Глибинне обурення

Екс-лідер російської Партії любителів пива з режисером Нікітою Михалковим на Першому національному доводили один одному, що Україна — це Росія

«Глибинне буріння» — так називається новий проект Першого національного, що стартував 20 січня (відео). Як дещо незграбно повідомляють на сайті Першого національного, «гості програми можуть не стосуватися теми обговорення і бути носіями свіжого й нестандартного погляду на проблему зі сторони… Одне з головних завдань програми — розкриття і обговорення нових знань, наукових теорій». Сам ведучий каже, що прагне «…показати мудрим людям України мудрих людей світу». І наші сподівання справдилися — ми справді поглянули на певну проблему зі сторони, хоча вона й зовсім не стосувалася теми обговорення.

Оце так зустріч!

Прем’єри цієї програми багато хто чекав із нетерпінням. Ще б пак, адже її ведучий — той самий загадковий Андрій Пальчевський. Нове обличчя Першого національного в минулому — російський бізнесмен, власник величезного пивоварного бізнесу та один із лідерів Партії любителів пива, яка балотувалася на виборах у Думу та набрала аж 0,62% голосів. Мабуть, російським виборцям видалися дивними висловлювання пана Пальчевського на зразок «пиво расслабляет, заставляет думать» та гімн партії, де є такі слова:

«Мы пиво пьем, мы любим пиво.
Большой мы в пиве видим смысл.
Чтобы жили люди все счастливо,
Наводит пиво нас на мысль».

І вони — виборці — побоялися віддавати за нього свої голоси. А от українським урядовцям пан Пальчевський дуже сподобався. Ледве дочекавшись, коли він отримає українське громадянство, його мерщій призначили заступником Міністра сім\’ї, молоді та спорту Равіля Сафіулліна. 
Тоді в парламенті зчинився грандіозний скандал, бо депутати БЮТ запідозрили, що російського громадянства новий український урядовець так і не позбувся, а отже, призначено його поза законом. Те, що тема громадянства дуже болюча для пана Андрія, можна зрозуміти з інтерв\’ю, яке він дав журналісту «Власти денег» Севгіль Мусаєвій: «У меня абсолютно понятное гражданство. Это знают все — даже дети. Вы в этом сомневаетесь? Вы как-то особо по-узбекски (Севгіль — кримська татарка. — О.Ш.) смотрите на меня в этот момент. Вы думаете, я засланец какой-то? Я — гражданин Украины. Точка. Без комментариев. Если будет написано что-то другое — я подам на вас в суд». До речі, працював пан Пальчевський в міністерстві лише два з половиною місяці, після чого його звільнили начебто за власним бажанням. Хоча насправді, подейкують, усе ж таки за подвійне громадянство.
Аби додати цій картині довершеності, не зайве буде згадати, що пан Пальчевський — президент фонду «Євролаб». Того самого, що під час епідемії влаштовував експрес-аналізи на грип на вулицях Києва. Заступниця Черновецького Ірена Кільчицька тоді казала, що в «Євролабі» роблять дуже неточні аналізи. Пальчевський судився з нею, але врешті намети прикрила санепідстанція. 
А хто ж фінансує оновлений «Шустер live» на Першому національному, щодо якого журналіст «Української правди» Сергій Лещенко написав: «Сегодняшний эфир Шустера — свидетельство стремительной деградации этого журналиста, который приехал в Украину иконой демократии, а постепенно превращается в Пиховшека и Долгунова»? В ефірі власного шоу Савік повідомив, що його продакшн отримує щомісячно 800 тисяч гривень від компанії «Євролаб». Принаймні, тепер зрозуміло, чому в інтерв’ю «Обозревателю», яке активно поширює прес-служба Першого національного, пан Пальчевський каже: «Все отработали: я на своем посту, Бенкендорф на своем и Янукович на своем». Перший випуск «Глибинного буріння» яскраво доводить, що його ведучий таки справді на своєму місці — сперечатися не варто. Можливо, не дарма ходять чутки, що до появи програми Шустера на Першому національному причетні особисто Сергій Льовочкін та Ігор Шувалов, які, в свою чергу, мають найтісніші зв’язки з Москвою?

