Радіохулігани Краматорська

Oleg Shynkarenko
Sep 4, 2018 · 13 min read

Перелік дійових осіб:

Андрій Василенко
Павло “Космос” Гончаренко, ватажок молодіжної банди.
Геннадій Петрович (UR5IKM) Василенко, батько Андрія
Федір (FS3P), радіоаматор з Тули

Радіохулігани:

Веселий Роджер
Резонанс
Ялина

Робітники Краматорського заводу важкого верстатобудування (КЗВВ)
Інспектори Державної Інспекції Електрозв’язку
Міліціонери

Величезний відкритий простір біля міської парашутної вишки. Виє вітер. Чутно скрегіт сталевих дротів. Іноді — незрозумілі постукування та удари, які посилюють відчуття невпевненості та тривоги. Голоси Павла та Андрія звучать із сильною луною.

Павло. Ну, давай! Стрибай!
Андрій. Зараз стрибну.
Павло. Шо? Жим-жим? До мамочки захотів? Може, вона тобі носовичок принесе замість парашута?
Андрій. Я маю підготуватися. Це мій перший стрибок.
Павло. Голівка не крутиться, коли вниз дивишся? Дивися, може, викликати гвинтокрил?
Андрій. Я стрибну-у-ув!

Чутно звук парашута, який розкривається. Музика, схожа на звуки та шуми радіоефіру, ніби розлітається на всю шир неба.

Павло. Ну, все. Це був твій перший екзамен. Тепер ти в нашій компанії. Вітаю!
Андрій. Як перший? Ти ж сказав, тільки з вишки стрибнути — і все.
Павло. Ладно. Я пожартував. Парашутна вишка в Краматорську — це єдиний шлях перевірити, на що ти здатен заради нас. Більше екзаменів не буде. Пішли до мене в гараж. Я тобі одну пісню зіграю. Ти такої ще не чув.
Андрій. Ти на гітарі граєш? Не знав.
Павло. Ще й як! Ракенроли лабаю.
Андрій. А що це таке?
Павло. Це така американська музика. Дуже модна. Та ти ж на танцях хіба не чув?
Андрій. Я танців не люблю. Всі ці вальси-шмальси, танго-манго. Терпіти не можу!
Павло. Та ти просто не чув справжньої музики! Ось ми вже прийшли. Заходь!

Чутно скрип дверей гаража. Стукіт ключів, залізних інструментів.

Андрій. Ого, тут у тебе скільки всього! І гиря є!
Павло. Двухпудова! Я її на тайник поставив. Щоб ніхто гітару не знайшов. Але ти тепер з нами. Тобі вже можна дещо показати. Слухай.

Павло грає на гітарі дуже примітивний рок-н-рольний риф. Гітара погано настроєна і чутно, як вона фальшивить. Павло співає також погано, але з великою пристрастю. І цей виконавський азарт переважає всі недоліки.

Павло.

Как на Тихом океане
Тонет баржа с чуваками
Чуваки не унывают
Рок на палубе кидают

Зиганшин-рок, Зиганшин-буги
Зиганшин — парень из Калуги
Зиганшин-буги, Зиганшин-рок
Зиганшин съел чужой сапог

Андрій. Оце так пісня! Це і є ракенрол?
Павло. Ну, не зовсім. Це наші пацани придумали на мотив ракенрола.
Андрій. А який же тоді ракенрол?
Павло. Слухай. Раз ти вже з нами. Я тобі покажу. Відкрию наш секрет. Тільки — нікому! Той, хто нас продасть, впаде з парашутної вишки. Усьок?
Андрій. Усьок.

Чутно звуки від перекладання важких речей. Скрегіт дверцят залізної шафи. Потім — клацання перемикача і шум радіо-ефіру.

Павло. Слухай. Зараз буде справжній ракенрол! Зараз я спіймаю.

Крізь шум радіоперешкод стає ледь чутно голос. Окремі шматки слів пропадають, тому він повторює все декілька разів.

Веселий Роджер. Всім Вільним Операторам! Всім Вільним Операторам! Всім на далину! Всім на далину! Я Веселий Роджер! Я Веселий Роджер! Хто чує — відповідайте!
Резонанс. Веселий Роджер, чую тебе. Я Резонанс. Веселий Роджер, чую тебе. Я Резонанс. ЗДР. П’ятдесят п’ять. Сімдесят три. Сто шістдесят один. ЗДР. П’ятдесят п’ять. Сімдесят три. Сто шістдесят один. Як мене чуєш?

Веселий Роджер. Чую тебе добре. Сьогодні маю дещо цікаве. Слухаємо пісню ЕлвІса ПреслЕя “Рок араунд зе клок”. Там в одному місці голка стрибає. Вибачаюся.

Чутно дуже погано. Сильні перешкоди. Але крізь них ледве проривається пісня “Rock around the clock”.

Андрій. Клас! Це ж та пісня, що ти співав, тільки по-американському.
Павло. По-англійському. ЕлвІс ПреслЕй англійською мовою співає.
Андрій. А хто це передає?
Павло. Це радіохулігани. Вони не тільки музику передають. От Ялина передає Голос Америки і Бібісі.
Андрій. Це ж як? Як вона це робить?
Павло. Вона записує Голос на магнітофон, коли не сильно глушать. А потім передає запис в ефір. Там багато такого кажуть, про що ми не знаємо.
Андрій. А не брешуть?
Павло. Ялина не бреше. Ялина не буде брехати. От слухай.

Павло крутить ручку. Чутно перешкоди та звуки налаштування каналу. Крізь них проривається голос молодої дівчини.

Ялина. Всім вільним операторам! На далину! В ефірі Ялина! П’ятдесят п’ять. Сорок Чотири. П’ятдесят п’ять. Сорок Чотири. Було погано чутно, але я записала. Буду читати сама. “Уряди Куби та СРСР погодилися прибрати радянські ядерні ракети з острова в обмін на те, що Сполучені Штати Америки припинять спроби скинути уряд Фіделя Кастро і приберуть свої ракети з Туреччини та Італії. Тому що ракети з Туреччини можуть долетіти до Радянського Союзу за п’ять хвилин, а з Радянського Союзу до Америки — за двадцять п’ять хвилин. Радянські ракети замаскували під комбайни, трактори та сіялки. У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачає обшук всіх кораблів, що прямували на острів, з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. 24 жовтня 1962 року п’ять радянських кораблів підішли впритул до зони блокади і зупинились. Але лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Микита Хрущов в останню мить змогли домовитися і припинити небезпеку нової війни. На сьогодні все. Не намагайтесь мене знайти. Кінець зв’язку. Вісімдесят вісім.

Андрій. Ого! А яка вона Ялина?
Павло. Ніхто її не бачив. Кажуть, що вона навчалася в Москві на дипломата. Але її вигнали, коли дізналися, що вона слухає голоси. І з Москви також вигнали. Кажуть, що це молода дівчина. Років двадцять п’ять їй, мабуть.
Андрій. А як її знайти?
Павло. Тобі ж сказали: “Не намагайтесь мене знайти”. Ніхто її не знайде.
Андрій. А я знайду!
Павло. Ти що — закохався в неї?
Андрій. Може, й закохався… Слухай! Це ж цілий новий світ! Чому я ніколи про це раніше не знав? Гітари, ракенроли, голоси…
Павло. Щоб знати — треба хотіти. А більшості людей це не потрібно. Вони так живуть: вранці на завод, ввечері — на пиво, вночі — до ліжка. Коли їх не кличе гудок, вони заводять собі будильник. Ладно. На сьогодні все. Зустрінемося завтра тут в цей же час. Якщо мене не буде — шукай записку під дверима гаража. Усьок?
Андрій. Усьок.

Чутно сигнали морзянки. Радіоперешкоди є, але вони набагато менші, аніж в гаражі у Павла. Чути голос батька Андрія Геннадія Петровича, чоловіка років п’ятдесяти. Він кахикає, прочищаючи горло. Потім говорить дещо дерев’яним голосом.

