Україна: Як споживати пропаганду
Пару днів тому в нашому маленькому ко-лівінгу спалахнула велика дискусія про те, як саме читати й сприймати новини, аби не впасти в депресію, не перегоріти від надмірного оптимізму, ще й не втратити при цьому зв’язок з реальністю. За її результатами з невеличкою домішкою моїх роздумів і виникла оця стаття.
Тривога і пропаганда
Сьогодні вся Україна охоплена полум’ям війни. Вона почалась не вчора, не місяць тому, вона тягнеться вже довгі 8 років, але 40 днів тому вона увірвалась у життя кожного з нас. І всі ці дні ми варимось в суцільній тривозі за сьогодні, за завтра, за долю свою, рідних, друзів, батьківщини в решті решт. А тривога — це таке почуття, яке само собою нікуди не зникає, її треба активно вгамовувати. Як активними діями: волонтеркою, грошовими пожертвами, допомогою нужденним, — так і суто інформаційно: зведеннями генштабу, відосами Карася чи Гудименка, бріфами Арестовича, врешті — телемарафоном. І все це значить, що ми з вами є споживачами пропаганди.
І це нормально. Більше того: для нас пропаганда — це нагальна, життєво важлива необхідність. Наша армія веде боротьбу проти армії російської: нахабного, охрінілого з безкарності, накачаного роками ненависті величезного супротивника, якого боїться тупо весь світ, що передрікав нам падіння максимум за два дні. Ніхріна собі вихідні дані, правда? Зі старту — хоч вішайся, хоч топися. Але наша армія стоїть, а ми віримо в перемогу. Не останню роль у цьому відіграла пропаганда. Просто пригадайте, в який шок та аут вас звалила сама новина про ракетні удари по містах і навалу рашазергів геть звідусіль, і що саме вас звідти витягло. Мене — ефіри радіо НВ та загальнонаціонального телемарафону, які ми перші кілька днів тупо не вимикали, перераховуючи при цьому гроші захисникам, закуповуючи ліки по аптеках та роблячи різноманітні корисні дрібнички в інеті. Непоганий ефект, правда ж?
Втім, як і будь-який сильнодіючий засіб, пропаганда вимагає вдумливого споживання, аби не зашкодити. Особливо — коли війна схожа на марафон, частину якого довелось бігти як спринт. Тож давайте розберемось, як же нам до пропаганди ставитись, аби вона пішла кожному з нас на користь.
Почнемо з визначення. Вікіпедія нам каже:
Пропаганда — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві — світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції.
Тож давайте розберемось, яку мету для себе ставить українська пропаганда, і як вона її досягає.
Пропаганда рашиська. Коротко
Для початку розберемось з пропагандою ворожою. Все ж супротивника треба знати в обличчя та мати про нього певне уявлення. Якщо відкинути (хоч це і важко, але давайте спробуємо) емоційне ставлення до ворога та проаналізувати його наміри, вийде десь такий перелік:
- Провести агресивну війну проти України. Програма максимум — поглинути Україну та розчинити її в собі; програма мінімум — зробити життя в Україні нестерпним, і відхопити собі бодай щось із території.
- Залишитись при цьому респектабельним членом світового товариства, аби продовжувати там експансію економічними методами.
- Зберегти державотворчий міф про “переможців фашизму” й експлуатувати його надалі.
Враховуючи, що ані спровокувати Україну на вогонь, ані вчинити власний Гляйвіцький інцидент у рашки не вийшло, вона відкрито виступила агресором. Це рубануло під корінь намір другий (тому що відкрита війна, ще й у Європі — це моветон, тут навіть найкорумпованіші російські симпатики не можуть знайти виправдання), і загрожує наміру третьому (бо важлива складова цього міфу — образ невинної жертви, який несумісний з відкритою агресією). Зараз ці факапи з усіх сил намагаються заліпити, тож перелік цілей рашиської пропаганди вимальовується такий:
- Втримати віру в військову могутність росії
- Підтримувати віру свого населення, що вони на боці “добра”.
- Посіяти мілітарну істерію, чим мобілізувати населення на війну. Якість мобілізованих тут глибоко вторинна, головне — масовість.
- Змусити світову спільноту відмовити Україні в підтримці, переконавши, що “вони всі фашисти”. Чи хоча б підірвати до неї довіру.
- Підірвати бажання України опиратись.
Зазначте: три цілі тупо внутрішні, а для четвертої, зовнішньої, достатньо простих сумнівів. Саме тому рашиській пропаганді факти байдужі настільки, що вона навіть не намагається бути цілісною, змінюючи генеральну лінію по кілька разів на день. Можна сказати, що вона намагається стерти й розчинити саме поняття правди, щоб на кожне фото трупа з Бучі поставала тисяча зомбаків з воланнями: “Це все фейк! Постановка! А він рукою ворушить! Його привезли! Це не наші! Хай труп розкаже, хто його вбив! Нічого не зрозуміло!”, — щиро при цьому вірячи кожному своєму слову. Тому що якщо правди не існує, байдуже, в що вірити.
