Велосипедна Чорногора =)

Велосипедна Чорногора була моєю ідеєю-фікс ще десь з 2012го року. Дуже кортіло проїхатись Чорногірським хребтом від Попа Івана Чорногірського (далі ПІЧ) до Говерли. Але проблема полягала в тому, що пішки я там жодного разу не був. Тому доводилось прислухАтись до відгуків друзів, які побували там з велосипедами. А відгуки були, м’яко кажучи, не дуже байк-френдлі. Втім, основна думка простежувалась досить чітко: Чорногора — не для велосипеда, доведеться більше йти, ніж їхати… Будучи не на 100% “відбитим”, я за всі ці роки так і не наважився на, потенційно, БАГАТОГОДИННУ прогулянку з велосипедом:)

Але, одного чудового серпневого вечора (точніше, 01.08), переписуючись з Женею Закора, вияснилось, що він катав по хребту тижнем раніше. Оооп! Знаючи, який Женя кінь, в мене з'явився шанс отримати максимально адекватну картину того, на скільки доцільно пхатись туди з двоколісним і скільки вдасться їхати. Після детального опису специфіки маршруту і купи корисних порад, в мене загорілись очі:)

Фізична форма на початку серпня в мене була +- «бойова», а прогноз погоди на найближчі дні малював ідеальну погоду без жари і опадів. Який зміст відкладати? Тому наступного дня я вже готувався до чорногірських пригод. Тут ще варто зазначити, що, паралельно, в мене вдома йшов ремонт. Довелось піднапружитись і терміново закрити ряд питань, щоб моя відсутність не вилилась у простій майстрів. Як результат, замість поспати кілька годин перед стартом, встиг тільки спакуватись і оглянути байк (поставив нові керамічні колодки, які, в результаті, зіграли кепський жарт). Та про це пізніше.

З дому виїхав о 01:30, а о 03:00 вже запаркувався в Ясіня. Перепакувався, накинув курточку (надворі +6:) ) і покотився по асфальту в напрямку Рахова.

20 км ідеального асфальту серед містичних нічних силуетів гір промайнули дуже швидко.

Після повороту в напрямку с.Богдан асфальт став доволі умовним, а за с.Говерла взагалі закінчився. Варто сказати, що в цьому районі річка забрала багато доріг (після чергової повені десь за 3 тижні до поїздки). Але Женя нічого не говорив про якісь проблеми на маршруті, тому я вирішив, що дороги розмило в сусідній долині. На ділі ж виявилось, що знищені водою відрізки просто дуже швидко відновили. Респект за це відповідним службам.

Цікаво було проїжджати через сонні села і бачити, як вони ліниво зустрічають новий день і солодко кутаються в густому тумані:)

Справжній підйом (на г.Вихід) почався за ~48 км після старту.

Поки неспішно крутив вверх, сонце вже встигло визирнути з-за горизонту, а трава, каміння і коріння вкрились ранковою росою.

Десь до 59го кілометра все їхалось. Підйом на г.Васкул в один момент став доволі стрімким (~15–20%), а попереду була ще вся Чорногора. Тому одразу спішився і попішкодралив вверх.

Суб’єктивно, їхати легше:) Але справа ще в тому, що згадана раніше роса добряче намочила коріння, якого на тому участку досить багато, і вкручування вверх стало просто неможливим. Відмазка зараховується:D

Від вершини г.Васкул до ПІЧ їдеться немалий відрізок.

Але, зі збільшенням градієнту, з’являється велике каміння, через яке знову довелось спішитись.

Зроблю тут маленький ліричний відступ. На ПІЧ до цього я був всього один раз в 2013му. Це була 2х денна поїздка з Ворохти в Рахів через два Попи Івани: Чорногірський та Мармароський. Тоді ми були з рюкзаками і спускались з ПІЧ в бік г.Васкул. Не знаю, як так вийшло, але рухались ми тоді навпростець через величезні валуни, перескакуючи з одного на інший…

От і цього разу я найбільше переживав за цей відрізок маршруту, бо драпатись з байком вверх по камінню значно складніше... Та виявилось, що трохи правіше від нашої траєкторії 2013го року є досить адекватна промаркована стежка. Власне, по ній я й піднявся. І тепер в мене з’явилась ще одна мета — з’їхати там на байку. По моїх прикидках, там має їхатись ~95% всього спуску. От і перевірю:)

На вершині ПІЧ я був о 09:15. Фото на пам’ять, перекусив і — вперед до незвіданого о 09:20!

Спуск з ПІЧ — суцільний кайф: комфортний градієнт, цікаві траєкторії, і мінімум каміння.

Ще на етапі планування маршруту я вирішив, що буду траверсувати вершини на хребті. Інакше довелось би значно більше ходити пішки.

Трохи статистики “йшов/їхав":

1. ПІЧ — г.Менчул ~600м/6км

2. Менчул — оз.Несамовите ~500м/6км

3. Несамовите — г.Говерла ~1.4км/6км

Піші відрізки прикидав “на око”, але мені здається, що озвучені цифри +- відповідають реальності. Більшість з них були по 10–50 метрів. Найдовші — на траверсі г.Бребенескул (~250 м), траверс г.Туркул (~500 м), підйом на г.Пожижевська (~250 м), підйом на г.Брескул (~350 м), підйом на г.Говерла (~300 м)

Гору Пожижевська вирішив не траверсувати за порадою Жені, оскільки на траверсі багато ялівця і через нього важко продератись разом з велосипедом.

Взагалі, на хребті зустрічалось багато відрізків, які їхались виключно на скілах і моїй любові до технічних ділянок:) Основна складність — каміння і вузькі стежки.

Технічно найважчим був спуск по камінню з г.Брескул. Але складним був не стільки сам спуск, як контроль байка. Про причину — трохи пізніше.

Так, неспішно рухаючись по хребту, з купою зупинок на фото і перекуси, я непомітно докотився до Говерли:) І чим ближче я наближався до неї, тим більше туристів зустрічав на стежках. На самій вершині був о 13:20. Аншлаг! Важко уявити, скільки людей тут на день Незалежності…

Бажання затримуватись на цьому “базарі” в мене не було, тому зробив 10 секундну зупинку для фото і покотився вниз. Це був мій найкоротший візит на Говерлу:)

Отже, спуск. Тут варто сказати, що рідні колодки (органіка) на моїх гальмах якраз “закінчились” і перед цією поїздкою я поставив нові — керамічні. Ніколи раніше не катав на кераміці, але в описі говорилось, що вони мають бути ідеальні для моїх потреб. Ха-ха! :))) Якщо в двох словах, то гальмували вони НІЯК. Тиснеш з усієї сили, а велосипед продовжує ліниво котитись… Додайте сюди купу туристів, які часто не давали можливості скористатись оптимальною траєкторією, і середній градієнт ~35–40% :) Результат — двічі приліг на каміння на нульовій швидкості, коли велосипед продовжував котитись в прірву, не зважаючи на сині від зусилля пальці О_о Я махав такі гальмівні колодки! Викинув їх одразу після повернення і поставив метал. Знову маю стопкрани з хорошою модуляцією

В моїх планах ще був підйом на Петрос і спуск по технічному трейлу в Ясині. Але після моїх пригод на спуску з Говерли якось різко перехотілось випробовувати долю. Тому доїхав до підніжжя Петроса і звернув вниз в напрямку Козьмещика. Їхав тут вперше. 7 км спуску, але не можу сказати, що дуже сподобалось. Можливо, то я вже був трохи замаханий 33+ годин без сну:) Останні 20 км були вниз, тому залишалось просто докотитись до авто і телепортуватись додому

Ще перед поїздкою всі друзі мене переконували, що після вело-Чорногори я довго не захочу навіть думати про те, щоб повторити. Але багато з вас в курсі, що я не завжди адекватний в питаннях, що стосуються велосипеда:) Тому, ще навіть не доїхавши до машини, я вже мріяв про наступну подорож. Цього разу в реверсі і, обов’язково, зі спуском з ПІЧ в бік г.Васкул🥰

“Ок, Google, що там в нас з погодою на ПІЧ?..” 😁

П.С. В результаті, шлях від ПІЧ до Говерли зайняв в мене рівно 4 години, з яких в русі — 02:40.

Загальний кілометраж — 115 км
Набір ~2900-3000 м (Гармін вирубався на Говерлі)

Трек тут:

https://strava.app.link/futv8uiXhjb

П.П.С. Не раджу повторювати без належної фізичної і технічної підготовки, з невідповідним байком чи з рюкзаком/баулами. Ви проклянете все на світі (і мене в тому числі:) )