Чому в Україні не йдуть реформи у сфері економіки?

Українці хочуть жити у цивілізованій країні, тому що вважають себе європейцями. Але так історично сталося, що за остання 300 років вони були відірвані від розвитку європейського суспільства.

А що зараз? Треба повністю змінювати всі суспільні відносини на європейські підходи, насамперед у сфері економіки. І це правильний шлях, бо Україна — це Європа.

Але за два роки після Революції Гідності залишилося відкритим питання створення сприятливих умов ведення підприємництва (малого бізнесу). Чому? Тому що ніхто із реформаторів, починаючи з державних органів та закінчуючи різноманітними громадськими організаціями, навіть не звертав увагу на те, які моделі ведення малого бізнесу побудовані у розвинутих європейських країнах.

Насамперед це стосується такого поняття, як ремесло, тобто виробництво, на противагу торгівлі. 
Навіщо відокремлювати ці два поняття — ремесло та комерцію? Зрозуміло, що для виникнення суспільства з високим рівнем споживання насамперед потрібно виготовляти продукцію, а питання маркетингу, реклами, торгівлі та інших складових економіки стають похідними від виробництва. 
Чи є вірним, що законодавством України не передбачено поняття ремесло. За всі роки незалежності громадянам, які виявляли бажання займатися підприємницькою діяльністю, надавався загальний статус фізичних осіб-підприємців, а різниці між виробниками та комерсантами не існувало. Єдиний розподіл їх визначався податковим законодавством — за обсягами обігу коштів та видами господарської діяльності. Державу в особі представників її органів влади не цікавило питання врегулювання первинної, але найважливішої, складової економіки — самозайняті громадяни-підприємці сфери виробництва, які відповідно до європейських норм права становлять прошарок ремісників.
На жаль, напрямок ремісництва, виробничих кооперативів, їх традиції були знищені під час перших планових «п’ятирічок» у 30-ті роки минулого століття. До кінця 19 сторіччя ремісники становили навіть «сословие». У 1928 році, останньому перед початком «планової економіки», в Україні працювали понад 800 тис. ремісників на 29 млн. населення. На цей час згідно статистичних спостережень за видом економічної діяльності «промисловість» налічується біля 90 тис. ФОП на 42 мільйона населення нашої країни. Про знищення у 50–60-ті роки минулого століття приватної промислової кооперації згадувати не варто. 
У розвинутих країнах Європейського Союзу ремісництво становить важливу складову соціальної ринкової економіки та регулюється відповідним законодавством.

У нашій країні ремесло, на жаль, сприймається як народна традиція із виготовлення предметів культурної спадщини. 
Але треба звернути на увагу, що статтями 378, 379 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом наголошено: Сторони «розвивають співробітництво у сфері підприємництва, яка передбачає особливу увагу до мікропідприємств та підприємств ремісницького типу, які є надзвичайно важливим елементом економіки України та ЄС».

Тобто, саме не звертання протягом двох років уваги на необхідність впровадження у життя вимог цих статей зазначеної Угоди є основною причиною гальмування реформ в Україні.

Усі інші заходи Уряду України, що були прийняті за останні два роки, стосувалися великого капіталу, великих підприємств та декількох тисяч багатів, які зробили свої статки на ганебній безкоштовній приватизації підприємств колишньої загальносуспільної власності.

Про наслідки такого “реформування” для громадян України писати не варто.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.