Переїхати до Ізраілю: походи в пустелю, нічний Тель-Авів та чому тягне в Україну?
22 роки, починаючий фотограф
«До переїзду тричі була в країні. У перший раз мене туди відправили в 11 років в дитячий табір, в друге через рік на Бар-Мицву, а у 18 за програмою Тагліт. В останній раз їздила по освітній програмі МАСА. »
Сьогодні п’ятниця, тож Шабат Шалом, Аліна! Розкажи, як ти переїхала до Ізраїлю?
Шабат Шалом! Переїзд не був для мене важким. Я вже мала досвід бачити культуру, бо навчалася в єврейській школі. До Ізраїлю приїхала вивчати дизайн та фотографію. Навчання розраховано на 9 місяців.
Жила в абсорбції в Беер-Шеві. Вона мені нагадувала довгий корабель, як Титанік. Нам виділили трикімнатну квартиру. Там жила я, сестра і дівчинка з програми. Ми з сестрою трохи затупили та за звичкою заселилися в одну кімнату, хоча могли жити окремо. Просто звикли, що вдома живемо разом.
Якщо я не помиляюся ця програма спрямована на занурення в життя країни. Як це відбувалося?
Нам влаштовували походи. Найбільше запам’ятався від Цфату до Кінерета. Ми ретельно готувалися: по всьому місту шукали похідні рюкзаки, намети, а наші мадріхі (в перекладі з івриту: вожаті) продумували маршрут. Скажу відразу ж, шлях був не з легких.
Щоб дістатися до Цфату нам потрібно було зробити три пересадки на автобусі. До шабату залишалося кілька годин і перший автобус затримувався. Чекаючи другий ми вже думали, що заночуємо на зупинці. Але раптом зупинився переповнений автобус з релігійними людьми. Це нас врятувало. Я вперше таке бачила: спереду сидять тільки чоловіки, посередині пари і ззаду жінки. Не було місця, щоб пройти в жіночу частину, тому я стояла над чоловіками. Дуже боялася випадково доторкнутися і цим образити їх. Часу залишалося все менше, тому приїхавши до Цфату ми почали рухатися в сторону місця, де планували заночувати. Дорога була неймовірно красива з видом на гори і Кінерет — місце, куди ми повинні спуститися. Але попереду нас чекали складні спуски. Сонце заходило за горизонт і здавалося, що ось зараз полечу вниз по камінню. Ми зупинилися за 6 км до місця, куди планували дійти.
Ранок наступного дня почався о 5 ранку. Ми повинні були в цей день пройти 15 км. Здається що це мало, але все не так просто. Наш шлях проходив через ущелину зі стоячим повітрям, як ти розумієш в спеку 40 градусів немає вітру. Уяви, на скільки це було складно.
Ще одна важлива деталь — місце, де ми повинні були набрати воду…виявилося, що його вже не існує. У всіх поступово закінчувалися запаси, а сонце пекло все сильніше.
Це було те відчуття, коли ти йдеш бо треба йти. Хотілося скоріше вийти з цієї ущелини, але сили були на межі. В один момент всім стало так погано, до втрати свідомості, що потрібно було терміново зупинитися.
Поки всі відпочивали мій друг Сергій вирішив піти на розвідку за водою. Він знайшов трубу ізраїльської водопровідної станції і став нашим рятівником. Після цього відкрилося друге дихання. Ми дійшли до Кінерета й поринули в прохолодну воду.
Що до прогулянок не від програми?
Добре запам’ятала одну нашу пригоду. Ми з сестрою та подругами поїхали в вечір Дня Незалежності в Тель-Авів. Хотіли гуляти всю ніч, але сталось не так як гадалось.
На центральній вулиці бульвару Ротшильд випадково познайомилися з двома хлопцями. Ми розговорилися і мені з дівчатами один з них переночував переночувати. Спочатку ми хотіли відмовитися, але він справив хороше враження. Він працює в синагозі, займається благодійністю. Ми дуже хотіли прокинутися в шаббат в Тель-Авіві. Побачити його в ритмі «Відпочиваючого».
Чим це закінчилося?
Чоловік виділив для нас кімнату. Вранці ми проїхалися разом з ним на велосипедах. У нас була міні-екскурсія з півночі Тель-Авіва до Яффо. Це досить велика відстань. Якщо порівнювати, то це як в Києві їхати від Печерської до Контрактової й назад. Здається мало, але в межах Тель-Авіва, та й Ізраїлю в цілому досить велику відстань. Адже країна маленька.
Про незвичайні речі в Ізраїлі
З того про що багато хто чув, але не знають, як воно насправді — є така штука як «кашрут», тобто ти не змішуєш молочне з м’ясом. У будинках тих, хто дотримується знаходяться два окремих холодильника й встановлено дві відокремлені мийки.
Мене особисто вражає факт багатодітності в сім’ях євреїв. Бувають сім’ї де 13 і більше дітей. Це можна пояснити тим, що в заповідях Тори пишеться: «Плодіться і розмножуйтеся». Найдивовижніше — Галах забороняє чоловікові залишатися самотнім, навіть якщо він став вдівцем.
Ще дивує багатогранність країни. Пам’ятаю день, коли в Тель-Авіві проходив гей-парад. Там люди ставляться до цього з толерантністю. Мені б хотілося, щоб і в Україні люди ставилися з розумінням до таких людей. Це і є рівність і свобода.
Я сама брала участь в одному з таких парадів. Якщо що, я не належу до ЛГБТ спільноти. Просто було цікаво подивитися. Було дуже культурно, люди вийшли на вулиці міста заявити про свої права, про те, що вони такі ж як і всі. В основному це школярі, молодь, сім’ї з дітьми. Багато хто приходив з тієї ж причини, що і я.
До речі, в Ізраїлі я почала бігати. Мене дуже надихало, як бігають чоловіки зі своїми дітьми й жінки з собаками уздовж набережної Тель-Авіва. Це місто спортивних і вільних людей.
Про молодь
Молодь взагалі не заморочується, як одягатися. Всі одягнені в те, що їм зручно. Я за весь період там жодного разу не користувалася праскою. Дівчата влітку не фарбуються. У Києві я думаю, що надягати, в Ізраїлі взагалі не замислювалася.
Ти вирішила повернутися в Україну?
Так, з 35 учасників повернулися, враховуючи мене і сестру, четверо. Зараз я сумую по Ізраїлю. Мені не вистачає тепла, відкритості. Але Україну люблю за людей, за їх дружелюбність, вони завжди підказують, як кудись пройти. Мене теж часто просять підказати дорогу, але я постійно гублюся і відправляю не в тому напрямку. Мені потім дуже соромно. (Прим. автора: Аліна киянка).
Люблю українську їжу. В Ізраїлі не так смачно, як в Україні.
Якщо порівняти Київ з Беер-Шевою, в Беер-Шеві не вистачало такої кількості місць кудись сходити. Там одні і ті ж місця, а тут постійно щось нове відкривається.
Я не впевнена, але можливо захочу жити на дві країни. Це дуже важливе рішення від якого вирішиться моє майбутнє, тому я в роздумах.
Якою ти бачиш Україну в майбутньому?
Я помітила, що в Україні все швидко змінюється. Цікаво жити там, де ще можна «копати», тобто щось міняти. Тут ще можна стільки всього відкрити. В Ізраїлі з цим складніше. Після мого повернення я так здивувалася стільки речей навколо змінилося. Відчувається, що ми намагаємося рости.
Хочеш приєднатися? Заповнюй форму: bit.ly/stayinua_people
Наша сторінка: https://www.instagram.com/stayinua/
