Зеленський може сильніше вдарити Путіна не захоплюючи землю, а 1 міл талановитих людей
У України є всі шанси стати першою метадержавою. Ми живемо вже довгий час в умовах економіки, коли комодиті товари стрімко втрачають свою вартість, тоді як сектори, пов’язані з технологіями та послугами, а також таланти, які їх створюють, коштують все більше і більше. В цьому контексті: навіщо Зеленському повертати землю (давно минула епоха, коли держави мірялися успіхом і впливом у вигляді кількості землі під управлінням — зараз якість управління набагато важливіше), якщо можна взяти собі набагато цінніший актив у вигляді мінімум 1 мільйона талановитих росіян?
Перепрошую заздалегідь за орфографічні та стилістичні помилки — я користувався ChatGPT для перекладу.
Понад 1 мільйон добре освічених росіян, які не згодні з Путіним та його війною з Україною, працюючих у технологічних компаніях і створюючих нові компанії та робочі місця, змушені були покинути країну. Чому б не зробити їх своїми прихильниками? Чому б не запропонувати їм стати новими українцями, платити податки в Україні, інвестувати в відновлення країни та розвиток нових технологій? Якщо взяти мінімум 10 тисяч доларів (хоча це дуже дешево, адже послуги з отримання громадянства зараз коштують мінімум 150–250 тисяч доларів у низці держав) і помножити на мільйон людей, то буде 10 мільярдів доларів США. Можливо, вони працюють дистанційно з різних країн, але можна встановити мінімальний спрощений податковий режим. Ще 10 мільярдів доларів на рік?
Коли в жовтні 2016 року я був у штаб-квартирі Світового Банку за запрошенням IFC — однією з найцікавіших та захоплюючих презентацій був виступ з боку Естонії про проект e-Residency. Вперше, коли якась країна задумалась: а чому Естонія це тільки шматок землі на карті, і самі естонці? Чому Естонія це не набір цінностей, умов ведення бізнесу, поглядів на майбутнє — і чому в цьому контексті “естонцем” не може стати будь-яка людина, яка поділяє наші цінності, де б вона не знаходилася?
Це було дуже круто — і задовго до футуристичного бестселера “Мережева держава: як запустити свою країну” Баладжі, де він детально описує структурні зміни, які відбудуться в результаті введення digital identity та еволюції метадержав. В цьому відношенні популярність Зеленського та довіра до нього не тільки в Україні — ставить питання: чому за нього не можуть проголосувати не-українці? Якщо їм подобається його бачення майбутнього, його лідерство, свіже повітря, яке він приніс у політику.
Це було в 2008 році, задовго до переломного моменту з арештом Ходорковського та точки неповернення з вторгненням в Крим — але вже тоді я дивився на виборчу кампанію Обами, щось нове і свіже в політиці, і думав “ну чому я не можу за нього проголосувати?”. Чому я сам не можу проголосувати за Зеленського? Україна може стати чимось набагато більшим (а не меншим!), ніж та Україна, яка була. І справа не в території — запитайте власника будь-якої успішної компанії: справа в людях.
В недавньому простому та дуже точному інтерв’ю Бориса Акуніна-Чхартішвілі Єлизаветі Осетинській він дуже відзначив сумний факт: “Я думаю, що українське керівництво зробило велику помилку, вирішивши, що воно буде вести війну двох націй, українців з росіянами, а не війну двох ідеологій і систем цінностей, як війну демократії з диктатурою. Це також дуже допомогло Путіну.” На жаль, але це так: надихаючий усіх (і нас, росіян!) Зеленський міг би об’єднати навколо себе не тільки українців, але і не-згодних з Путіним і Лукашенком росіян та білорусів, та й взагалі в світі 550 мільйонів людей живе у 15 санкціонних державах.
І говорити про концепцію “мережевих держав” (метадержав) як про “уявні держави” неправильно — парадигма “національних держав” також цілком юна. Сучасна ідея народу (нації) — плід європейської політичної філософії та практичної політики XVIII — XIX століть. Мислителі та правителі об’єднували в народи розрізнені спільноти, у яких часто не було навіть спільної мови. Так було, наприклад, у Франції та в Італії, де багато місцевих діалектів залишалися взаємно незрозумілими аж до розвитку масової шкільної освіти на національних мовах у другій половині XIX століття. Сучасні вчені більшою мірою вважають нації “уявними спільнотами”. Тобто їхнє єдність не є природною даністю, а існує лише настільки, наскільки багато людей вірять у “народ” і у свою до нього приналежність. Важливою складовою цієї віри є відчуття спільної долі. Скажімо, людина, яка ідентифікує себе з певною нацією, може відчувати як особисту проблему, що якийсь шматок землі, на який ця нація претендує, їй не належить. Йому самому зовсім не обов’язково навіть бувати на цій землі. Він належить до нації як до колективної особистості, у якої є власні права та інтереси, а також характер і місія. І все це стає особистими правами, інтересами, характером і місією цієї людини.
З початку мобілізації з Росії виїхали майже 1 млн людей. Лише у перші місяці після 24 лютого 2022 року з Росії виїхали сотні тисяч людей. Деякі з них перечекали активну фазу мобілізації — і повернулися на батьківщину. Але багато — залишаються за кордоном, хоча і не можуть зовсім відмовитися від поїздок у РФ. Причини можуть бути найрізноманітнішими: зробити документи, підготувати до здачі або продажу нерухомість та інше майно, отримати медичні послуги — і, звичайно, побачитися з близькими, які не можуть виїхати за кордон. Повернення в країну в умовах повномасштабної війни проти України та постійного посилення репресивних законів пов’язане з рядом ризиків. Тільки за перші дев’ять місяців 2023 року 68 тисяч росіян отримали громадянство або ПМЖ в інших країнах. Це удвічі більше, ніж рік тому. У травні 2023-го «Російська служба BBC» повідомляла, що протягом 2022 року більше 155,4 тисячі росіян отримали види на проживання або дозволи на тимчасове проживання в інших країнах.
Це не війна росіян проти українців, це війна Путіна та його кривавого режиму проти росіян, українців, білорусів (за допомогою Лукашенка) та ще багатьох воєнних операцій типу “Вагнера”. Не всі росіяни та білоруси підтримують Путіна та Лукашенка, — та “загальне” шаблонне сприйняття лише відштовхує прихильників одних з ними цінностей назад в руки кривавих та корумпованих лідерів та їхніх спільників. Вони залишають людей та їхні гроші всередині країни, що продовжує підтримувати економіку тоталітарних режимів.
Сто років тому, “Паспорт Нансена” був розроблений у 1922 році норвежцем Фрітьофом Нансеном, комісаром Ліги Націй з питань біженців. Спочатку він видавався російським мігрантам, а згодом і іншим біженцям, які не могли отримати звичайний паспорт. Був введений за рішенням конференції, скликаної у Женеві. Особи, що мали нансенівський паспорт, користувалися правом переміщатися в країнах-учасницях конференції. Рішенням Ліги Націй від 12 липня 1924 року нансенівські паспорти отримали близько 320000 вірмен, які врятувалися від геноциду 1915 року. У 1942 році цей паспорт визнали уряди 52 держав, і він став першим документом для біженців. Було видано близько 450000 нансенівських паспортів з метою допомогти біженцям без громадянства знайти притулок в інших країнах. За свою діяльність Фрітьоф Нансен отримав Нобелівську премію миру у 1922 році, а його Міжнародний Офіс Нансена з питань біженців отримав її у 1938 році за зусилля з поширення паспорта Нансена.
Платні 5-франкові марки з зображенням Нансена (нансенівські марки) наклеювалися на нансенівські паспорти замість гербів, що символізували владу держави, після сплати внеску і надавали законну силу документу. З коштів, зібраних за ці марки, формувався фонд, кошти якого використовувалися для полегшення переселення та облаштування біженців в закордонних країнах. Емігрантські організації домагалися участі у витрачанні коштів фонду.
100 років з моменту створення паспорта Нансена
Три книги для розуміння майбутнього, яке будують Worldcoin та Nansen ID
Як World ID від Worldcoin міг би бути краще з Nansen ID?
18 громадських організацій та конференцій про цифрові ID
Цифрові ID це як новий ChatGPT: спасибі Сему Альтману
Цифрові ID це нові гроші (дослідження провідного фінтех фонду Ribbit)
Зеленский может сильнее ударить Путина не забирая землю, а 1 млн талантливых людей
У Украины есть все шансы стать первым метагосударством. Мы живём уже долгое время в условиях экономики, когда коммодити товары стремительно теряют свою стоимость, тогда как сектора, связанные с технологиями и услугами, а также таланты, которые их создают, стоят всё больше и больше. В этом контексте: зачем Зеленскому возвращать землю (давным давно прошла эпоха, когда государства мерялись успехом и влиянием в виде количества земли в управлении — сейчас качество управления гораздо важнее), если можно взять себе гораздо более ценный актив в виде минимум 1 миллиона талантливых россиян?
Свыше 1 миллиона хорошо образованных россиян, не согласных с Путиным и его войной с Украиной, работающих в технологических компаниях и создающих новые компании и рабочие места вынуждено покинули страну. Почему не сделать их своими сторонниками? Почему не предложить им стать новыми украинцами, платить налоги в Украине, инвестировать в восстановление страны и развитие новых технологий?
