Сортувати як у Європі: коли кольорові баки з’являться у кожному дворі?

Reforms UCMC
Sep 5 · 10 min read
Фото: Pixabay

Ще 1 січня 2018 року Україна мала б перейти на роздільний збір відходів — коли набрали чинності зміни до закону «Про відходи». Сортування та новий підхід до управління відходами в цілому — серед зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Проте більшість українців і досі не бачать різнокольорових баків у своїх дворах та на вулицях міст, а головними драйверами сортування залишаються волонтерські проекти. Пілотний проект масштабного роздільного збору сміття у Києві запустили лиш на початку серпня цього року. Кілька днів тому у Мінрегіонбуді розповіли, що планують встановлювати у громадських місцях автомати для збору пластикових та алюмінієвих пляшок — але поки що це лише ідея.

Ми спробували розібратися, на якому етапі зараз впровадження обіцяних змін, що потрібно, аби сортування повноцінно впровадили у кожному місті, та хто за це відповідає. А також запитали про досвід міст і громад, які вже встановили у себе перші контейнери.

Чому сортування не запрацювало?

1. Потрібне законодавство є, але поки що — лише найзагальніші документи. Це Національна стратегія поводження з відходами до 2030 року (мета — знизити частку захоронення побутових відходів з 95% до 30%) та Національний план управління відходами до 2030 року. Для того, щоб закладені у них принципи запрацювали, потрібно прийняти низку законів: рамковий закон «Про управління відходами», розроблений згідно з рамковою Директивою ЄС про управління відходами, та декілька секторальних законів.

У рамковому законі закладено принцип розширеної відповідальності виробників продукції, який створює механізм фінансування роздільного збору відходів та переробки. Це стосується упаковки, в якій продаються товари, відходів електричного та електронного обладнання, батарейок, батарей та акумуляторів, потенційно у майбутньому — відпрацьованої оливи та шин.

«Проект цього закону [«Про управління відходами»] та низка інших, що прив’язані до нього та мають прийматися через півроку після його прийняття — повністю готові. Але у зв’язку із завершенням повноважень попередньої Верховної Ради, усю процедуру погодження цих законопроектів доведеться починати «з нуля». Профільне Міністерство — Мінекології — повинне знову пройти погодження [рамкового законопроекту] з усіма новими міністерствами. Ми не знаємо, хто буде міністрами і заступниками міністрів, як довго це буде відбуватися. Крім того, при Мінекології має бути створений спеціальний уповноважений орган по управлінню відходами, і ці інші законопроекти повинні йти вже від нього. Тому коли це станеться — зараз ніхто не може прогнозувати.

Що стосується управління побутовими відходами, у Національному плані передбачено окремий законопроект про муніципальні відходи, куди входять побутові відходи. Як тільки буде прийнято рамковий закон «Про управління відходами» — протягом півроку після його прийняття ми розраховуємо прийняти окремий закон про муніципальні відходи»Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України.

Національний план управління відходами також є «парасолькою» — регіони повинні будуть самостійно розробити власні плани.

«Мінприроди розробило наказ, методичні рекомендації для регіонів, як формувати свої плани. У планах управління відходами має бути наданий загальний огляд потоків з різних джерел, починаючи від інформації щодо їх утворення та закінчуючи перевезенням. Також плани повинні містити прогноз щодо утворених у майбутньому потоків відходів» — Юлія Мігай, головний спеціаліст експертної групи з питань співробітництва в окремих секторах економіки Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

«Це дуже важлива частина системи, великі комплексні документи, які охоплюють не тільки оцінку поточного становища з відходами у регіоні, плани й стратегічне бачення дій. Це детальне прописування того, де знаходяться полігони, це впровадження роздільного збирання. Якщо роздільного збирання — то яких фракцій, якщо контейнери — то де які встановлюються. Кожен регіон має для себе максимально детально намалювати цю картинку. Більш того: потім цей регіональний план лягає в основу будь-якого інвестиційного проекту» Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України.

2. Багато залежить від мерії. Розробкою законодавства займається Міністерство екології і природних ресурсів, та Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України. Впровадження цих новацій у кожному місті — відповідальність органів місцевого самоврядування. З березня цього року Кабінет міністрів остаточно передав на місця усі повноваження щодо управління побутовими відходами, включно з тарифною політикою (Постанова №318).

«Тепер уся система управління побутовими відходами, уся тарифна політика будується виключно на місцевому рівні. Коли ви питаєте нас, коли буде запроваджено роздільний збір відходів — коли місцеві адміністрації вирішать, тоді й буде запроваджено. Усі козирі, всі важелі — все у них в руках»Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України.

3. Потрібні гроші

Останнього «козиря» поки що бракує: для створення й обслуговування сортувальної інфраструктури потрібні чималі кошти.

«Комплексно запровадити сортування, забезпечити фінансування за рахунок тарифів, за рахунок людей — неможливо. Сортувальна інфраструктура потребує мільярдних інвестицій. Мова йде про 250–260 тисяч контейнерів одночасно — це мінімум, і дуже багато сортувальних станцій. Органи місцевого самоврядування, це що передали на них [повноваження] — воно вже передавалося, і воно не працює — тому, що немає джерела фінансування.

Це питання не буде вирішене доти, доки не запрацює закон про розширену відповідальність виробників. Він передбачає, що все, починаючи з інфраструктури для збору, сортування і переробки, фінансується виробниками товарів в упаковці… Ми неодноразово подавали такі законопроекти — 5 разів [останній — у 2016 році], і вони не проходять, тому що є зацікавлені структури, які не хочуть цього», — Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Чи буде кому переробляти зібрану сировину, якщо система запрацює?

Так — тому що зараз великим переробникам не вистачає вторинної сировини, яку збирають в Україні, і вони закуповують її за кордоном:

«В Україні достатньо сильна переробна галузь. Ми маємо 16 скляних заводів великої потужності, переробників пластику — близько 36, але таких, які дійсно працюють — близько 17. Ми буквально за 3 роки збільшили із 15 до 50 тисяч тонн переробки пластику. Але в основному працюють ці 17–16 заводів, а інші з’являються і потім зникають через нестачу вторинної сировини, або працюють нестабільно.

Багато наших підприємств закуповують вторинну сировину у Європі, саме пластик. Це ще тому, що Китай заборонив імпорт вторинної сировини, і Європа та Америка мають надлишок пропозиції на ринку вторсировини. Торік за один рік целюлозно-паперова галузь імпортувала з інших країн 355 тисяч тонн сировини, і заплатила за це близько 58–60 мільйонів доларів. Тобто, замість того, щоб ці долари інвестувати у нашу інфраструктуру збирання — ми платимо за сировину іншим країнам» Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Сортування у цифрах: де це вже працює і як?

«Я бачу дуже гарну тенденцію: не чекаючи впровадження законів і всього іншого, місцеві громади багато роблять для того, щоб впровадити роздільний збір. У 2015 році у нас роздільне збирання було впроваджено у 398 населених пунктах. У 2016 році, таких населених пунктів стало уже 575. У 2017 році їх було вже 822, а у 2018 році — 1181»Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ, Мінрегіонбуд.

Щоправда, ці цифри не дозволяють побачити реальні масштаби. Щоб сказати, що сортування дійсно впроваджене — різнокольорові баки мають бути доступні для більшості мешканців.

«Є населені пункти з населенням 30–35 тисяч, у яких стоїть 8 контейнерів — і вони вважають, що у цьому населеному пункті запроваджено роздільне збирання» ,— каже Володимир Слабий.

Але є міста і громади, де сортування справді працює.

Ігор Довірак, голова Печеніжинської об’єднаної громади Тернопільської області:

«Послугу поводження з твердими побутовими відходами ми визначили однією з пріоритетних. За сприяння програми USAID DOBRE закупили 1362 індивідуальних контейнерів, що дозволило укласти відповідну кількість договорів. Це запобігає виникненню несанкціонованих сміттєзвалищ. Також одночасно розвиваємо послугу сортування сміття. Для того розмістили у громаді ряд сортувальних майданчиків. Зараз реалізували понад 80 тонн скла, понад 1,5 тонни пресованої PET-пляшки.

Перша проблема у цій сфері — недостатні тарифи. Я вважаю, що на законодавчому рівні потрібно запровадити місцевий щомісячний «сміттєвий податок». Для тих, хто сортує сміття — місцева рада приймає меншу ціну, хто не сортує — більшу. Якщо це зробити, за три роки ми забудемо про проблему сміття. Адже зараз сортування сміття в Україні не працює, тому що ринок вторинної сировини фактично відсутній. Друга проблема — відсутність полігонів, які б відповідали всім стандартам».

Іван Рубський, голова Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області:

«Баштанська об’єднана територіальна громада втілює проект «Впровадження інноваційної моделі поводження з твердими побутовими відходами». За кошти Державного фонду регіонального розвитку та міського бюджету ми купили два сміттєвози і 156 контейнерів, 56 з яких — для роздільного збирання сміття. Ми почали встановлювати їх біля дошкільних і загальноосвітніх закладів, амбулаторій, бюджетних установ, ОСББ. Ще один сміттєвоз купили за кошти громади, а за рахунок субвенції — придбали бульдозер».

У Вишгороді інфраструктуру для роздільного збору створила група компаній — з власної ініціативи. За роботу усього цього ланцюжка, від контейнерів до переробки, сплачує бізнес.

«Ми вирішили починати з пілотного проекту і не чекати на закон. Перший був запроваджений у кінці 2017 року у Вишгороді. На 30–35 тисяч населення, стоїть вже 240 контейнерів, і це ще не кінець. Їх вивозить спеціальна машина, потім відходи сортують і ми отримуємо вторинну сировину, яку можна передати на переробні підприємства, і за це навіть заплатять. Люди у своїх тарифах не сплачують за поводження з цими відходами. Їхня мотивація — якщо вони кинуть сировину у наші баки, то у загальний сірий контейнер для побутових відходів викидатимуть менше.