По п’ятій цілі я просто нагадаю: не читайте русняву пропаганду. Нізащо. Це — ще одна зброя, спрямована проти нас. Тилу, який має забезпечувати й підтримувати армію. Що більше ви її читаєте (навіть коли стібетесь з її тупості та неоковирності), тим вразливішими ви стаєте. Ну просто так працює бомбардування істерією — воно розхитує механізми, які вашій свідомості не під силу. Навіть найкращий захисний костюм під шаленим навантаженнями псується. Не експериментуйте так над психікою —вона у вас одна .
Українська пропаганда: Місія можлива
Україна ж знаходиться зовсім в іншому положенні за всіма параметрами. По-перше, вона дуже залежна від цілісності та масовості підтримки її західними партнерами: сила й мілітарізованість ворога грає проти нас. По-друге, Україна зараз виступає таким собі Давидом проти рашиського голіафа: маленьким воїном світла, що повинен завалити агресивного гіганта тому, що на його боці правда. Тож Україна дуже сильно прив’язана до правди: одного серйозного факапу, чи викриття фейку, розтиражованого саме українськими офіційними медіа, буде достатньо, аби життєво важлива підтримка посипалась, бо в Європі все ще достатньо російських лобістів, яким муляють спорожнілі кишені.
Тому як мінімум фактологічно українська пропаганда має бути вкрай точною. Вона може не про все говорити, але говорити може тільки правду. Якщо наші воїни знищили в бою десять танків — вони їх знищили. І це нам на користь: вірити набагато легше, ніж сумніватись.
З цілями, які стоять перед українською пропагандою, все ще складніше. Ось лише короткий перелік того, на що вона працює:
- Заспокоїти населення. Тому що тривожна людина — хріновий працівник, що дає малий приріст ВВП. А ВВП та зароблені гроші для України зараз вкрай важливі. Війна, знаєте — це дуже дорого. Тут працює саме той, центральний меседж: “Русні пизда, вірте в ЗСУ”.
- Тримати населення в тонусі, аби воно ні на мить не забувало, що навколо війна, й тримало підвищений рівень внутрішньої мобілізованості, допомагало армії й не нило, що воно втомилось. Тут вже працює “Це — не кінець, а лише початок”.
- Дати уявлення, що ворог цілком переможуваний. Тому що ніщо не демотивує більше, аніж битва, в якій ти приречений. Тут працює наратив “тупих ваньок”, а постійно підкреслювані факапи російської армії (окопи в Рудому лісі, Чорнобаївка, кулсторі про 4 танки й два прапори) йому в поміч.
- Підкреслити реальну складність задачі, аби громадяни не розчарувались, що “чому ми ще не перемогли?” Тут є такі прекрасні твердження, як: “Російська армія не могутня, вона просто довга”, або “Це як грати в шахи з дурнем, але в нього 150 фігур”.
- Підтримати й підбадьорити армію. Так, вони теж читають новини й перевіряють улюблені сайти. Тут все просто: “Вірте в ЗСУ!” та всі його похідні.
- Послабити шалений страх Європи перед рашкою. Тут робота дещо тонша, але всі ці відоси з допитами зачморених полонених — вони про це. З підтекстом: “Ви що, злякались бухих ваньок на іржавих тарантасах? Ай-яй-яй!”
- Нагадати тій же Європі, що ворог все ще сильний і нарваний, аби вони посилили надання нам зброї. Бо знаєте, патрони закінчуються, техніка ламається, машини підбиваються ворогом…
- Налякати умовну Європу тим, що ця орда може припертись до них та розваляти нахрін їхні затишні кабінети з ергономічними кріслами та еко-кавою в кружці. А вона таки може.
І так далі.
Вам не здається, що цілі м’яко кажучи взаємовиключні? Все правильно: вам не здається. Українській пропаганді доводиться звертатись до широченної аудиторії з діаметрально протилежними інтересами. Як це робити? Ну, наприклад, в денному етері розповідати про 40-кілометрову колону, що пнеться до Києва (цілі номер 4 та 7), а увечері випускати Арестовича відробляти по першій та третій.
Тому не дивуйтесь, коли вам здається, що вам кажуть протилежні речі. Вам не здається. І це нормально. Тут реально немає іншого шляху. Залишилось лише розібратись, як це все споживати.
“Діючі речовини” та реакції
Люди — істоти унікальні. Кожен. Від їжі й до психіки. Те, що одному смачний десерт, іншому — страшний алерген та ризик життю. Так само з психікою. Реакції кожної людини індивідуальні. Хтось нормально переносить апокаліптичні прогнози, але впадає в паніку від хороших новин, бо вбачає в них підвох. Інший же впадає в депресію від самої думки про труднощі, але на самих лише райдужних перспективах здатен перевернути гори. А комусь потрібно й те, й те: знати проблеми сьогодення, і щогодини слухати, що русні пизда. Кожна людина в цьому плані індивідуальна.
