zapobizhnyk

а якщо ти не станеш?
уяви: замало старання і твої багатоголосі мрії,
не завжди твої, але достатньо вбиті в твою макітру.
замало старання і вони не збудуться.
навіть, якщо щирі.
навіть, якщо ти сам в житті нібито відбувся.

відбувся. наче хрестик навпроти імені
твого особистого депутата в абсолютну істину.
вправного у викритті загарбників твого вільного часу.
автору логічного і красномовного. але такого нещирого виступу.

уяви, що ні. ніяк. і всі твої сорок-вісім
(по одному на кожне літо і блакитний вогник)
ти відкладав життя на потім.
кожного року — на “ен плюс перший”.
оманливо заганяючи в перетриману звичку
свій секундний поклик.

так і не з’їздив в Дніпропетровськ.
так і не прочитав повне зібрання Достоєвського.
так і не побував на фестивалі.
так і не проїхав з кінця в кінець найдовшим автобусним.
так і не зустрівся зі старими друзями.
так і не дістався крайньої станції східної гілки метро.
так і не перетнув кордону.
так і не.

і ти в своїй одиначці. один.
розписуєш, реставруєш, розпродуєш, роздаровуєш
його образи.
такі непевні, такі поверхнево-тілесні.
такі, що ти боїшся сам собі зізнатись:

нечесні.

як і ти. і твоя остогидла робота. і твої сорок-вісім.

уявив? запобіжник поновлено.

Originally published at SAVCHENKØ.