tse nastil’ky zh prekrasno

це настільки ж прекрасно,
 наскільки й до болю сумно –
 будучи безталанним,
 бути одвічно присутнім.
 при всьому, що сталось,
 при всьому, що станеться далі…
 бачити як вогні революцій
 запалюються в сусідських
 вітальнях.
 поки пил вкриває килим
 під твоїми босими ногами,
 знати,
 що історія коїться
 в той самий момент,
 коли траекторія чашки
 співпадає з тріснутими
 губами, в місці,
 де громіздкі октогональні
 обриси душі, переповненої
 евфімерними гранями,
 загорнутої в жваве,
 паруюче рухом тіло,
 торкаються реальності
 і розривають суху
 обвітрену оболонку.

я злизую свіжу кров,
 віруючи
 в свою ненормальність

і затискаю
 комок у горлі,
 як маргінал
 затискає
 у кулаці
 іконку.


Originally published at SAVCHENKØ.