Геннадій Петрович. Тут UR5IKM, запрошую всіх на зв’язок. Прошу мені відповісти.
FS3P. UR5IKM, тут FS3P, будь ласка, дайте відповідь.
Андрій. Тато, а ти знаєш…
Геннадій Петрович. (шипить) Андрійку, тихо! Ти не чуєш — я на зв’язку! (гучно і впевненим голосом, але позбавленим життя) FS3P, чую вас. Тут UR5IKM. Доброго дня, дорогий колего. Дуже дякую вам за виклик. Ваш сигнал абсолютно розбірливий, дуже гучний, чистого музичного тону. Я знаходжуся у Краматорську. Мене звати Геннадій. Як зрозуміли? FS3P, тут UR5IKM, прийом.
FS3P. UR5IKM, тут FS3P. Вітаю вас, Геннадій, я дуже радий такій приємній зустрічі. Ваш сигнал також абсолютно розбірливий, дуже гучний, чистого музичного тону. Я знаходжуся в Тулі. Моє ім’я Федір. QSL-картку надішлю вам обов’язково. Дякую за прекрасний сеанс зв’язку. Більше повідомлень для вас не маю. Бажаю всього найкращого. До нових зустрічей. UR5IKM, тут FS3P. До побачення, всього найкращого, кінець зв’язку.
Геннадій Петрович. FS3P, тут UR5IKM. Все відмінно прийнято, Федоре. Картку для вас обов’язково надішлю. Дякую за зв’язок. Всього вам найкращого і удачі. FS3P, тут UR5IKM. Всього найкращого, кінець зв’язку. (видихнув) Ух! Є зв’язок. Це вже мій сотий зв’язок з початку року.

Після кінця розмови із Федором і протягом всієї розмови Геннадія Петровича із сином чутно дуже слабкі радіоперешкоди та морзянку. Іноді прослизають уривки чужих розмов та легкої музики.

Андрій. А що це тобі дає? Ви ж ні про що не розмовляєте.
Геннадій Петрович. А про що ми маємо розмовляти? Скільки у вас ковбаса коштує?
Андрій. Ну, чому ж ковбаса? Можна було спитати, що робиться у Тулі. Це ж цікаво. Не про все ж по радіо кажуть.
Геннадій Петрович. Інструкцію номер сто двадцять ти знаєш? Радіостанція — це не засіб для спілкування. Для базарних балачок існують інші канали. Якщо ти передаєш в ефір всяку муть, музику, несеш, що на думку спаде, то ти не радіоаматор, а просто аматор радіо. А це не одне й те саме.
Андрій. А якщо не балачки, а якісь важливі новини? Є ж люди, які це роблять. Я чув.
Геннадій Петрович. Я знаю, про кого ти кажеш. Всі ці “радіоаматори” в лапках навіть телеграфної азбуки не знають. А морзянка — це основа! Ернст Теодорович Кренкель казав: “Радіоаматор, який не знає телеграфа — радіоінвалід”. Станції, які ведуть безконтрольні розмови в ефірі не на радіоаматорську тематику треба закривати. Очистити ефр від плісняви, плевел та сміття, очистити свій дім — ось девіз справжніх радіоаматорів! Треба поставити заслін розповсюдженню анархії на аматорських діапазонах. Радіоаматорський рух не можна пускати на самоплив. А куди дивляться контролюючі органи? Якщо Державна Інспекція Елетрозв’язку не хоче наводити порядок, то хто буде це робити? В ефір можна виходити тільки тим, хто має дозвіл ДОСААФ!
Андрій. Ой! Ну, скільки можна моралі читати! Тату, а ти можеш зробити мені електрогітару?
Геннадій Петрович. Звісно, можу! Таке питаєш. Хоч електробаян! В журналі радіо нещодавно схему дали, як датчики для гітари намотати. Будеш датчики мотати? А гітару я тобі у нашій столярці замовлю. Зроблять тобі як у Бітлов! А підключати будеш в радіолу. Вчися грати на гітарі і викинь з голови тих балакунів! Ти знаєш, що за це можуть заарештувати? І тих, хто передає, і тих — хто слухає. А хто знає, ти просто голоси слухаєш чи отримуєш таємні вказівки від ЦРУ як на заводі влаштувати аварію?

Шум верстатів та станків великого заводу. Андрій йде по коридору. Він відкриває та закриває різні двері. Металеві та дерев’яні двері різної ваги гупають кожна із різним та тільки їй притаманним звуком. Із цього утворюється певна ритмічна композиція.

Андрій. Петро Опанасович, Павла не бачили?..
Перший робітник. Гончаренко? Пішов до слюсарки.
Андрій. Валентине Свиридовичу, Павла бачили?
Другий робітник. Гончаренко? Пішов до столярки.
Андрій. Максиме Костянтиновичу, де Павло?
Третій робітник. Гончаренко? Пішов до вітру.

Деякий час звучить, мов індустріальна авангардна симфонія звук важких верстатів. Чутно важке дихання Андрія. Потім під час розмови звуки верстатів зтишуються.

Андрій. Павло, ти де? Півдня тебе шукаю!
Павло. Я зайнятий. Ніж робив.
Андрій. Нащо тобі ніж?
Павло. Для захисту. У чоловіка має бути ніж. Кажи, що ти хотів.
Андрій. Як я можу вийти в ефір?
Павло. О-о-о! Я знав, що ти цього захочеш. Будеш шукати Ялину? Її міліція вже давно шукає. Так що — успіхів тобі!
Андрій. А чого її шукають?
Павло. За розповсюдження ворожої пропаганди і очорнення нашої радянської дійсності. А якщо хочеш мати шарманку, то треба тобі спочатку отримати лампу 6П3С.
Андрій. А що це?
Павло. О, друже. Це така лампа, яка звичайний приймач перетворює на шарманку.
Андрій. Яку ще шарманку?
Павло. Так короткохвильовий передавач називається. Береш цю лампу, приймач і антену. Антена велика треба — два дроти метрів по п’ятдесят кожен!
Андрій. Так її ж міліція засіче одразу!
Павло. А як ти хотів? Щоб тобі меду та ще й ложку до нього? Антену ховати доведеться. Бо як знайдуть — хана тобі. Ладно. Заходь сьогодні ввечері до мене у гараж. Я тобі все покажу і навчу. У мене є шарманка.

Шум радіоперешкод. Обривки розмов та легкої музики. Морзянка.

Ялина. Всім вільним операторам! На далину! В ефірі Ялина. П’ятдесят п’ять. Сорок Чотири. П’ятдесят п’ять. Сорок Чотири. Другого червня у місті Новочеркаськ Ростовської області страйк робітників електровозобудівного заводу закінчився розстрілом. Загинуло тридцять людей. Дев’яносто отримали поранення. Передають, що о десятій ранку першого червня двісті робочих сталеливарного цеху припинили роботу і почали вимагати підвищення зарплати. До них приєдналися робітники інших цехів. Всього зібралося понад тисячу людей. Вони вимагали, щоб керівництво забезпечило їх коштами на придбання продуктів. До робітників вийшов директор заводу Курочкін і сказав: “Немає грошей на пиріжки з м’ясом — їжте з лівером!” Передають, що саме ця фраза спровокувала конфлікт. Кількість страйкарів досягла п’яти тисяч людей. Вони перекрили залізницю. Зупинили пасажирський потяг. На локомотиві написали “Хрущова на м’ясо!” Вночі до міста ввели танки та декілька батальйонів солдат. Страйкарі із червоними прапорами та портретами Леніна у супроводі жінок та дітей вирушили до міста. Там вони влаштували погроми в будівлях органів влади, били представників міліції та КДБ. Було вирішено задіяти проти страйкарів п’ятдесят солдат внутрішніх військ, озброєних автоматами. Оскільки робітники відмовилися виконувати вимоги генерала-майора Олешка, автоматники відкрили вогонь по натовпу. На сьогодні все. Не намагайтесь мене знайти. Кінець зв’язку. Вісімдесят вісім.

Андрій. Що значить вісімдесят вісім?
Павло. Любов та поцілунок. Жіночі штучки. Чоловіки так ніколи не кажуть.
Андрій. А як кажуть чоловіки?
Павло. Сімдесят три — найкращі побажання. А якщо в тебе шарманка з гулькин ніс — передавай сімдесят два. П’ятдесят п’ять — тисну вашу руку, бажаю успіхів. Сто шістдесят один — найкращі побажання вам та вашій половині. А ще є тен-коди. З десятками. Десять-сорок п’ять: всі, хто мене чує, відгукніться. Але вільні оператори ними не користуються. І позивних із цифрами у них немає.
Андрій. А який твій позивний?
Павло. Я Космос! Всі люди намащені на поверхні землі, мов масло на хліб. Всі бояться підняти голову від землі і побачити зірки. Тільки я над ними. Я бачу далеко.
Андрій. Що ж ти передаєш?
Павло. Я розповідаю, як космос впливає на наше життя. Проповідую релігію міжзоряної плазми.
Андрій. (сміється) Ну ти даєш! Де ти цього начитався?
Павло. Космос каже крізь мене. Зараз ти чуєш планету Юпітер. Супер-газовий гігант! Всередині в нього — велетенська куля із чорного металічного водню розмір із тисячу Земель. Це найбільший магніт у Сонячній системі. Ти чуєш його тяжіння?
Андрій. Та ну тебе! Покажи краще лампу цю. Як там її?
Павло. 6П3С. Вона дорога. Двадцять п’ять рублів коштує. Я тобі зараз покажу, як розібрати приймач і поставити її всередину, щоб у тебе вийшла шарманка. А антену треба накинути на дерева.

