Переліт та перші враження

Так сталось, що я і моя кохана дружина покинули Україну (с@бались) в пошуках нового досвіду, кращих умов і тд і тп. Ініціатором такого повороту в житті було моє давнє прагненя (в універі відвідав Штати по програмі для студентів Work&Travel і був просто вражений усім довкола) переїхати до США. Маленький відступ — я надзвичайно легко вражаюсь та захоплююсь новим речам, думаю мої знайомі погодяться з таким твердженням, а може і ні, фіг з тим, тому про більшість речей, які комусь здаються банальними я можу далі писати і розхвалювати так наче це — “невєбічєськи” круті речі без яких існування неможливе.

Стосовно перельоту, все було супер, трошки безкоштовної реклами Lufthansa. Поспав в літаку всього пів годинки і встиг подивитись 4 фільми (завдяки все тій же Люфтганзі, в крісла вмонтовані монітори і можна вибрати фільм музику на свій смак, фільми доречі новинки, як варіант були популярні старі фільми). Моя дружина (не втримався, щоб не похизуватися, яка в мене гарна “жона”) зі мною погодилась, як вона каже: “Люфтганза тащить”, слід зауважити, що хто-хто, а вона любить поху@сосити (проявити негатив і своє роздратування) все навкруги, якщо є за що. Алкоголь не вживав, трошки хвилювався стосовно митниці (наявність візи у паспорті не дає гарантії щодо перетину митниці в Штатах, фінальне рішення приймає офіцер в аеропорту якому ви показуєте саму візу і можливо додаткові документи). Так от переліт був відносно “лайтовим”, хоча над самим Фраником (Сан-Франциско, буду його називати так запозичивши термін у колишнього колеги, не буду називати ім’я, але він себе називає — Таємничий Амбал) літали біля години перед тим, як сісти. Далі було трохи напряжно, черга до офіцерів, що перевіряють документи була пару сотень людей. Думаю обідній час дуже популярний для рейсів з Європи, ти сідаєш в літак зранку і в обід прилітаєш в Штати по місцевому часу. Коли ми лише стали в довгу чергу, за нами була певна кількість людей, працівники аеропорту — тіж самі офіцери, для пришвидшення проходження перенаправляли частину людей з non resident в citizens коридор, де черги абсолютно немає запитуючи який у вас тип візи, так от з нашими візами ми змушені були стояти в старій черзі (цікавий факт з власного досвіду, більшість прильотів до України я спостерігав, що черга для жителів України на паспортному контролі велика, для іноземців рідко коли взагалі була, абсолютна протилежність до Штатів). Вся черга зайняла близько години часу, я дістав пакаван доків звернувши увагу на сім’ю що стояла перед нами, а в результаті офіцер лише взяв паспорт і форму, що заповнюється в літаку. В ній вказується, що з підозрілих речей ви привезли з собою, типу ліки, продукти, мясо, бабло і тд. Можливо текст стає нудним і монотонним, але я все ж опишу деталі для тих хто планує летіти в Штати.

Офіцер, що перевіряє документи заповнює форму I-94, яка і є документом, що дає вам право знаходитись в США з певним статусом і на конкретний період часу, а не дата вказана на візі, до прикладу якщо у візі стоїть дата дійсна до 11/14/2017 а у формі 11/24/2017, то ви маєте право перебувати на території США до 11/24/2017. Співробітниця компанії в яку я приїхав працювати сказала, що форму потрібно носити з собою і якщо вас стопнуть для перевірки документів, то при відсутності цієї форми мають право затримати у вязниці на певний термін (точно не памятаю на скільки вона сказала, але щось типу тижня чи місяця). Я намагався нагуглити такі вимоги, але не знайшов, та все ж роздрукував та закинув форму до доків.

Після отримання багажу одразу ж викликав Uber, та як виявилось мені довелось заповнити декларацію, тому кенцельнув виклик. Заповнення зайняло пару хвилин, в процесі з мене почали гнати два офіцера, я їм сказав, що зарано викликав убер, і вони почали бубніти типу давай давай чувак швидше, ти зможеш, ми в тебе вірим, ще трошки. Доволі нормально поржав з ними).

Доїхали на toyota prius за хвилин 30 до готелю, готель нічим не вразив, так як за таку вартість в Європі зупинялись в кращих. Звичайно можна сказати зажрався і тд., але факт є фактом — номер давано не ремонтувався, перший готель де я зупинявся, що в номері є кухня, можливо для Штатів це звичайна практика, що люди готують зупиняючись в готелі, щоб економити, але в результаті в коридорі часто пахне тим, що хто готує і дуже часто більше смердить ніж пахне. Прибирання відбувається раз на тиждень, хочеш більше плати, інтернет доволі повільний(щоправда за 4$ на добу можна прискорити втричі). Саме вирішив затестити, підключив на добу коли виникла необхідність скачати доволі велику кількість данних. Посилання на готель: https://www.extendedstayamerica.com/hotels/ca/oakland/emeryville

Зупинились ми у місті Окланд, біля Франика. Окланд це щось по типу Вишневе біля Києва чи Рясне біля Львову, з тією малююююююсінькою різницею, що сполученні два міста мостом довжиною в декілька кілометрів. Ось так він(міст) виглядає:

San Francisco–Oakland Bay Bridge

Після чекіну(поселення), одразу ж погнали в банк (1 км від готелю), було близько п’ятої вечора, тому поспішали, в банку серед столів працівників було порожньо (як я вже зрозумів, що після 5-ї мало хто затримується в офісі, а тим паче в п’ятницю), мене попросили зачекати і запевнили, що я встингну відкрити рахунок, так і сталось. Процедура зайняла хвилин 15–20, отримав тимчасову картку, а за декілька днів в готель прийшла іменна картка, повністю задоволений сервісом. По дорозі назад в готель зайшли в якийсь гіпермаркет канцтоварів, щоб купити води і щось перекусити на потім, так як відчули втому, в результаті з 3-х літровою мінеракою, твіксом і маленьким чіпсами прінглс повернулись в готель де тупо вирубились ще о сьомій за місцевим часом.