Happy end
10
- Все почати з чистого листа — ось що я вам раджу. Принаймні у вас буде час подумати про це. Достатньо часу. — Її великі сині очі уважно дивилися на нього. В ці очі можна було б закохатися, якби вона не була суддею, а він не був на лаві підсудних. У залі було жарко, але Богдана трусило від ознобу. Йому здавалося що від холоду він не відчуває кінцівок.
- Мовчите? Соромно? Я працюю суддею з 2014 року, а до того ще років десять помічником судді, і весь час задаюся питанням: коли ми вже пересаджаємо усіх корупціонерів? Невже неможна не мутити схем, не брати хабарів, чесно жити на зарплатню? Я можу, а начальник департаменту міністерства не може? Ну і мовчіть собі. Ваш вирок…
9
- 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна — саме стільки зазвичай дають за це. Саме стільки я буду просити суд для тебе. — На вид слідчому прокуратури було далеко за 40. Його обличчя не відображало жодних емоцій. Може просто з роками його вже нічого не дивувало, а може завжди було таким.
- А якщо якось домовимося? — Богдан вже і сам розумів, що нема тут про що домовлятись, але і втрачати не було чого. В улюбленому кабінеті стало важко дихати.
- Хлопче, я розкривав економічні злочини на початку 90-х, коли ти ще під стіл пішки ходив. Розкривав у 2000-х, коли ти тільки навчався. І буду розкривати стільки, скільки мені відведено. Я кайфую від цієї роботи. Тобі нема чого мені запропонувати. Ти краще от що скажи — сам придумав цю «геніальну» схему чи підказав хто?
8
- Де той сраний керівник? — радість Богдана від усвідомлення власної геніальності почала змінюватися переживаннями. — Я ж сказав, о 15.00, у кабінеті і щоб без затримок. Що тут складного? Затримується він десь. Корупційний покидьок. Він накрав вже стільки, що якби я був злий — вже давно сидів би. Але я не злий. 50 000 євро (ми ж йдемо в Європу, тож і розрахунки мають бути відповідними, хе-хе) — і я закрию на нього очі. А ця паскуда з моїми грошима десь вештається! О, нарешті, ось і він.
7
Табличка на дверях кабінету свідчила про те, що кабінет займав начальник департаменту. Якого саме департаменту — табличка не зазначала. За великим рахунком, це й не мало значення. Ті люди, хто не знав що це за департамент — просто проходили повз. Ті, хто знав — і без таблички б відшукали володаря кабінету, оскільки без його слова, візи, рекомендації могли розпрощатися з власними посадами. Як от з посадами керівників державних підприємств, що відносилися до сфери управління міністерства.
Богдан їх щиро ненавидів. Їхня зарплатня, їхні брудні тендери — все це свідчило про те, що в них багато грошей. І тепер вони поділяться з ним, кожен з них!
6
Деяких директорів департаменту призначали зверху. Деякі йшли до цієї посади по двадцять років. Богдан пройшов цей шлях за три. Вже на посаді начальника відділу він добре почав розуміти що до чого і як у міністерстві справи робляться. Але субординацію всі поважали — тож масово заносити починали від посади начальник департаменту і вище. Начальникам відділів залишалось лише дивитися і скиглити від того, що гроші йдуть повз них.
А ще можна було просто нічого не робити і байдикувати за гроші платників податків: досвідчений начальник відділу вже має достатньо влади, щоб гордо заявити, що те чи інше питання знаходиться поза межами його компетенції і вирішувати його він не буде. Принаймні якщо це питання не несе у перспективі матеріальних бонусів.
- Богдане Михайловичу! — у кабінет зайшла вродлива дівчинка. Нещодавно вона була звичайною волонтеркою та завдяки Богдану стала держслужбовцем. — Там на наш відділ відписали два звернення громадян щодо надання консультацій. І от законопроект надійшов на погодження. І навіть вже є деякі зауваження та правки до нього з боку суб’єктів господарювання. Які наші дії?
- По зверненням одразу пиши що це не наша компетенція і консультацій ми не надаємо, ну як я тебе вчив. По законопроекту зателефонуй кожному з тих, хто писав зауваження, і запроси на індивідуальні зустрічі зі мною.
- Тобто, Богдане Михайловичу, не всіх разом запросимо, а кожного окремо? Я вірно зрозуміла? — дівчинка зазвичай відверто тупила по робочих питаннях, втім її і не заради розумових здібностей взяли працювати у міністерство.
- Так, ти все вірно розумієш. Кожен має висловитись окремо, щоб протилежні точки зору йому не заважали. От я кожного і вислухаю.
- Ой, Богдане Михайловичу, ви такий розумний!
5
Перший хабарик був для Богдана незабутнім як перший поцілунок з дружиною Галею. Він щойно обійняв посаду начальника відділу і працював над якимось законопроектом, в якому геть нічого не розумів (хоча це був профільний для його відділу законопроект). Опрацьовуючи пропозиції зацікавлених фірм, Богдан тупо дивився на дві протилежні точки зору і намагався вирішити яку саме слід вставити у майбутній закон, оскільки власної точки зору з цього питання у нього взагалі не було, а юристи фірм принаймні вже щось написали.
Один з ініціаторів цих правок сам вийшов на Богдана і домовився «прояснити суть правової позиції». «Ага, проясни вже, хєрню якусь пропануєте тут!» — втомлено подумав Богдан.
Ініціатор прийшов наприкінці робочого дня і одразу поклав на стіл конверт.
- Що там? — з недовірою поцікавився Богдан.
- Обґрунтування нашої позиції. Я ще в електронному форматі перешлю.
У конверті була якась нудна аналітична записка, з першої сторінки якої випливало, що саме ці зміни будуть на краще. Читати далі було лінь.
- Дякую, я почитаю ввечері.
- Зараз не будете?
- Ні, нема часу. Ввечері, як лишусь сам.
- Я вас зрозумів. Телефонуйте якщо будуть питання.
Ввечері Богдан знайшов у конверті п’ять стодоларових купюр — між останніми листами «обґрунтованої позиції». «А може, і не таку вже хєрню вони пропанують» — подумав втомлений начальник відділу.
На сімейній нараді вирішили нікуди не повідомляти про це і купити Галі нові чоботи.
4
«Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки». За вирахуванням всіх бюрократичних дрібниць, саме ця магічна фраза і зробила головним спеціалістом міністерства колишнього волонтера Богданчика.
Значення нового статусу важко було однозначно охарактеризувати. З одного боку це була чи не найнижча посада у кадрово-харчовому ланцюгу великого міністерства. З іншого — це був соціальний статус. Вже не волонтер. Іменна перепустка, обладнане робоче місце. Запис у трудовій книжці врешті решт. Богдан дуже пишався собою, а на тих, хто ще лишався волонтерами, почав дивитися зверхньо.
3
Волонтерство на перший погляд не давало геть ніяких бонусів. Грошей за це майже не платили. Витрачати доводилось свій вільний час (принаймні у викладача середньої руки часу було вдосталь).
Втім це було волонтерство при міністерстві. Себе можна було називати членом команди Міністра! Потрохи обростати корисними зв’язками, все більше наближатися до елементів владної вертикалі і все більше віддалятися від сумної викладацької роботи. Та й жінка вже давно пилить, що на студентах багато грошей не заробиш.
2
Студенти вчасно зібралися на пару. Богдан був звичайним викладачем: чесно бубнив студентам з року в рік одні й ті самі лекції. Не лютував на заліках. Подарунків не вимагав, але й ніколи не відмовлявся від них. Сьогоднішня пунктуальність слухачів була обумовлена особливими обставинами. Богдан викладав конституційне право, а в групі й досі були студенти, які мали сумніви щодо відповідності Конституції певних політичних подій.
- Перш ніж почнемо, я хочу оголосити хвилину мовчання. За загиблими на майдані.
Студенти здивовано переглянулися. Хвилина мовчання питань не викликала. Загинули реальні люди. Дивно було що їх непомітний викладач наважився на цей крок — він ніколи не відхилявся від регламентів і процедур.
- Дякую. Повертаємось до теми нашого семінару…
- Богдане Михайловичу, дозвольте питання! — Богдан не пам’ятав цього хлопця, оскільки зазвичай парубок забивав на його нудні пари. Але сьогодні не тільки прийшов, а ще й наважився подати голос.
- Ти диви! І що ж ти хочеш запитати? Я тебе слухаю. Ми всі тебе уважно слухаємо.
- Суто з точки зору конституційного права що відбулося в країні?
Питання здивувало Богдана. Він завжди розділяв: конституційне право як теоретичну дисципліну, і брудні реалії у виконанні мерзотних персоналій. Тому, відверто кажучи, відповіді на це питання не мав.
- З точки зору конституційного права джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. А тепер…
- Так, але процедури, порядок, регламент. Імпічмент. Стаття 19, стаття 111. Там ніяких протиріч?
От курво! Ну от що з ним робити? З одного боку він студент, я викладач. З іншого — що це за сєпарські запитання?! Хоча, кожен має займатися своєю справою — я — викладати. Правоохоронні органи — займатись сєпарами. Відповім як викладач. А потім зателефоную куди треба.
- Статті загальної частини мають пріоритет. Ото там де про народ — то пріоритет. Народ отако взяв владу в свої руки. А тепер переходимо…
- Але… — не заспокоювався юний максималіст.
- Хлопче! Я дивлюсь ти добре розумієшся на конституційному праві. Тож тобі не заважить прийти на окремий іспит і поділитися з комісією своїми знаннями. Решта групи отримує залік автоматом.
1
Це був холодний день. Але мозок людини то така цікава штука, що може переконати у будь-чому. Богдан не відчував холоду, йому було жарко. Його гріла думка про те, що диктатуру нарешті повалено. Він вважав себе раціональною людиною, тож намагався оперувати фактами. Факти були наступними: диктатор втік; всі, хто був за нього — деморалізовані і поховались по норах. Попереду світле майбутнє, яке він власноруч заповнить новими подіями і змінами на краще. Зможе, як і вся країна, все почати з чистого листа.