Андрій у себе вдома грає на електро-гітарі рок-н-рол. Звук дуже слабкий і з перешкодами. Виходить у нього погано. Але він дуже старається. При тому він співає текст, який явно написав сам.

Андрій.

Це не Капе-есес і не комсомол.
Це краматорський рок-н-рол.
Ти з Казе-Веве — я з Казе-Емка.
Я простий пацан — а ти Зека.
Але на танцях ввечері ми знайдемо дівчат
І будемо танцювати рок-н-роли аж до ранку.

Рок-н-рол. Краматорськ.
Рок-н-рол. Краматорськ.
Рок-н-рол. Краматорськ.
Славянськ. Бахмут, Соледар, Покровськ.

Геннадій Петрович. Я чую, в тебе вже непогано виходить!
Андрій. Так. Я стараюся. А квакушку мені зробиш?
Геннадій Петрович. Що воно таке?
Андрій. Це вау-ефект для гітари. Вона тоді грає так по-модному “вау-вау-вау”!
Геннадій Петрович. Зроблю тобі й квакушку й колотушку! Зачекай. У мене одна лампа згоріла на підсилювачі. Збігаю до магазину. Подивися поки, щоб ніхто не підходив до передавача!
Андрій. Жодна душа не підійде.

Чутно звуки ефіра. Потім шарудіння, клацання перемикачів, підключення дротів.

Андрій. Агов! Всім Вільним Операторам! На далину! В ефірі Елвіс. П’ятдесят п’ять. Сто шістдесят один. Зараз ви почуєте дещо несподіване. Таке, чого у нашому Краматорську ще ніколи не було. І навряд чи колись буде. (бере акорд ре-мажор) Е-е-е… Секунду. Третю струну підтягну. (Починає грати риф рок-н-ролу і співає).

Я запізнився на автобус на Бахмут.
Ти запізнився на автобус на Бахмут.
Він запізнився на автобус на Бахмут.
І вона, вона запізнилась у Бахмут!

БАхмут чи БахмУт скажи.
І всю правду розкажи!
Що ти робила вчора у Дружківці?
Нащо їздила в Слов’янськ?
І коли вже, коли буде автобус на Бахмут?

Геннадій Петрович. Що ти робиш?! Мовчи! Віддай гітару! Хто тобі дозволяв виходити в ефір? Покидьку! ,

Чутно звуки боротьби, безладне чіпляння струн, удари.

Андрій. Я тільки пісню заспівав.
Геннадій Петрович. Про що пісню? Наклеп на наші радянські автобуси наводиш? Ти подумав, на чий млин воду ллєш? Ворогам нашим допомагаєш?
Андрій. Це просто пісня була. Без всяких наклепів.
Геннадій Петрович. А товариш майор вже придумає тобі, про що була твоя пісня. А ти запишеш. Он Павла Гончаренка вже взяли. Дає свідчення під арештом.
Андрій. Що?!
Геннадій Петрович. Те, що почув. І молися, щоб ніхто, крім мене, цього не почув. Ти мене зрозумів? Усьок?
Андрій. Усьок.
Геннадій Петрович. Значить так. Я тут все поки сховаю. Гітару твою закопаю в саду. Як все затихне — через два тижні відкопаю.

Звучить дзвінок у двері. Тиша. Дзвінок дзвонить декілька разів.

Геннадій Петрович. Я зараз піду відкрию. Це мені лампу принесли. Я просив.
Міліціонер. Добрий вечір. Це квартира Василенко? Старший лейтенант державної безпеки Михайло Червоненко. Маю до вас декілька питань як до свідків. І особливо до вашого сина.
Геннадій Петрович. Будь ласка, сідайте ось тут. Чаю чи кави?
Міліціонер. Дякую, не треба. Я збираюся опитати вашого сина Андрія як свідка у справі Павла Гончаренка щодо антирадянської діяльності. У Павла дуже погані справи. Ми знайшли у нього в гаражі заборонену апаратуру, яку він використовував для антирадянської пропаганди і холодну зброю. Крім того, нам відомо, що він був ватажком вуличної банди. А ваш син постійно з ним контактував. І нічого нам про це не повідомив. Це називається “Недонесення про достовірно відомий, підготовлюваний або вчинений антирадянський злочин”. Два роки можуть дати. А то й три.
Андрій. Я просто грав на гітарі.
Міліціонер. Це ми вже чули і записали. Про автобус на Бахмут добра пісня. Нам сподобалась. Андрію. Буду із тобою відвертим. Нам не потрібен ані ти, ані твій друг Павло. Грайте собі на гітарах, скільки вам хочеться, розповідайте про Юпітер, про космос. Нам потрібна Ялина. Скажіть, хто це. Де живе ця дівчина. Як її звати. Тоді ми вас одразу відпустимо. Павло не хоче казати. Це дуже нерозумно з його боку. Ну який сенс молодому хлопцю втрачати найкращі роки у в’язниці? І через кого? Через дівчину, яка переказує по радіо ворожі антирадянські голоси? Співає з чужого голосу! Навіщо?
Андрій. Я нічого не знаю про Ялину. Я би сам дуже хотів дізнатися. Я шукав її, але поки що не знайшов.

Чутно скрегіт ключів, засува, стук залізних дверей у в’язниці. Голос працівника в’язниці.

Працівник в’язниці. Зека Василенко, ваш строк відбування покарання закінчений. Ви вільні. Ваші речі і зароблені гроші — двадцять шість рублів чотирнадцять копійок — ви отримаєте під розписку.
Андрій. Двадцять шість рублів за три роки?
Працівник в’язниці. І чотирнадцять копійок.

Дзвінок у двері. Звук ключа.

Геннадій Петрович. Синку, привіт. Я на тебе чекав. Дай обійму. У нас все так само.
Андрій. А Ялина як? Виходить на зв’язок?
Геннадій Петрович. А як же? От послухай.
Ялина. Тут UR7IYL, запрошую всіх на зв’язок. Прошу мені відповісти.
Геннадій Петрович. UR7IYL, тут UR5IKM, доброго дня, дорога колего. Дуже дякую вам за виклик. Ваш сигнал абсолютно розбірливий, дуже гучний, чистого музичного тону. Я знаходжуся у Краматорську. Мене звати Геннадій. Як зрозуміли? UR7IYL, тут UR5IKM, прийом.
Ялина. UR5IKM, тут UR7IYL. Вітаю вас, Геннадій, я дуже рада такій приємній зустрічі. Ваш сигнал також абсолютно розбірливий, дуже гучний, чистого музичного тону. Я знаходжуся в Краматорську. Моє ім’я Олена. QSL-картку надішлю вам обов’язково. Дякую за прекрасний сеанс зв’язку. Більше повідомлень для вас не маю. Бажаю всього найкращого. До нових зустрічей. UR5IKM, тут UR7IYL. До побачення, всього найкращого, кінець зв’язку.
Геннадій Петрович. UR7IYL, тут UR5IKM. Все відмінно прийнято, Федоре. Картку для вас обов’язково надішлю. Дякую за зв’язок. Всього вам найкращого і удачі. UR7IYL, тут UR5IKM. Всього найкращого, кінець зв’язку.

Клацає перемикачем. Шум ефіра припиняється.

Геннадій Петрович. Ялина тепер така.
Андрій. Що з нею сталося?
Геннадій Петрович. Нікому не хочеться за ґрати.

Раптом перемикач клацає. Приймач оживає. Чутно голос Ялини.

Ялина. І не намагайтесь мене знайти. Кінець зв’язку. Вісімдесят вісім.

Одразу після цього чутно потужні перешкоди. Уривки розмов, легкої музики. Морзянку. За хвилину все поступово затихає.

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade