Крути-1918. «Мне жаль, что вы не сумели нас полюбить»*
Рецензія на художній фільм «Крути 1918» (Winter of the braves)
Як не крути, а варто почати з цього. Фільм розповідає про знакову битву за українську незалежність, що розгорнулася поблизу залізничної станції Крути. Головна задача цієї і подібних стрічок не стільки кінематографічна, скільки суспільно-політична. А саме — збереження народної пам’яті та творення національної мітології. І Крути з цим добре справляються. До того ж проводять чіткі паралелі із нинішніми подіями на сході країни. Чудово, але це здобуток не сценариста, і навіть не режисера. А самого життя, яке витворило цю битву.
Авторам фільму лишалося тільки творчо осмислити цю історичну подію, здобрити якоюсь любовною лінією, додати шпигунських пристрастей за смаком. Що вони, власне, й зробили. Але якось аж надто картинно. Звуки натовпу ніби приклеєні, не в’яжуться з візуальним рядом. Близькість кадрів видають малочисельність масовки.
Всі герої на своїх місцях, кожен має чітко прописану роль, в межах якої і рухається. Ні кроку вбік. Агенти діють шаблонно, хоч і дещо заплутано. Якщо на мить відволіктися, є ризик взагалі не второпати, що відбувається. Проте не через складність сценарію, просто подача така. Банально таємну записку, яка напевно впливає на сюжет, важко встигнути прочитати.
Убрання акторів наче щойно зняте з театральної гримерки — настільки охайне і вихолощене. Або навпаки — аж так майстерно прикрашене плямами, що стає видно їх зумисне походження. Навіть люди в натовпі, перехожі та ґави — всі мають костюми, чітко прописані кожному соціяльному статусові. Хтось скаже, в ті часи не було інших способів витрачатися окрім як на одяг. Але з документальних зйомок тих років бачимо — люди вдягалися в що доведеться.
Очільник чоти, як і належить книжному лицареві, суворий, але справедливий. Репліки вивірені і виконані з якнайбільшою точністю. Тільки верховоді загарбницьких російських загонів Міхаілу Муравйову дозволено говорити життєво, хоч і тембрально зкальковано з російських серіялів. Перемовини на міжнародній арені проводяться як у найгірших детективних романах. Можна подумати, що діялоги політиків і впливових осіб переписані зі збережених документів. Так само змертвілі й виснажені.
Кидається в очі невикінченість і вузькість символів-маркерів. Як жартівливих, так і зажурних. Дівчина Софія обирає між двома братами-залицяльниками Андрієм і Олексом Савицькими. Один із них запрошує її до кав’ярні, де хоче освідчитися. І ось вона ніяк не може зробити замовлення — взяти цитринове тістечко чи шоколадне. Або епізод страти студентів. Галичанин Григорій Пипський перед самим розстрілом завів славень «Ще не вмерла Україна…». Інші хлопці підхопили пісню. І в мить, коли промовили «душу й тіло ми положим», пролунали постріли.
Найбільшого прискіпу заслуговує монтаж фільму. Фахівцю, який його клеїв, варто займатися чимось глибоко авторським. Жанром, де загадкові сюжетні переходи, якщо не перепади, тільки підкреслюють некальковість задуму, лишають відкритими рани. Коли ж такі прийоми застосовують в історичному фільмі-дійовику, виникає сум’яття.
Щонайменше втрачається нитка чинства. Ось заблукані курсанти та студенти виходять на станцію Крути, де зустрічають віч-на-віч Муравйова. Здавалося — бери бий. Натомість точать пафосні теревені (сакральний заповіт сценаристу: спочатку стріляй, а тоді став питання). Далі, ніби нічого не сталося, нам показують політичні оплути в Києві — ще одна сюжетна гілка, яка, певною мірою, затьмарює батальний контекст.
Коли ж об’єктив камери знову повертається до студентів, їх вже розстрілюють. Чому? Як? Питання зостаються відкритими. Також незрозуміло, чому перед стратою бійці виглядають цілком свіжими, хіба що трохи театрально замащені кров’ю і кіптявою (якої в фільмі нетипово багацько, особливо на постерах). Хоча історики стверджують, що 35 героїв, що потрапили в російський полон, перед тим усю ніч жорстоко катували.
Як зізнається режисер стрічки Олексій Шапарєв, серед відзнятих епізодів був віддалений кадр, на якому показано, як студентів звідусіль оточують так звані краснаармєйци. Але, милістю монтажера, ними довелося пожертвувати. (В ім’я чого?) Хоча важко повірити, що такі речі поза компетенцією автора фільму. Особливо коли мова йде про ключову сцену.
Таких незрозумілостей у стрічці чимало. Так само зненацька починається бій, в якому кадети раптово зриваються з окопів і безглуздо кидаються у відкриту атаку, з нізвідки з’являється кінь (привезли ешелоном?), який настільки круто стає дибки, що Богуну і Хмельницькому з «Вогнем і мечем» тільки снилося. І те, що творці просять не сприймати їх працю за історичне дзеркало, аж ніяк не виправдовує ці та інші хиби.
До речі, про Муравйова. В фільмі він постає ключовим антагоністом. Саме він уособлює супротивника проти якого змагаються крутянці. Тисячі краснаармєйцев, кулемети, звитяжне ура — все це намарно. Зникає під акцентами його постаті. Муравйов самотужки гатить із гармати, закликає спільників до бою. Одночасно веде перемовини з московськими замовниками. Таке враження, що не чотириста крутянців ведуть бій проти навали, що значно переважає за силою. Один він чинить опір численним студентам.
Шапарєв зі сценаристом Костянтином Коноваловим настільки захоплені цим персонажем, що здається, хочуть на ньому побудувати всю фабулу. Розвести сухі історичні факти чуттєвістю — нехай і огидою. Навіть лірична лінія з любовним трикутником затьмарюється наркоманськими викрутасами Муравйова. Його мареннями та брутальними забавками.
Усе це разом перетворює нехай і жорстокого ворога, організатора масових убивств у Києві на пародію та карикатуру. На межі пропаганди, яка могла би поставити собі за мету переконати глядача у потворності цієї персони. Ніби жахливих учинків, підтверджених історичними свідченнями, недостатньо. Єдине, що згладжує цю чорно-білість — стрижнева фраза, сказана Муравйовим: «Мне жаль, что вы не сумели нас полюбить»*
Якщо вам сподобалася рецензія, можете підтримати мій проект
#Карти ПриватБанк:
5168 7573 9303 4329
Одаренко Сергій Олександрович
Читати далі: огляд Галицьких оповідань “Гра в Шульца: Анджей Стасюк у пошуках власного стилю”
*[Мнє жаль, што ви нє сумєлі нас палюбіть] — з рос. Мені шкода, що ви не змогли нас полюбити.
К І Н Е Ц Ь