Окремо варто сказати про волонтерів. Ці люди слугують справжнім мостом між світами передової та тилу. Деякі в буквальному сенсі ганяють з перестрілок до тиші по кілька разів на день. У них купа друзів в армії, які отримують поранення, а то й, не дай Боже, гинуть. Вони в курсі усіх їхніх потреб та діагнозів, вони знають, скільки грошей на це потрібно, вони розуміють, як їх потенційно важко буде зібрати, коротше, їхнє життя — це суцільне вирішення проблем на межі людських можливостей. Просто уявіть собі, як їх може вкурвлювати чийсь перебільшений оптимізм — для них це загроза зборам, а значить, їх хлопцям. Тож вони іноді виступають як така собі контр-пропаганда, вивалюючи всі проблеми так, як вони є. І знаєте, вони праві.
То що ж мені робити?
Все, що пишу надалі я, стосується людей в тилу, в яких задоволені базові потреби у житлі, їжі, теплі та мінімальній безпеці, але все одно мозок википає й не дозволяє налагодити тимчасове нормальне життя прямо зараз.
Універсального рецепту не існує. Але! Кожен може розробити свій власний, який працюватиме саме для себе. Як це можна зробити?
Давайте згадаємо медицину. З вами ж бувало, що вам прописували ліки в дозуванні, припустимо, 200, а в аптеці продавались лише по 100. І що, ви відмовлялись від лікування? Ні. Просто приймали дві таблетки замість одної. А якщо в аптеці було тільки гігантське дозування, припустимо, 800, то навпаки — пиляли вдома таблеточки по частинах і дисципліновано ковтали чвертинку.
Нині телевізор, новинні портали, тематичний ютуб — це такі собі гелікоптери, що розпилюють на наші міста пропагандиські ліки в шалених дозах. Ну тому що вони не можуть обрати єдино правильне дозування: ім потрібно щось таке, що точно подіє навіть на сталевого циніка та панікера. А от дозувати під себе вже потрібно вам. Ваша головна мета: нормально функціонувати, нормально працювати, заробляти гроші, з яких платити податки, втримати своє психічне здоров’я та фізичний стан, і за можливістю — вкладатись у спільну справу там, де ви це вмієте, і де бачите в цьому потребу. Тому робимо так:
- Відписуємось від усіх крикунів, що “знають те, чого не розкажуть більше ніде”. В гіршому разі вони проводять ІПСО, а в кращому — просто торгують панікою за ваш рахунок. Залиште лише кілька каналів перевіреної інформації.
2. Визначаємо час, коли будемо дивитись новини. Припустимо, після пробудження, в обід, після робочого дня, і перед сном. Все! В інший час новини просто не відкриваємо — ніякої додаткової інформації вам це не надасть, а сили відбере.
3. Коли настає час соцмереж: визначаємо, де саме ваш поточний стан відхиляється від вашої особистої норми, та коригуємо його протилежною інформацією. Гаряче охолоджуємо, холодне гріємо, панічне заспокоюємо, пасивне розштовхуємо. Наприклад:
- Відчуваєте зневіру — дивіться оптимістів.
- Не розумієте, що коїться — читайте предметну військову аналітику, вона збавить градус невизначеності.
- Відчуваєте підвох що “все надто добре, щось тут не так” — читайте матеріали алармістів чи волонтерів (вони просто дуже добре “заземлюють” та підказують, де ви можете допомогти).
- Підставте свій варіант.
3. Споживаємо пропаганду максимально вдумливо. Як тільки розумієте, що вам вже досить, ви в балансі — негайно припиніть. Ніякого передозу!
4. Після того, як досягли балансу: подумайте, що б ви хотіли зробити після перемоги, і знайдіть, що саме для цього ви можете зробити просто зараз. І робіть. Закладайте прямо зараз фундамент вашого майбутнього — і ви будете готові до його настання.
5. Якщо відчуваєте, що робите недостатньо — киньте гроші на нагальні потреби ЗСУ, пошукайте поблизу волонтерські групи, центри допомоги переселенцям, центри переливання крові, точки плетіння маскувальних сіток, чи будь-яку іншу спільносправу (прибирання, готування їжі для малозабезпечених, догляд за хворими, в’язання шкарпеток чи бафів, ремонт дрібної техніки — тисячі їх), де саме ваші навички будуть безцінними, та робіть це у вільний час. Провину як рукою зніме, а ви докладетесь до нормалізації життя чи перемоги.
Бонус: Ось вам шматок хорошого стріма, де справжній військовий психолог (а не я :)) дає поради, як знайти свою нову норму і жити з нею. Послухайте, він і корисний, і веселий.
На жаль, ця війна — не швидко, не легко і не передбачувано. Неможливо на її час “поставити життя на паузу” — вона вже стала частиною нашого життя. І наше головне завдання зараз: жити це життя так добре і так ефективно, як тільки ми зараз можемо. Тож давайте споживати пропаганду так, щоб бути максимально ефективними кожного дня.