Кошмар «інтелектуального Макдональдсу»

Андрій Пальчевський безапеляційно взявся із самого початку програми представляти перед високим московським гостем інтереси та вподобання всього українського народу, до якого він офіційно долучився минулого року. «Ми, українці, глибоко впевнені… більшість українців погодиться…», що Нікіта Михалков приїжджає до України, як до себе додому. Не варто плутати це із гостинністю. Андрій Пальчевський явно мав на увазі ідею, нещодавно висловлену паном Михалковим: через 10 років Україна та Росія стануть однією країною. І гостю, й ведучому явно дуже подобалась ця ідея, тож вони присвятили її обґрунтуванню значну частину розмови. 
«Ми — ніяка не Європа, — сказав Михалков, маючи на увазі й українців. — а частки одного “русского мира”. Якщо не поєднаємось, то перетворимось на один “загальноінтелектуальний Макдональдс”». 
Дивно, чому така освічена людина помічає за межами «русского мира» лише ресторани швидкого харчування? От, наприклад, пан Путін, якого Михалков закликав порушити російську Конституцію та балотуватися на третій термін, помітив в Америці Силіконову долину та аж загорівся ідеєю створити її аналог у Сколково. Поки що виходить у нього кепсько, бо з тюрми, на яку він перетворив свою країну, тікають учені — і тікають, зауважу, в той самий «інтелектуальний Макдональдс», де отримують Нобелівські премії за геніальні відкриття. А російські вчені у той час наполегливо відкривають черговий вічний двигун. 
Чи можна назвати діалогом, покликаним розкрити нові знання та погляди, розмову, де один співрозмовник висловлює ті самі думки, що й другий, а потім вони знов доводять один одному свої «оригінальні» погляди, й насамкінець приходять до висновку, що вони таки мали рацію? Це схоже радше на пропаганду. Діалог — це те, що відбулося в Нікіти Михалкова на російському телебаченні у програмі «Поєдинок» під час інтелектуальної дуелі з письменником Дмітрієм Биковим. «Надо создать атмосферу благополучия в стране, — проголосив тоді пан Михалков. — Она не бывает благополучной для всех. Но в ней должна быть позитивная настроенность!». Вам ця заява не нагадує сьогоднішньої ситуації в Україні, як її намагаються представити деякі канали нашого телебачення?

«Совєтський» — це комплімент

Чи випадково те, що Андрій Пальчевський під час розмови не подавав жодних бекґраундів про пана Михалкова, не ставив запитань, які могли б роз’яснити подекуди досить дивні висловлювання кінорежисера (і навіть відкрито хизувався тим — я, мовляв, не якийсь там скандальний журналюга!), дозволяв своєму гостю заплутувати глядачів та змушував їх вірити всьому на слово? Я гадаю, що ні — не випадково. Нікіта Михалков має в Росії дещо підмочену репутацію, і навіть найбезневиннішими запитаннями його можна поставити в дуже незручний стан. 
Наприклад, режисер каже: «Я ничего не слышу про культуру в высших эшелонах власти», маючи на увазі не вихованість, а відсутність у влади стурбованості культурою. Тут дуже доречною була б згадка про $40 мільйонів, які режисер отримав на зйомку свого «Предстояния». На майданчик до кінематографіста приїздили і Путін із Медведєвим, а в результаті картина з тріском провалилася в прокаті. Ветерани сказали, що Михалков «плюнув їм в обличчя», а депутат-комуніст Микола Рябов звернувся у думський комітет із культури через можливу розтрату державних коштів, витрачених на проект «Утомленные солнцем — 2: Предстояние». Та уявіть собі: Держдума РФ відмовилася направляти в Мінкульт запит щодо того, скільки бюджетних коштів було витрачено на створення цього фільму! То що ж мав на увазі режисер?
Утім, ведучого в розмові з Михалковим цікавили більш актуальні теми, а саме: як добре бути радянським та «руським». «Говоря о морали, мы с вами оба вышли из советского общества, и недавно я услышал от молодых людей комплимент в свой адрес: “Он — советский!” Какой человек более морален — советский или постсоветский?», — спитав Андрій Пальчевський. Режисер відповів: «Верующий». «Верующий? — перепитав Пальчевський. — Вы имеете в виду — религиозно верующий? А что делать с неверующими?».
Михалков занервував, і ведучий швидко змінив тему: «Киев — колыбель русской цивилизации. Генетически — мы один народ. 80% нашего генома (а я когда-то этим занимался) — идентично. В деревнях, если бабушки говорят друг с другом “украинской мовой”, то они говорят “А я объясняю ей как? По-руськи!”». Після цього у глядача мають зникнути останні сумніви в тому, що Андрій Пальчевський на своєму місці: та він просто створений для цієї програми!
Росія — це Камаз, а Україна — Bentley?
Та нервувати під час розмови довелося також і ведучому, коли пан Михалков почав розводитися про «бремя русского человека». «От у вас яка машина?» — спитав режисер Пальчевського. Кажуть, що президент «Євролаба» став одним із перших росіян-власників авто Bentley Continental, ціна якого сягає півмільйона доларів. Якось не в’яжеться з образом журналіста українського телеканалу, що не заробить на цю іграшку за все життя. Втім, пан Пальчевський сказав, що їздить на недорогій французькій машині. «А Росія — це “Камаз” із причепом, який на поворотах зносить автобусні зупинки!» — вигукнув Михалков. От про зупинки хотілося б подробиць — що вже знесли, що ще знести збираються — але ведучий не став зупинятися на небезпечній темі, а одразу взявся за обговорення «Манифеста просвещенного консерватизма», який режисер видав у жовтні минулого року. Це дуже цікавий та показовий документ. 
«Государство — это культура в форме служения Отечеству». І трохи далі: «Армия — это культура в форме службы Отечеству». А отже, держава та армія, за михалковською арифметикою, дорівнюють одна одній. «Человек с устойчивой психикой, как правило — консервативен. Он хочет жить и умирать так, как жили и умирали его отцы и деды». Дозвольте, панове — це виходить, якщо я не хочу жити так, як мій дідусь — офіцер НКВД — то в мене психіка неврівноважена? 
«Ограничение свободы человека властью возможно. Но возможно тогда и только тогда, когда это ограничение принимается им добровольно, свободно и доверительно. Русский человек подчиняется другому человеку, миру и государству не самим по себе, а из чувства любви к Богу, Родине и Отечеству». Отже, коли влада запроторила вас до в’язниці, або вилучила під час обшуку ваші речі чи заборонила публікацію вашої книжки, статті, відеосюжету, то ви маєте за це ще й подякувати, бо — не через злість, а тільки від надмірної любові до вас обмежується ваша воля.
Ви думаєте, пан Пальчевський розпитував режисера про химерні місця в його маніфесті? Ні в якому разі! Він прямо сказав, що не стане уподібнюватися журналістам, що ставлять незручні запитання. Але ж режисер постійно провокував на них. Що, як ви гадаєте, може означати фраза «Я знаю, как из меня можно сделать монстра, поджегшего дом»? А це не пусті слова: кінорежисер явно мав на увазі свої намагання виселити з приміщення, наданого йому ще в 1963 році КПРС, журнал «Искусство кино», свою затяжну війну з російською Спілкою кінематографістів та погрозу вигнати зі спілки акторку Тетяну Догілеву — офіційно «за несплату членськи внесків», а насправді за те, що вона пікетувала знесення цілої низки історичних московських будівель, бо студія Михалкова «ТриТэ» вирішила побудувати на їхньому місці готель. Звісно, може, на думку Андрія Пальчевського, все це не досить цікаво. Тим більше, що тему розмови було заявлено зовсім іншу: «…про інтернет, немотивовану агресію у сучасної молоді, скандал з “Вікілікс” та відповідальність ЗМІ». Серед набору загальних місць про те, що «інтернет — це колективна безвідповідальність», особливо дивною видається ідея про бунт на Манежній площі. Михалков вважає, що шквал неонацизму в Росії викликаний тим, що молодь не знає історії, а подивившись його фільми — прозріває. Хотілося б нагадати шановному режисеру, що звинувачений у вбивстві адвоката-антифашиста Маркелова та журналістки Бабурової націоналіст Нікіта Тихонов — випускник історичного факультету Московського державного університету.
«У прессы нет ответственности перед народом», — заявив під час розмови режисер, і тут я маю з ним частково погодитися. Бо якби відповідальність була, бізнесмен Андрій Пальчевський не принижував би професію журналіста своїм безвідповідальним ставленням до неї, підготувався би хоч трошки до інтерв’ю із, безперечно, цікавою й дуже талановитою в минулому людиною та ставив би їй гостріші запитання. Тоді б і глядач не блукав серед химерних висловлювань гостя, а отримав би про нього хоч якусь цікаву та достовірну інформацію. Але навряд чи Андрій Пальчевський побудував таким чином діалог у студії через брак професіоналізму — він людина дуже досвідчена та розумна. Думаю, що все тому, що він — на своєму місці.

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Oleg Shynkarenko’s story.