Інший Краків

Не сиділося мені вдома, віза підходила до кінця і хотілось рванути кудись в подорож. Думала може до Мілану, або кудись далі, але не знайшлося з ким стопити. Квитки на літак чи блаблакар були доволі дорогі, тому вирішила поїхати кудись ближче, а саме — в Польщу.

Вранці сіла на трамвайчик до вокзалу, сонце відчутно припікало. Дві години маршруткою до Шегині і погода різко помінялась — почав накрапати дощ. Це був останній день дії малого прикордонного руху, на жаль через роботу не змогла вибрати інший час. На пішому переході очікувано велика черга, думала зможу пройти як завжди швидко, але стояла разом з агресивно настроєними людьми десь більше години. Дощ перейшов у зливу. Фігове відчуття стояти там і безпорадно мокнути.

Врешті пролізла через вхід для громадян ЄС, 10 хвилин на перевірку документів — я в Польщі.

Зайшла в Бедронку за таким улюбленим serek Vitello, вирішила поснідати в альтанці, в кафе неподалік. Визирнула якась недобра жіночка і вигнала мене зі словами, що вони закриваються.

Не страшно, знайду собі інше місце. Знайшла, поки снідала — виявила, що загубила браслет з Шипоту, вернулась назад в кафе і під пильним поглядом жіночки знайшла свій браслет.

Насправді, до останнього думала, що сяду собі в маршрутку до Перемишля, а там поїду електричкою, але якось само собою вирішила йти до траси і таки їхати автостопом. Це після того, як думала, що ніколи в житті не буду стопити одна :)

Майже біля траси вирішила скоротити шлях і спуститись невеличким схилом. Краще б я цього не робила — послизнулась на грязюці і з/їхала вниз. За секунди падіння перед очима промайнула моя ще нормально не почата поїздка, віза, що закінчувалась, телефон, що впав в болото і табличка з написом Krakow. Піднялась вся в болоті і стала думати, що робити далі :)

Трохи морально впала духом, але раз я вже годину під зливою стояла на кордоні і не розвернулась назад до Львова, то грязюка мене не спинить.

Повернулась в кафе до непривітної жіночки і мій вигляд сказав за мене — жіночка дала мені ключ від туалету. Там я перевдягнулась в шорти і недовго думаючи — випрала в умивальнику від болота єдині джинси, які взяла з собою. Вони й так були мокрі від дощу, але тепер хоч без грязюки. Перевдягнулась назад, шорти сховала в рюкзак і пішла стопити, а що робити, і не такий треш траплявся :)

Застопила якогось експресивного іспанця на білому бусі, їхав до Ярославля, довіз мене до виїзду на автобан, а сам далі через Радимно поїхав регіональною дорогою.

Трохи страшно було стояти на автобані, нехай навіть там і не було стін, які завжди на мене навівають якусь безвихідь, і було місце де стояти, але я просто фізично відчувала подив і невдоволення поляків-водіїв тим, що я порушую правила.

Під час автостопу завжди намагаюсь не псувати водіям настрій, а собі карму і стопити так, щоб не створювати завад руху.

Врешті мені зупинився якийсь молодий поляк,що трохи розмовляв англійською і довіз мене до окружної Жешува. Так я стопила на окружній дорозі, на автобусній зупинці — просто ненависне комбо :) Мені зупинилась зелена машинка з веселим чуваком, який побажав мені удачі і сказав, що на жаль не їде за місто. Підняв мені настрій :)

Потім загальмувала невелика біла вантажівка, з табличкою Ukraine на лобовому склі. Залізла в машину, водій — доволі ненапряжний “називай мене дядько Петро” їхав в Бельгію. Дуже простий дядько, розмовляв майже не замовкаючи, хоча слухав і мої історії. Решта дороги до Кракова за таким спілкуванням промайнула дуже швидко.

До міста водій заїжджати не планував, тому почала розбиратись по карті, де ж мені краще вийти. Чесно кажучи, перспектива опинитись на окружній Кракова мене лякала, бо минулого року ми з подругою провели там 4 години, намагаючись застопити до Вроцлава.

Але от за вікном з’явились знайомі пейзажі (ще б не запам’ятати, після 4 годин то). Зліва аеропорт, справа з’їзд для машин, там я і вийшла.

Добралась до автобусної зупинки, спитала дорогу в поляка з дочкою, що їхали на велосипедах, вони спрямували мене на зупинку через дорогу, а там я вже спитала номер потрібного автобусу в якихось жіночок. Вони теж їхали в Краків, тому сіла разом з ними.

Звично зайцем, розімлівши від сонця за вікном, я доїхала до кінцевої. Там знову спитала дорогу і сіла на трамвай Krakowiak до центру.

Пішла у якийсь парк, їсти свій serek і перевіряти кауч та пошту. Бестівці з Кракова відписали, але хосту не знайшлось, тому, оскільки це вже була шоста вечора — я вирішила піти в хостел, який забронювала про всяк випадок. Та й цікаво було — нарешті пожити не на вписці, а в хостелі :)

Виявилось, що до хостелу йти зовсім недалеко, пройшлася вуличками, Краків був зовсім не такий, як минулоріч. Тоді ми ввірвалися в нього в обід, пробіглися спекотним містом і поїхали далі у Вроцлав. Зараз ж вечоріло і все було якось неквапно.

Ех, не люблю свою прокрастинацію, але так сталось, що я закинула писати розповідь про цю подорож, а тепер вже багато деталей стерлось з пам’яті, аби написати повноцінну історію. Хостел був дуже затишний, познайомилась там з цікавою сім’єю білорусів — мама, син і дочка Маргарита, яка приїхала в Краків здавати вступні екзамени в мистецьку академію, чудові адміністратори — Pawel, Przemek і звичайно ж — українець Максим,що також приїхав навчатись у Польщу, а паралельно працював у хостелі. Якщо читаєш це — удачі тобі в подорожах, Макс ;)

Краків мені тоді видався дуже теплим, було літо, світило сонце і настрій був чудовий. Замок Вавеля, рандомні поїздки на окраїни в пошуках Бедронки, а потім довгі прогулянки назад вздовж Вісли. І польські йогурти, не забуваєм :D Пробувала потрапити в музей пінболу — але в понеділок багато розважальних закладів і музеїв роблять собі вихідний. Біля якогось парку знайшла магазинчик з дерев’яними фігурками євреїв, поторгувавшись — купила собі одного в якості сувеніру :D

Ввечері центральна площа дуже гарна, натрапила також на якусь вуличну виставку картин, на підсвічених сітілайтах(?) у парку. Там же вперше побачила (точніше спотикнулась об) лежачі поліцейські для велосипедистів, камон, воно ж мабуть не допомагає, а радше створює виклик :)

Вечірні зливи і поїздки зайцем, під час одної з яких мене таки злапали контролери. Бо не треба втрачати пильність і дивитись хто заходить в трамвай :) Ну нічого, вийшли, пройшлися з ними парком, поговорили #ажизні та відповідності українських зарплат вартості транспорту у Європі і вони мене відпустили, взявши штраф тільки в 50 злотих.

Але все таки напевне подорожувати одній не мій тип подорожі, бо я почувалась трохи самотньо і розгублено, досліджуючи місто одна. Періодично згадувала, що назад теж якось прийдеться одній стопити і почувалась як кіт, який виліз на дерево і не знає як злізти назад :)

Але назад теж застопила добре, прочитавши на hitchwiki де хороша точка. В результаті всю дорогу назад стопила на автобусних зупинках, при чому на одній з них було великими буквами вказано, що тут їздять автобуси до Перемишля і тут така я стою, з табличкою Перемишль і явним небажанням платити за автобус, хах.

Ну от, десь так було проведено кілька днів в Кракові, а потім повернення до Львова і — нові пригоди ;)
_________________________________________________________
Alt-J — Left Hand Free

P.S більше фотографій — тут vk.com/album140228507_233495256

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Maggie Corsair’s story.