Если взять минимум 10 тысяч долларов (хотя это очень дешево, так как услуги на получение гражданства сейчас стоят минимум 150–250 тысяч долларов в ряде государств) и умножить на миллион человек, то будет 10 миллиардов долларов США. Возможно, они работают дистанционно из разных стран, но можно установить минимальный упрощенный налоговый режим. Ещё 10 миллиардов долларов в год?
Когда в октябре 2016 года я был в штаб-квартире Всемирного Банка по приглашению IFC — одной из самых интересных и захватывающих презентаций было выступление со стороны Эстонии про проект e-Residency. Первый раз, когда какая-то страна задумалась: а почему Эстония это только кусок земли на карте, и сами эстонцы? Почему Эстония это не набор ценностей, условий ведения бизнеса, взглядов на будущее — и почему в этом контексте “эстонцем” не может стать любой человек, разделяющий наши ценности, где бы он не находился? Это было очень круто — и задолго до футуристического бестселлера “Сетевое государство: как стартовать свою страну” Баладжи, где он подробно описывает структурные изменения, которые произойдут в результате введения digital identity и эволюции метагосударств.
В этом отношении популярность Зеленского и доверие к нему не только в Украине — ставит вопрос: почему за него не могут проголосовать не-украинцы? Если им нравится его видение будущего, его лидерство, свежий кислород, который он принес в политику. Это было в 2008 году, задолго до переломного момента с арестом Ходорковского и точки невозврата с вторжением в Крым — но уже тогда я смотрел на избирательную кампанию Обамы, хоть что-то новое и свежее в политике, и думал “ну почему я не могу за него проголосовать?”. Почему я сам не могу проголосовать за Зеленского? Украина может стать чем-то гораздо большим (а не меньшим!), чем та Украина, которая была. И дело не в территории — спросите владельца любой успешной компании: дело в людях.
В недавнем простом и очень точном интервью Бориса Акунина-Чхартишвили Елизавете Осетинской он очень отметил печальный факт: “Я думаю, что украинское руководство сделало большую ошибку, решив, что оно будет вести войну двух наций, украинцев с россиянами, а не войну двух идеологий и систем ценностей, как войну демократии с диктатурой. Это тоже очень помогло Путину.” К сожалению, но это так: вдохновляющий всех (и нас, россиян!) Зеленский мог бы объединить вокруг себя не только украинцев, но и не-согласных с Путиным и Лукашенко россиян и белорусов, да и вообще в мире 550 миллионов человек живет в 15 санкционных государствах.
И говорить о концепции “сетевых государств” (метагосударств) как о “воображаемых государствах” не верно — парадигма “национальных государств” тоже вполне юна. Современная идея народа (нации) — плод европейской политической философии и практической политики XVIII — XIX веков. Мыслители и правители объединяли в народы разрозненные сообщества, у которых часто не было даже общего языка. Так было, например, во Франции и в Италии, где многие местные диалекты оставались взаимно непонятными вплоть до развития массового школьного образования на национальных языках во второй половине XIX века. Современные ученые по большей части считают нации «воображаемыми сообществами». То есть их единство не является природной данностью, а существует лишь постольку, поскольку многие люди верят в «народ» и в свою к нему принадлежность. Важная составная часть этой веры — чувство общей судьбы. Скажем, человек, идентифицирующий себя с определенной нацией, может ощущать как личную проблему, что какой-то кусок земли, на который эта нация претендует, ей не принадлежит. Ему самому совершенно не обязательно даже бывать на этой земле. Он принадлежит к нации как к коллективной личности, у которой есть собственные права и интересы, а также характер и миссия. И все это становится личными правами, интересами, характером и миссией этого человека.
С начала мобилизации из России уехали почти 1 млн человек. Только в первые месяцы после 24 февраля 2022 года из России уехали сотни тысяч людей. Некоторые из них переждали активную фазу мобилизации — и вернулись на родину. Но многие — остаются за рубежом, хотя не могут вообще отказаться от поездок в РФ. Причины могут быть самыми разными: сделать документы, подготовить к сдаче или продаже недвижимость и другое имущество, получить медицинские услуги — и, конечно же, повидаться с близкими, которые не могут выехать за границу. Возвращение в страну в условиях полномасштабной войны против Украины и постоянного ужесточения репрессивных законов сопряжено с рядом рисков. Только за первые девять месяцев 2023 года 68 тысяч россиян получили гражданство или ВНЖ в других странах. Это вдвое больше, чем год назад. В мае 2023-го «Русская служба BBC» сообщала, что в течение 2022 года более 155,4 тысячи россиян получили виды на жительство или разрешения на временное проживание в других странах.