Контейнери — не найбільша частина роботи. Основна робота — з людьми: треба вчити їх, що саме і як кидати в контейнери» Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Фото із сайту ГО “Чисто.Вишгород”

Є приклади, коли сортувальну інфраструктуру запускають волонтерські ініціативи — як «Україна без сміття» у Києві. Останнім часом бажаючих сортувати стало стільки, що станції проекту не справляються з навантаженням.

Ті, хто вже сортує, мають проблеми з реалізацією сировини: об’єми, які вони можуть зібрати, замалі для вигідної співпраці з переробниками.

«Переробники працюють з величезними об’ємами. Сировину для вивезення потрібно накопичити і належно упакувати. Якщо цей обсяг накопичується довго і потім цей один тюк вивозиться раз на місяць — це економічно невигідно. Тому потрібно охоплювати більші території — тоді з’являється обсяг. Але й тоді ця діяльність неприбуткова — чому й потрібна розширена відповідальність виробників, аби компенсувати ці затрати.

Чим швидше ми почнемо, тим краще. Європейські країни рухаються цим шляхом з початку 90-х років і планують вийти на 65–75% переробки у 2030 році. Ми лише починаємо, але теж записали такі показники у нашій стратегії — тому маємо поспішати» Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Тож залишається чекати, доки рамковий закон про управління відходами винесуть на розгляд Верховної Ради — а за ним і решту “сортувальних” законопроектів. Чи буде на це політична воля у нового парламенту та уряду, в якому тепер немає окремого Мінекології — покаже час.

А що з полігонами?

За даними Мінрегіонбуду, кількість полігонів в Україні за останні роки майже не змінювалася, вона коливається між 5800- 6000. Проте зростає кількість несанкціонованих сміттєзвалищ: за останні три роки з’явилося приблизно 2,5 тисячі (штраф за створення стихійного сміттєзвалища зараз дуже символічний — близько 170 гривень. Після прийняття закону «Про управління відходами» він стане суттєво вищим).

«Нацпланом передбачена підготовка нового законопроекту про захоронення відходів, відповідно до європейської директиви Landfill Directive, яка мала б привести справу до цивілізованого стану. З полігонами основна проблема у тому, що більшість із них давно відпрацювали свій ресурс і перевантажені. А сучасний полігон — це дуже дорого. Для того, щоб будувати такий полігон, нам потрібно значно підвищити тарифи на управління відходами. З різних причин, влада на це не йде. Наступний спосіб — залучити інвестиції. Поки що, з різних причин, вони не заходять.

Що можна робити, і що робиться наразі? Полігони проходять паспортизацію. Це теж відповідальність регіонів — вони самі приймають ці рішення, чи буде полігон закриватися, з подальшою рекультивацією, чи можливо зробити його більш безпечним. На багатьох полігонах вже будуються біогазові установки, які дозволяють використовувати газ, який утворюється, для виробництва теплової та електричної енергії»Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ, Мінрегіонбуд.

Іван Рубський, Баштанська ОТГ

«Ми маємо своє сміттєзвалище, яке обслуговує КП «Добробут». Щоб привести його до сучасних санітарних і екологічних вимог ми виготовили проектно-кошторисну документацію реконструкції, яка зараз проходить державну експертизу. Також на погодженні знаходиться санітарно-технічний паспорт полігону твердих побутових відходів, відповідно до якого ми плануємо збудувати полігон.

Ми б могли збудувати завод зі спалювання сміття, але нас стримує два фактори: відсутність співфінансування і те, що немає успішних прикладів таких заводів. В Україні ніде таке ще не працює. Тож ми вивчаємо питання, але поки що не ризикуємо», — Іван Рубський, голова Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області.

Яка перспектива зі сміттєспалювальними заводами?

«Будівництво сучасного сміттєспалювального заводу — це дуже дорого, від 200 до 600 мільйонів доларів. Щоб побудувати такий завод, потрібно бути багатою державою, або залучити дуже щедрих інвесторів. Перспективи залучення таких інвесторів ви можете оцінити, тому переважний спосіб управління відходами в Україні — це захоронення на полігонах. Зробити сучасний, екологічно безпечний полігон — це дешевше, і поки що ми збираємося йти цим шляхом, який нам доступний: закривати полігони, які відпрацювали свій ресурс і становлять небезпеку для довкілля, та будувати нові сучасні ємкі полігони» Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ, Мінрегіонбуд.

Із цим у місцевої влади будуть проблеми: люди неминуче виступатимуть проти того, щоби поруч з їхнім селом чи містечком з’явився полігон. Навіть сучасний.

«Виконавча гілка влади покладає відведення ділянок для твердих побутових відходів на органи місцевого самоврядування. Жодна громада не дає дозвіл на створення з усіма нормами цього полігону, і ніколи не дасть. Потрібно зміни до Земельного кодексу»Ігор Довірак, голова Печеніжинської ОТГ.

Переглянути відеозапис цієї розмови Ви можете тут:

Reforms UCMC

Written by

Медіа-Центр Реформ — майданчик для відвертого обговорення реформ в Україні: найгостріших потреб, прогресу та проблем на шляху змін країни.

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade