. Зрозуміло, що так чи інакше має місце розрив між тими сумами, які йдуть у вигляді доходів і тими, що має Пенсійний фонд виплачувати.

Чи винна демографія?

Ситуація із пенсійним забезпеченням складна, але нинішня демографічна ситуація в цьому не винна, каже провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Лідія Ткаченко. Якраз зараз частка працюючого населення чи не найбільша і головним викликом майбутнього є не те кого вони зараз утримують, а хто платитиме за їх пенсії.

Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО»: Колосальні зусилля робить пенсійний фонд, як і працівники міністерства в рамках солідарної системи, але це все йде туди, туди — це безкінечно. Ця робота, вона безкінечна і кінці її не видно. Її треба зробити, але одночасно виходити за рамки цієї системи, тому що в рамках цієї системи вирішити питання неможливо. Цей висновок зроблено в1994 році дослідницькою службою Світового банку і він є актуальним для всіх країн, які попали в ту демографічну ситуацію, про яку тут говорилося.

Лідія Ткаченко, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України: Звинувачувати демографію у поганій роботі розподільної системи не можна. Тому що на сьогоднішній день у нас досить непогана демографічна ситуація. Але подивіться будь-ласка, яка вузька наша піраміда. Це діти, народжені у другій половині 90-х і початку 2000-х років. Їх дуже-дуже мало. Зараз вони ще вчаться. Знаєте, з якими проблемами стикаються університети? Їм нема кого вчити, їм доводиться скорочувати свої обсяги. Скоро ці малочисельні покоління будуть формувати робочу силу.

Подивіться на сьогоднішній день, які високі, великі контингенти населення працездатного віку, зокрема, яким зараз близько 30 років, які зараз передпенсійного віку. Порівняйте величину цих поколінь, порівняйте це співвідношення. Тобто, демографія — це виклики майбутнього. Це не проблеми сьогодення.

Як можна покращити солідарну систему?

Пенсійна страхова система — це загальний котел, звідки ти можеш взяти приблизно стільки, скільки поклав. Так має бути і так було до 2004 року, поки політики не почали розігрувати пенсійну карту на виборах. Одні зробили одноразову доплату до пенсій, інші її зафіксували, треті почали скорочувати розрив між зарплатами і пенсіями. В результаті вийшло, що скільки б ти не працював, але навряд чи отримуватимеш набагато більше за сусіда, якому держава виплачує мінімальну трудову пенсію. Плюс немає стимулів для молоді вимагати від працедавця платити йому офіційну зарплату і, відповідно, сплачувати до Пенсійного Фонду єдиний соціальний внесок.

Ірина Ковпашко, директор департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України: Сьогодні ми працюємо за Законом про загальнообов’язкове держааєвне пенсійне страхування, яким визначено формульний підхід до визначення розміру пенсій. Це досить непогана формула, але якби не було протягом часу дії цього закону певних політичних рішень. Це ручне втручання, коли штучно створена така ситуація, що люди, які виходять на пенсію в різний час з однаковими показниками стажу, заробітної плати, дійсно мають різні розміри пенсій. Так от що найперше, те, що може стосуватись нинішніх 12 мільйонів пенсіонерів, які сьогодні отримують пенсію, це насамперед повернути оті страхові принципи, які були закладені із самого початку в формулу визначення розміру пенсій, диференціювати їхні розміри в залежності від сплачених внесків. Ну, а вже в подальшому вирішувати питання запровадження другого рівня, можливо докладання якихось зусиль, для того, щоб третій рівень — недержавне пенсійне страхування також виконувало більш ефективно свою функцію.

Наталія Лещенко, економіст проекту центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна»: Коли людина з однаковим стажем та рівнем заробітку виходить на пенсію, то може виявитися, що інша людина з такими ж стажем та рівнем заробітків, вона отримає іншу пенсію, яка може відрізнятися в рази. І це один із факторів, який зводить оптимізаційну задачу для молодої людини участі в пенсійній системі до того, щоб сплачувати мінімально можливі внески до неї.

Олександра Бетлій, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій: Треба розділити суто пенсійні виплати в солідарній системі і оці певні доплати, які здійснюють за рахунок бюджету. Дуже багато людей відповідно до формули, працюючи 30–35 років, як потрібно відповідно до формули, вони мають право на пенсію менше мінімальної. В результаті держава доплату робить до цієї пенсії, а це вже за великим рахунком, соціальна допомога. Це не пенсія. Тому я би пропонувала, щоб Пенсійний фонд відповідав все ж таки за виплату пенсій. ми переглядаємо формулу, ми робимо прозорою, щоб ми справді могли самі порахувати, щоб ми могли прослідкувати, що Пенсійний фонд правильно порахував. А соціальна допомога — це соціальна допомога, і соціальна допомога має бути адресною і ми маємо зробити реформу соціальної допомоги , соціального забезпечення. Те, що в нас В Україні не робиться. У нас більша частка соціальної допомоги надається не адресно не, не найбіднішим, а переважно більш середнім таким домогосподарствам, небідним.

Є ресурс в солідарній системі, щоб там поліпшити ситуацію. Це так звана параметрична реформа. Нам підвищувати вік виходу на пенсію і як би ми цього не боялися, не хотіли, це буде поступове підвищення. Я не згодна з тезою. що ми нічого не отримали внаслідок поступового підвищення віку виходу на пенсію для жінок. По-перше, цей процес ще не завершився — вік виходу на пенсію для жінок зараз 58 років, а не 60. І вплив на пенсійну систему, він поступовий. Ми обмежуємо зростання виплат в пенсійній системі солідарній тим, хто зараз виходить на пенсію. Тобто, це поступовий вплив і він є позитивним. Друге — в нас залишається ресурс, щоб обмежувати програми виходу дострокового, або раннього виходу на пенсію. Частково цей список було скориговано Кабінетом Міністрів, але все одно у нас залишається досить велика когорта, скажімо так, працездатного населення, працівників, які мають право вийти раніше на пенсію.

Як запустити непрацюючу трирівневу систему?

Трирівнева система пенсійного забезпечення в Україні працює з 2004 року, однак на практиці снує тільки два рівні: солідарна система та недержавні пенсійні фонди. Зі значним перекосом в бік держави, яка покриває 99% виплат. Про обов’язкове індивідуальне накопичення останні кілька років говорили на рівні теорії, але в урядовій презентації його згадали. Йдеться про осіб, що працюють в небезпечних умовах. За таких працедавці платитимуть підвищений соціальний внесок, частину якого пропонується акумулювати на індивідуальних рахунках, починаючи з 2019 року.
Але про повноцінний запуск трирівневого страхування більшою мірою залежить від рейтингу Doing Business. В країні з працюючою економікою, з захищеним правом власності можна говорити і про запуск Накопичувального фонду і про те, що йому буде куди інвестувати отримані гроші.

Андрій Бахмач, радник віце-прем’єр міністра України: Подивіться, що відбувається на прикладі простої людини, яка отримує заробітну плату і їй не вистачає цієї заробітної плати. Що вона робить? Вона шукає якісь додаткові джерела доходів. Так точно відбувається і в пенсійній системі, але пенсіонер не може цього собі дозволити. Він має обмежений перелік цих джерел. Це пенсія солідарної системи, це діти, які можуть допомагати і це певні доходи, які, наприклад отримуються з присадибної ділянки у вигляді натуральних продуктів. Але в цій ситуації, коли пенсіонер не має цих додаткових джерел об’єктивно, він не може просто за станом здоров’я, наприклад знайти собі іншу роботу, якусь додаткову і заробляти ці кошти. Тобто, ці джерела мають створюватись. Ці джерела — це саме додаткові компоненти пенсійної системи. Тобто, частину отримує з держави людина, з солідарки, частину вона отримує з обов’язкової системи накопичувальної, частину вона отримує з третього рівня, чи з інших джерел.

Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО»: Шлях виходу із замкненого пенсійного кола — запровадження накопичувальних пенсійних систем на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян та кардинальне зменшення, а іноді і ліквідація пенсійного забезпечення перерозподільних елементів солідарної системи. Мова не йде про ліквідацію солідарної системи, а мова йде про перехід до умовно накопичувальної системи, як це зробили поляки чи шведи. Ця нова модель пенсійної системи обмежує роль державних солідарних систем, підвищує роль самих працівників і роботодавців, заохочує приватне пенсійне заощадження та відповідальність особи за власне майбутнє в поважному віці. Вона одночасно є наймогутнішим джерелом внутрішніх інвестицій і двигуном економічного розвитку, бо кошти накопичені в системі пенсійного накопичення інвестуються економіку. Зараз для розвинутих країн світу характерні саме багаторівневі пенсійні системи, де пенсіонери отримують не одну, а дві-три пенсії, а той п’ять-сім, бо ці системи вже мають свій розвиток. Обсяги приватних пенсійних накопичень вражаючі в світі 36,4 трильйони доларів, на перше січня 2017 року. І зросли вони за останні 10 років на 13 трильйонів.

Маріанна Онуфрик, експерт Інституту суспільно-економічних досліджень: Мінус накопичувальної системи, що її результати будуть помітними не завтра, як «Ми підвищимо вам пенсії з першого липня, чи с першого січня». А через 5, 10, 40 років, коли почнуть виходити на пенсію перші пенсіонери. І в цьому її проблема. На жаль наш уряд не здатен мислити довгостроковими кроками, а лише короткостроково.

Олександра Бетлій, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій: Ми приходимо до того як робити обов’язковою накопичувальну систему. Це може бути, але не зараз, а через 4–5 років. Нам для цього потрібно навести лад в нашій системі управління акціонерними компаніями, з правами міноритаріїв. Наші компанії не хочуть розміщуватись, наприклад, в Україні. Всі компанії, які розвиваються, вони розміщуються за кордоном не тільки тому, що там кошти, а тому що там вони мають захист. Тобто, всі компанії працюють через якісь офшори тому, що тут вони не захищені. У нас немає захисту права власності, у нас немає верховенства права. Тобто, до того, як ми розглянемо можливість справді запровадити накопичувальне страхування, ми повинні навести лад в цій системі. У нас має бути забезпечено верховенство права, захист прав власності, інші елементи ,які нам дозволять сказати людям: тепер ви можете нести гроші. Державне, недержавне — мені тепер все одно буде, але вони справляться, тому що в нас є фондовий ринок, тому що в нас є банк, справді ми можемо дивесифікувати.

Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО»: Фонд , який діє в рамках накопичувальної системи, він має право інвестувати тільки в першокласні активи. Якщо це стосується, наприклад, акцій підприємств, то тільки першого рівня, якщо це стосується документів, які дає держава, то він може купувати, але теж це через біржу. А чим гарантується збереження? Збереження якраз гарантується за рахунок цієї диверсифікації. Якщо щось піде вниз, то щось залишиться. Якщо компанія інвестує кошти, то вона має право інвестувати не більше 40% в акції, не більше 50% в облігації, не більше, ніж 10% в нерухомість і так далі. Не більше, ніж 5% , наприклад в одного емітента, тобто все розкладено.

Чому затягують з пенсійною реформою?

Один рік і один місяць знадобився уряду Володимира Гройсмана аби вийти з проектом пенсійної реформи. До того історія нагадувала класичне «крок вперед — два назад». І якщо уряд детально пропише в законопроекті принцип нарахування пенсій і захистить Пенсійний Фонд від «ручного керування» — це не тільки оздоровить структуру, але й забере серйозний інструмент в тих, хто любить популістські методи як спосіб зібрати голоси перед виборами.

Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО»: Коли в 2014 відбулися дочасні парламентські вибори і було підписано угоду коаліційну, там було сказано, що один із пунктів — це продовження пенсійної реформи і завершення формування інституційних складових. Був розроблений законопроект 2767, внесений до Верховної Ради. В роботі приймали участь всі експерти, які кваліфіковано працювали, і в цьому законопроекті якраз знайшли відображення всі питання в тому числі ті, які сьогодні ставляться з боку Міжнародного валютного фонду. Але не зважаючи на те, що національна рада реформ двічі розглядала це питання на своїх засіданнях в присутності президента, прем’єр міністра і голови парламент у, а також великої частини депутатів, міністрів і так далі цей законопроект так і лежав в комітеті соціальної політики і без руху і навіть не був рекомендований до першого читання. Потім, коли відбулася відставка уряду і прийшов новий уряд на чолі з Володимиром Гройсманом, вони відкликали цей законопроект 2767 і було внесено 4608 у Верховну Раду. Доля законопроекту 4608 точно така ж. До цього часу законопроект так і лежить комітеті і не рекомендований до першого читання. От так от, тобто, процес гальмування пенсійної реформи, який розпочався в 2004 році, він продовжується до сьогоднішнього дня.

Маріанна Онуфрик, експерт Інституту суспільно-економічних досліджень: Все що можна уже готове. Є законопроект, є експертна підтримка, є потужний міжнародний досвід, як позитивний так і негативний. Ми бачимо, де можна спіткнутися, і ми бачимо, які є варіанти виходу з цієї кризи. Але саме політичні речі не дозволяють провести реальну комплексну пенсійну реформу. От, тому що комусь,чи чомусь важливо, щоб був ручний механізм управління дійсно, цією пенсійною системою. Тому що солідарний рівень — це дійсно, ручний механізм, який дозволяє перед виборами, перед різноманітними такими заходами говорити такі популістські речі, «Ми вам підвищимо пенсію», «Ми вам підвищимо соціальну допомогу» і так далі, і тому подібне. Накопичувальна система, вона антипатерналістська і дійсно, дозволяє виплачувати людям пенсію виключно в обсязі в якому ти сплатив ці внески і виключно так, як працює економіка.

ВІДЕОЗАПИС ДИСКУСІЇ (15 березня 2017)