zapobizhnyk

а якщо ти не станеш?
 уяви: замало старання і твої багатоголосі мрії,
 не завжди твої, але достатньо вбиті в твою макітру.
 замало старання і вони не збудуться.
 навіть, якщо щирі.
 навіть, якщо ти сам в житті нібито відбувся.

відбувся. наче хрестик навпроти імені
 твого особистого депутата в абсолютну істину.
 вправного у викритті загарбників твого вільного часу.
 автору логічного і красномовного. але такого нещирого виступу.

уяви, що ні. ніяк. і всі твої сорок-вісім
 (по одному на кожне літо і блакитний вогник)
 ти відкладав життя на потім.
 кожного року — на “ен плюс перший”.
 оманливо заганяючи в перетриману звичку
 свій секундний поклик.

так і не з’їздив в Дніпропетровськ.
 так і не прочитав повне зібрання Достоєвського.
 так і не побував на фестивалі.
 так і не проїхав з кінця в кінець найдовшим автобусним.
 так і не зустрівся зі старими друзями.
 так і не дістався крайньої станції східної гілки метро.
 так і не перетнув кордону.
 так і не.

і ти в своїй одиначці. один.
 розписуєш, реставруєш, розпродуєш, роздаровуєш
 його образи.
 такі непевні, такі поверхнево-тілесні.
 такі, що ти боїшся сам собі зізнатись:

нечесні.

як і ти. і твоя остогидла робота. і твої сорок-вісім.

уявив? запобіжник поновлено.


Originally published at SAVCHENKØ.