Воїн-земляк: Олександр Ятченко

Народився та похований у селищі Зайцеве

Ятченко Олександр, з с. Зайцеве (колишній Микитівський, зараз Бахмутський район). Народився 12 січня 1982 р., м. Горлівка, Донецька область.

Загинув 4 жовтня 2018 р., с. Тошківка, Попаснянський район, Луганська область під час несення служби в районі с. Тошківка, Попаснянський район, Луганська область.Солдат. Підрозділ: 53-я окрема механізована бригада.

Залишились мати і бабуся. Поховали в смт. Зайцеве, Бахмутський район, Донецька область

Голова ВЦА Зайцевого, Володимир Весьолкін: “Родина Олександра живе в частині села Зайцеве, яке залишилось на окупованій території — майже біля КПВВ бойовиків Але батьки часто перетинали лінію фронту, бо на вільній частині в Бахмутці залишились літні родичі, якими треба було опікуватися. Олександр з початком війни виїхав до Росії, якийсь час працював у Пітері, але повернувся звідти дуже розлючений. Казав, що був вражений відношенням, яке було у росіян до подій в Україні. У 2016 році вирішив йти танкістом в ЗСУ, хоча вся родина ставилася до цього несхвально. Чоловік її рідної сестри, що працював у Горлівській колонії, перейшов на бік окупантів та залишився там служити. Батьки спілкування не перервали, але телефонні бесіди частіш за все закінчувалися взаємними образами та сварками. Про це мені розповів в селі Галушківці козачий отаман, безпосередній командир Олександра “Адамич”, про якого в Зайцевому ходять легенди: ще у 2014 він прямо на танку їздив в магазин в окупованій Микитівки, а повертався заднім ходом, бо розвернутися на вузьких вулицях заважало дуло танку. Він розповів, що Олександр захотів перевестися у піхоту, бо хотів воювати на передовій, а не залишатися на другий чи третій лінії. Але настрій у хлопця був не завжди оптимістичний: не склалося особисте життя, всі рідні не підтримують його в бажанні захищати свою Батьківщину, а перебування під постійними обстрілами, скорі за все, загострило ПТСР, тому Олександр часто вступав у конфлікти. Що там вийшло, зараз сказати складно, але на одному з бойових чергувань, його застрелив побратим. Дванадцять куль. “Адамич” від нас дізнався, що Олександр загинув, і це його дуже засмутило, бо він прикипів душею до цього донбаського хлопця. Поховали Олександра побратими з 53 бригади у нас, в селі Зайцевому. Тепер ми опікуємося його могилою, бо зараз мати його дуже хворіє. До речі, родина не отримала від держави грошової допомоги, бо смерть Олександра не була признана такою, що пов’язана з захистом Батьківщини. А дізнавшись про справжнє ставлення родини до його рішення, думається, що це правильно”.

Ті, хто тримає небо. Віртуальний музей Бахмута

Written by

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade