НОВА ЕРА — ЄВАНГЕЛІОН / NEON GENESIS EVANGELION (10.05.2017)

Нащо писати про те, про що уже все було сказано та написано усіма словами та виразами? Нащо, скажете ви, писати про давно культові творіння кінематографу?

Та ким же я буду, якщо хоч не спробую написати про серіал, що змінив моє уявлення про аніме й дав старт перегляду не тільки геніальних фільмів Міядзакі, а й інших не менш визначних робіт японських майстрів анімації?

«Нова ера — Євангеліон» (далі — NGE) зразок жанру, який для завзятих кіноманів та анімешників є справдешнім євангеліє по побудові емоційного зв’язку з глядачем та вдалому суміщенні відмінного розкриття героїв і донесення ідеї. Кожен персонаж є окремою главою книги по психології, бо всі вони такі хворі, а творці дають змогу зазирнути у кожного і відчути їх переживання і травми. Та сила режисерського вміння та чуття вбачається не тільки в прописаності головних героїв, а й у структурі епізодів (особливо другого, в якому і являється вся потужність недосказаності та непоказаного, важливості історії що відбулася за рамками кадру, нелінійності оповіді та того як усе це може позитивно відбитися на сприйнятті історії). Все це створює дивне індивідуальні відчуття, що ось воно — це моє, це мій тип фільму.

Серіал звертається до аж ніяк не нових проблем. Але подає їх на достатньо високому рівні. Проблема непорозуміння батька й дитини на прикладі Шінджі та Гендо ілюструє як втрата дружини робить батька невмілим у житті й він відрікається всього людського на поталу плану повернутися до жінки, що навіки стала минулим. Не одного хорошого земного чоловіка втрата зробила байдужим до усього. Але хтось же чув голос, який велів жити, прийнявши втрату. Ви теж мусили його чути. Це прокляття, яке несе людство*.

Та найбільше часу, мабуть, приділяється проблемі суперечності при побудові міжособових стосунків, або дилемі дикобразів, яку свого часу ввів у психологію ще Артур Шопенгауер. Люди ранять одне одного, кожне зближення коштує нам великих мук і чим ближча відстань між нами, тим більше страждаємо від уколів голок. Що як можна знищити всі межі, непорозуміння та біль, додати у душі людей забраклого елементу, з яким зникне постійний щем, перетворивши всіх людей у єдину сутність? Ідея проекту комплементації людства цікава та до біса суперечлива з морального боку. Але якраз одним з найпрекрасніших моментів всього серіалу є усвідомлення Ікарі Шінджі важливості окремості індивідуума і бажання зупинити загальне єднання навіть попри весь біль, який спричиняє людська розрізненість.

Не спішіть звинувачувати закоханих у «NGE в СПГС чи інших девіаціях анімешників та інтернетних писак. Є маса речей, які можуть подобатися у NGE та легко перегнути палку, хвалячи його у всі сторони. Головним гріхом цього аніме є те, що авторам час від часу всього-на-всього не вистачає міри й іноді, коли ідіотизм сягає своєї верхньої межі, хочеться кричати «Чому, на бога, я це дивлюся!?». Та це лише секундна слабкість, бо в цілому серіал приголомшує.

Отже, внесок Хідеакі Анно та його безсмертної мехи в історію аніме незаперечний. На підтвердження цьому значна кількість цитувань у східних і західних режисерів і навіть непряма екранізація Гільєрмо дель Торо у вигляді «Тихоокеанського рубежу», і практично незгасна популярність франшизи серед ґіків. В першу чергу NGE має чи не найпопулярніших персонажів аніме за всю історію. А про величезний пласт психології, символізму та посилань можна говорити дуже довго. «Євангеліон» — ціла епоха, справді видатне аніме.

Оцінка: 9/10

Для ScreenMy

_______________________

*«Ловці забутих голосів / Children Who Chase Lost Voices», 2011