Чи потрібні Україні нові закони про медіа?

Reforms UCMC
Nov 15 · 11 min read

Протягом минулого тижня від представників влади пролунали кілька ініціатив щодо посилення контролю за діяльністю ЗМІ. 6 листопада під час слухань у Верховній Раді міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський заявив, що ініціюватиме запровадження адміністративної та кримінальної відповідальності за маніпулювання громадською думкою, щоб протидіяти дезінформації і пропаганді.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко запропонував, задля деолігархізації медіа, запровадити для ЗМІ принцип «фейрплей» (“fair play”- чесна гра) : «скільки заробляєш, стільки витрачаєш» та застосовувати певні санкції до тих, які протягом трьох років є збитковими. Ця ідея знайшла відображення у концепції проекту закону про медіа, оприлюдненій 13 листопада.

8 листопада на офіційному сайті Президента з’явився указ №837/2019, у якому йдеться, що парламент має розробити законопроект про вимоги та стандарти новин. Володимир Бородянський та Олександр Ткаченко прокоментували, що, на їхню думку, це термінологічне непорозуміння.

Усі ініціативи викликали резонанс як такі, що можуть погіршити ситуацію зі свободою слова.

Ми запросили до дискусії в Українському кризовому медіа-центрі авторів ініціатив і медіаспільноту, аби обговорити, у чому полягають ризики та як краще вирішувати проблеми з порушеннями ЗМІ стандартів журналістики і залежністю телеканалів від їхніх власників.

Володимир Бородянський та Олександр Ткаченко не змогли особисто взяти участь у заході. Ми очікуємо від них письмові коментарі і додамо до цієї публікації, якщо отримаємо їх. Матеріал доповнено коментарями Міністерства культури, молоді та спорту з обговорення в “Укрінформі”, що відбулося наступного дня після цієї дискусії.

Серед основних тез медійників — кримінальна відповідальність за маніпуляцію чи фейки неприпустима; стандарти вже виписані і контролем за їхнім дотриманням має займатися сама медіаспільнота, а не держава. «Фейрплей» не допоможе зменшити вплив олігархів на телеканали, але це можливо, якщо належним чином контролювати дотримання телеканалами журналістських стандартів. Що стосується законодавства– певні зміни потрібні, як, наприклад, визнати онлайн-ЗМІ засобами масової інформації, щоб їхні журналісти отримали ті ж права та обов’язки, що й колеги з традиційних ЗМІ. Але значно важливіше — забезпечити практичне застосування вже існуючого законодавства і регуляторних інструментів.


Як протидіяти маніпуляціям так, щоб не перетворити це на цензуру?

Наталія Гуменюк

«Розмову про дезінформацію потрібно відокремити від розмови про медіа. Держава завжди говорить з точки зору національної безпеки, але якщо стоїть питання між свободою слова і безпекою — у країні, травмованій радянським минулим, краще обирати захист свободи слова, інакше це зводиться до використання старих прийомів. І будь-яке рішення влади щодо того, хто визначає, що говорити правильно, що ні — це політичне рішення. У нас вже є регулятор — Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.

Я категорично проти будь-якої кримінальної відповідальності за висловлювання. Це впринципі неможливо у демократії. У нас і так надто високий рівень самоцензури серед журналістів», — Наталія Гуменюк, журналістка, голова ГО «Громадське телебачення», членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

Ніна Кур’ята

«Якщо певне ЗМІ поширює багато фейків, працює як майданчик пропаганди — може бути якась адміністративна відповідальність. Можна говорити про його ліцензію, недотримання стандартів. Але це має робити не держава, а незалежні журналістські моніторингові організації. І дуже допомагає прозора структура власності.

Я категорично проти кримінальної відповідальності за цю діяльність, тому що це прямий шлях у країни з низьким рівнем свободи слова. Коли першого журналіста притягнуть до кримінальної відповідальності — професія помре. Залишаться тільки пропагандисти, які згодні працювати з владою — і на цьому помре демократія», — Ніна Кур’ята, медіаконсультантка, медіатренерка.

Хто має контролювати дотримання журналістських стандартів?

Дмитро Хоркін

«Президент і Верховна Рада не мають втручатися у питання стандартів новин. Це має визначати медіа спільнота, і ці стандарти вже виписані. Втручання держави — небезпечне», — Дмитро Хоркін, генеральний продюсер Українського радіо Національної суспільної телерадіокомпанії України.

Ніна Кур’ята

«Мають бути стандарти, які роблять професіонала професіоналом, але вони не мають прописуватися «згори». Інакше це може перетворитися на небезпечну підміну понять, коли медіа говоритимуть правду, яку влада хотіла б приховати, і журналістів звинуватять у маніпуляції чи поширенні фейків.

Що робити, якщо журналісти поширюють факт, а влада стверджує, що це фейк? Або влада генерує фейк і медіа поширюють його, тому що це офіційна інформація? Зі свого минулого досвіду — я ловила владу на поширенні фейків. Зараз відбувається те, чого ми раніше не бачили: вона їх генерує, як, наприклад, з відставкою Богдана [Андрія Богдана, голови Офісу президента України]», — Ніна Кур’ята, медіаконсультантка, медіатренерка.

Роман Головенко

«Держава має регулювати не так журналістів, як передусім найвпливовіші медіа — телебачення. Нацрада має зіграти головну роль у забезпеченні об’єктивності телеканалів.

Півтори тисячі каналів — це дуже багато, але можна почати з найбільш впливових. У цьому Нацраді може допомогти експертна спільнота, частково такі прецеденти є. За порушення можна застосовувати проти телеканалу фінансові санкції, якщо вони повторюються — піднімати питання про позбавлення ліцензії на підставі рішення суду», — Роман Головенко, Інститут масової інформації.

Чи допоможе “fair play” деолігархізувати телеканали?

Сергій Томіленко

«Фейрплей» і санкції за збитковість — це важелі, які олігархічні медіа знайдуть спосіб обійти. А найменші мовники чи волонтерські газети будуть витрачати купу часу на паперову тяганину.

Зараз найбільше треба боротися не з медіа, а з корупцією у політичній сфері. Поки у політика буде мотивація йти до влади, щоб отримати доступ до джерел незаконного збагачення, він буде користуватися непрофільними ресурсами, тобто медіа, для досягнення своєї мети», — Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

«Передусім треба стежити за дотриманням журналістських стандартів. Якщо це буде — деолігархізація медіа відбудеться сама собою: олігархам стане невигідно купувати й утримувати ці телеканали, якщо вони не матимуть змоги ними маніпулювати», — Роман Головенко, Інститут масової інформації.

«Щодо «фейрплей». По-перше, у світі не існує нормального формату заробляння грошей для онлайн-ЗМІ, тому що прибуток від реклами в Інтернеті отримують Facebook, Google і великі платформи. Онлайн-ЗМІ не можуть бути економічно вигідними, це міф. По-друге, як бути з культурною ініціативою, яка робить своє медіа, але не має на меті отримання прибутку?

Медіаспільнота давно намагалася обмежити вплив олігархів, але вони все одно обходять ці запобіжники. Нинішня регуляція заважає насамперед невеликим незалежним медіа, які нікуди не заносять гроші і не мають політичного впливу. Тому потрібно переосмислити регуляторні механізми. Вдалі приклади на пострадянському просторі є — наприклад, Грузія, де зробили так, щоб медіа, які висвітлюють новини, за два роки до виборів мали доступ до кабельних операторів. Це створило низку незалежних мовників», — Наталія Гуменюк, журналістка, голова ГО «Громадське телебачення», членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

Що мала б зробити влада?

1. Подбати, щоб працювало вже існуюче законодавство.

«У нас більші проблеми не з оновленням, а застосуванням вже існуючого законодавства. Його варто оновити, але є норми, які можна просто почати виконувати: те, що є у законі Нацрада не застосовує у повному обсязі», — Роман Головенко, керівник юридичного відділу Інституту масової інформації.

«Були прецеденти, коли під час виборів Нацрада впіймала певні радіостанції на порушеннях. Але жодної відповідальності за це не було», —Дмитро Хоркін, генеральний продюсер Українського радіо Національної суспільної телерадіокомпанії України.

2. Не ухвалювати нове законодавство в “турборежимі” і радитися з медійниками.

«Влада має відмовитися від експрес-режиму щодо цього законодавства, не встановлювати рекордні терміни, коли ми не бачимо закону як такого, і перейти в режим широкого обговорення за участі медіаекспертів та міжнародних фахівців. Якщо говорять про проблему, наприклад, маніпуляції ЗМІ — я прихильник підходу, що тоді міністерство готує приклади цього явища, щоб можна було подивитися, чи є у чинному законодавстві інструменти для боротьби з ним, чи потрібно впроваджувати нові. Тоді у нас буде довіра. Поки що лунають гучні слова — «фейки» та інше. Але ми можемо бачити на прикладі інших країн, що інструменти для боротьби з фейками використовують для боротьби з критичними голосами і розслідувачами.

Якщо закони застарілі — можна оперативно внести зміни, і не намагатися робити один мега-закон, який буде недосконалим. А неоднозначні ініціативи відкласти до другої стадії обговорення…. Непропрацьовані ідеї в українських реаліях можуть призвести до погіршення ситуації зі свободою слова»Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

«Потрібно сісти за круглий стіл за участі влади, журналістів і журналістських організацій, які стоять на варті якості новин. Якщо влада хоче синергії — вона має ініціювати цю синергію і створити для неї умови. Поки що ми цього, на жаль, не бачимо», — Ніна Кур’ята, медіаконсультантка, медіатренерка.

Медіаспільнота також має самоорганізуватися для активнішого контролю дотримання стандартів журналістики.

«Останні ініціативи від влади мають стати сигналом для керівників медіа і журналістів передусім: якщо держава висловлює такі ініціативи — потрібно посилювати саморегуляцію. Суспільний мовник має задавати цей тон і ці стандарти», — Дмитро Хоркін, генеральний продюсер Українського радіо Національної суспільної телерадіокомпанії України.

3. Вирішити ситуацію з безкарністю за напади на журналістів.

«Пріоритетом має бути захист журналістів та боротьба з безкарністю, притягнення до відповідальних винних у вже скоєних нападах на журналістів. Коли ми отримаємо прецеденти захисту — з’явиться довіра до влади», — Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

«Важливо, щоб Рада з питань свободи слова та захисту журналістів робила те, чим має займатися: захистом свободи слова. Наступне засідання мало б бути присвячене випадкам убивств, погроз журналістам, фізичному перешкоджанню їхній діяльності. Поки ті, хто це скоїв, не покарані — всі решта розуміють, що це можна робити», — Наталка Гуменюк, журналістка, голова ГО «Громадське телебачення», членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

4. Визнати онлайн-ЗМІ засобами масової інформації: для того, щоб у них були і права ЗМІ, і зобов’язання дотримуватися професійних стандартів.

«Статус інтернет-ЗМІ доведеться врегулювати, тому що все більше медіа переходить в онлайн, але онлайн-ЗМІ досі не розглядаються як медіа. І якщо журналіста такого видання поб’ють, правоохоронці навіть не визнають його журналістом», — Роман Головенко, керівник юридичного відділу Інституту масової інформації.

«Статус інтернет-ЗМІ як ЗМІ — це нагальне питання: щоб у них з’явилися і права, і рамка професії. Скажімо, є сайт-сміттярка з величезним трафіком, який поширює велику кількість фейків, але реєстрації цього сайту ніде немає», — Ніна Кур’ята, медіаконсультантка, медіатренерка.

Що ще корисно було б зробити?

«Потрібне економічне заохочення незалежних мовників. За ці 5 років ми з’ясували, що таких чимало, є різні ініціативи у різних містах. Але коли вони виходять на ринок — одразу програють», — Наталка Гуменюк, журналістка, голова ГО «Громадське телебачення», членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

«Потрібно підвищувати медіаграмотність українців і роз’яснювати для аудиторії, що таке справжні ЗМІ і журналістика: що це інформація достовірна, збалансована, різностороння, відоме її джерело», — Роман Головенко, керівник юридичного відділу Інституту масової інформації.

Відеозапис цієї дискусії Ви можете переглянути тут:

Наступного дня після цієї розмови, 15 листопада, під час публічної дискусії в “Укрінформі” на тему: «Свобода слова, захист журналістів та інформаційного простору України від дезінформації (маніпуляції та фейків)» Міністерство культури, молоді та спорту презентували концепцію захисту українського інформаційного простору від дезінформації.

Володимир Бородянський. Фото: “Укрінформ”

«Ми говоримо про те, що будь-який інструмент захисту інформаційного простору має бути таким, щоб він не міг бути використаний для тиску на «незручних», і що громадяни мають право на отримання достовірної інформації…

Україна сьогодні знаходиться в епіцентрі гібридної війни, і ситуація у нас і в якійсь іншій країні Європи кардинально відрізняється. Ми повинні це враховувати, тому ми маємо творити національне законодавство, разом з вами, яке потім буде використане в світі»,Володимир Бородянський, міністр культури, молоді та спорту України.

Анатолій Максимчук. Фото: “Укрінформ”

«Ми маємо забезпечити громадянам право на отримання безпечної, збалансованої, об’єктивної, повної інформації, тому що дезінформація викривлює дійсність для людей… Ми маємо запровадити відповідальність за умисне розповсюдження дезінформації, яка є елементом військової агресії Росії проти України», — Анатолій Максимчук, перший заступник міністра культури, молоді та спорту України.

Пропонують запровадити визначення дезінформації на основі того, що було запроваджене в 2018 році у ЄС. Дезінформацією не вважатимуться оціночні або критичні судження, сатира, недостовірна інформація про особу, яка не шкодить суспільним інтересам, а відповідальність за дезінформацію наставатиме виключно на підставі рішення суду.

У концепції проекту закону йдеться і про адміністративну, і про кримінальну відповідальність.

Фото: “Укрінформ”

«Якщо це було одноразове поширення дезінформації, немає системного підходу, то це адміністративна відповідальність. У випадку якщо це буде умисне, систематичне розповсюдження дезінформації, то ми розуміємо, що це спрямована робота проти суспільства, відповідно за це буде кримінальна відповідальність», — Анатолій Максимчук.

Адміністративну відповідальність пропонують застосовувати до медіа, які не повідомляють свої вихідні дані, “оскільки це не дозволяє реалізувати право на захист тим, чиї інтереси були порушені”.

Кримінальну відповідальність пропонують застосовувати також умисне поширення дезінформації на замовлення третьої особи, яке спричинило шкоду.

Передбачається створення омбудсмена з питань інформації, який здійснюватиме моніторинг інформаційного простору; перевірку інформації на наявність ознак дезінформації, із залученням фактчекінгових організацій, розглядатиме скарги щодо дезінформації та звертатиметься до суду для «захисту інтересів суспільства».

Також пропонують стоврити незалежну самоврядну організацію журналістів, яка займатиметься саморегулюванням спільноти і визначатиме, хто є журналістом. Фінансувати її пропонують за державні кошти.

За словами Володимира Бородянського, проект закону планують підготувати протягом наступних трьох тижнів. Він запросив медійників долучатися до роботи над його текстом, зазначивши, що для цього необхідно буде виділяти до 12 годин щотижня.

Також Володимир Бородянський розповів, що міністерство розглядатиме можливість впровадити курс медіаграмотності у шкільну програму та іспити.

Фото: “Укрінформ”

«Такі ідеї є. У країні, яка в такій ситуації, як наша, це має впроваджуватися ще зі школи. Це потрібно буде проговорювати з Міносвіти. Я вважаю, що частиною ЗНО або іншого фінального тесту в школі має бути блок про те, як людині залишатися убезпеченою в інформаційному просторі. Поки що це тільки ідея», — зазначив Володимир Бородянський.

Детальне резюме обговорення концепції законопроекту в «Укрінформі» підготували «Детектор медіа».

Reforms UCMC

Written by

Медіа-Центр Реформ — майданчик для відвертого обговорення реформ в Україні: найгостріших потреб, прогресу та проблем на шляху змін країни.

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade