Про причини та мотиви українського буктюбу

Max Sushchuk

Ця стаття носить виключно суб’єктивний характер і відображає еволюцію моїх поглядів на явище українського буктюбу.

Отже, буктюб − це спільнота блогерів, які говорять про книжки на камеру і викладають це онлайн. Навіщо вони це роблять?

Якщо ми звернемося до історії, то буктюб спершу виник в спільнотах поціновувачів літератури для молоді (т.зв. young adult), коли люди віком 16–25 років раптом усвідомили, що можливостей тексту та смайликів недостатньо для передачі емоцій від прочитаного.

(Згодом виявиться, що відео є трендом покоління мілленіалів, тож відгуки на книжки тут стануть лише однією з сотень тем/причин для створення контенту. Іншими, «білялітературними» темами будуть списки купленого, прочитаного, непрочитаного, виставленого на полиці і багато інших.)

Отже, історична ключова причина — передача, вираження отриманих від прочитаних книг емоцій. Емоції мають певні характеристики, які дозволяють блогерам вміло знімати відео та завойовувати увагу глядачів:

  1. Емоційне піднесення не триває довго. А отже, аби залишатися щиріщими та експресивнішими, огляди книжок треба записувати якомога швидше після прочитання.
  2. Емоції також є заразними, тож якщо ви достатньо енергійно їх виражаєте, людина може захотіти прочитати згадану книгу, аби відчути схожу емоцію, і буде вдячна за рекомендацію.
  3. З іншої сторони, емоції є суб’єктивними, адже книги заповнюють лакуни читачів по-різному, тому якщо комусь не сподобається прочитана книга чи навіть сам відеоогляд, це не зіпсує репутації буктюбера, адже «про смаки не сперечаються».
(Хлопець розповідає про 15 проблем читачів, ілюструючи кожну проблему сценкою із жахливою, але від того ще смішнішою акторською грою)

Безумовно, можна піти ще далі, і намагатися бути іконою, прикладом для наслідування, слідкуючи за власним візуальним образом, мовою, смаками, та якістю.

Канал abookutopia (345 тисяч підписників)

Або можна приміряти на себе роль такого собі учасника реаліті-шоу, який постійно змагається за ефірний час (читай: увагу) за допомогою епатажних вчинків. Тоді ваша популярність буде прямо пропорційною рівню вашої навіженості (як приклади − відео стрижки нігтів у Шапіка або відео досвіду зачепінга у Бумчика).

Перші 30 секунд. Канал PolandBananaBooks (358 тисяч підписників)

Тож рецепт успіху на буктюбі досить простий, хоч це і не означає, що його легко втілювати в життя.

Якщо все ж полишити людей, які публічно діляться власними емоціями про книги через самозакоханість, або в бажанні потренувати навички публічних виступів, або в надії заробити грошенят (незастосовно в українських реаліях; хіба якщо ви хочете зекономити і отримувати книги на огляд безкоштовно від видавництв), ми все одно залишаємося із питанням:

«Навіщо знімати, монтувати та викладати відео у публічний доступ?»

Для мене питання «Навіщо це робити» завжди було ключовим.

По-перше, я ніколи не мав потреби ділитися саме емоціями; мене завжди цікавила більш раціональна сторона читання − як література робить тебе мудрішою?

По-друге, розуміння причин безпосередньо впливає на мою мотивацію продовжувати знімати відеоогляди. Кожен раз, як я усвідомлював, що обраний нижче варіант не працював, я робив велику паузу, аби віднайти нову відповідь − без неї я не міг знімати.

Тож нижче − відповіді, які я встиг виснувати за два роки.

Буктюб як спосіб популяризації читання

Я вийшов зі спільноти айтішників, які не те, що не читали української літератури, вони навіть ніколи не чули про «Коронацію слова», не говорячи вже про “Книгу року ВВС”.

Окрім цього, колись я певний час пропрацював у Книгарні «Є», і знав, що для 45-мільйонної нації середні наклади в 2–3 тисячі примірників красномовно вказували на глибоку читацьку кризу. Потім виходили дослідження − згідно з одним (TNS, 2014), 42% опитаних ідентифікують себе як такі, що взагалі не читають. (І не стидаються ж!) Потужний розвиток книжкового ринку за останні два роки також підтверджує, що читання ще є куди популяризувати.

Тоді ж тим паче було очевидно, що проблема нечитання в Україні є, і з нею треба щось робити. Популяризація книг засобами буктюбу, формату апріорі найпідходящого для нового молодого покоління, виглядала благородною метою − адже всім уже відомо, як легко маніпулювати суспільствами, в яких читають замало.

Однак за два роки існування каналу я можу сказати, що не було жодної людини, жоднісінького коментаря в дусі: «Максиме, дякую за ваш канал, завдяки ньому я став (більше) читати». Постійний (хоч і біглий) моніторинг коментарів під відео інших буктюберів лише підтверджує мою гіпотезу. (А щодо мого кола айтішників, то впродовж декількох місяців вони перестали лайкати мої дописи в фб; відео втратили ефект новизни, а художні книги самі по собі їх як не цікавили, так і не цікавлять).

Звісно, відсутність коментарів ще не вказує на відсутність таких людей, однак створити канал на YouTube і викладати на нього хай навіть якісні ролики ще не достатньо, аби вийти на ту аудиторію, яка взагалі не читає книжок.

Інтернет створений таким чином, що люди в ньому найчастіше натрапляють на контент, що відповідає їхнім власним потребам та інтересам. Виявилося, що буктюбом цікавляться лише ті, хто вже любить книги і багато читає: письменники, активні читачі, критики, журналісти та блогери.

Якщо у буктюбера виникає бажання нарощувати популярність каналу, то найлегшим способом видається оглядання тих книг, які вже стали бестселлерами. Це дійсно працює: чим популярніша книга, тим більше буде переглядів. Очевидно, тому, що людям більше цікаво слухати про книги, які вони читали, аніж про ті, яких не читали.

Коли я вирішив експериментувати із рекламою своїх роликів, я виявив, що для більшої ефективності пропонувати їх варто тим, хто також цікавиться відео про Форум видавців, Книжковий арсенал та інші літературні події чи заходи. Тобто тим самим уже-читачам.

Словом, не варто обманювати себе: буктюб сам по собі не здатен популяризувати читання. Глядачі бажають ототожнювати себе із блогерами − яскравим доказом тому є популярна рубрика книжкових закупівель, в якому буктюбер оглядає куплені, але ще не прочитані книжки. Глядач з більшою готовністю дивитиметься таке відео, адже і він, і буктюбер можуть разом скласти перше враження про книги лише з обкладинки, анотації та пари попередньо відомих фактів.

Якщо ж глядач не читає, то ситуація взагалі приречена. Безумовно, виключення можуть бути − але не настільки масові, аби перетворитися в правило.

Натомість, якщо буктюб щось і популяризує, то сам себе: влітку 2015-го року активних українських буктюберів було біля десятка, з них зараз більше половини неактивні. Нині, тобто двома роками пізніше, активних набереться як мінімум двадцять. Одній з них іще нема дванадцяти. Загалом їх уже понад сорок.

P.S.: існує інша схожа причина вести буктюб: власними відгуками допомагати людям вибирати хороші книжки. Але я не можу її в повній мірі прокоментувати: ще ніколи не зустрічав людей із проблемою “що почитати”, тут радше актуально “як встигнути прочитати все, що хочу”.

Буктюб як спосіб знайти однодумців

Одного разу я зняв огляд на «Фелікс Австрію» Софії Андрухович. На той момент книга здалася мені занадто жіночою: фокус на їжі, жіночі персонажі та психологічно складні стосунки між ними; це все я і розповів.

Пам’ятаю строго негативну реакцію Тетяни Кісельчук, яку на той момент я не знав, тож її думку не сприйняв усерйоз. Згодом я натрапив на старішу рецензію Володарського, яка буквально перевернула моє сприйняття тексту. Я усвідомив, що з самого початку читав твір дещо неправильно.

Звісно, інтерпретація книг стає тим досконалішою, чим більше читацького та життєвого досвіду маєш за плечима. Але тим і цікавіше вести про книги діалог, а не монолог. А від цікавого співрозмовника і до друга недалеко.

Існує думка, що якісна рецензія має доповнювати літературний твір, додавати нових значень, інтерпретацій − принаймні, для читача. Якщо кожен твір є окремо виснуваною реальністю, то і способів її сприйняття має бути безліч. Через те стає цікаво, як інші сприймають ті самі книжки: де закінчується власний кругозір і починається чужий?

На жаль, коментарів по суті, які би продовжували чи контраргументували мої думки щодо прочитаного, я під власними відео майже не зустрічав. Одних турбували моя зачіска, одяг, тло для зйомки; інших − помилки в мові або мої єретичні зазіхання на авторитет автора.

В особисті повідомлення до мене зверталися лише письменники, часто початківці, які хотіли дізнатися мою думку про власні рукописи. Звісно, за два роки я також завів багато цікавих знайомств, дотичних до книжкових бізнесів та ініціатив, але далі разових спільних проектів вони не заходять.

Знайти двох читачів нескладно; складно знайти двох читачів зі схожими смаками. І, мабуть, майже неможливо це зробити, якщо один із них підлаштовує власні смаки під смаки своєї непевної аудиторії або шукає власний голос у літературі.

Буктюб як власний піар-майданчик

Відео надає набагато більше можливостей захопити уми та серця ваших послідовників, аніж текст. Міміка, жести, гра тілом, стиль одягу та інші засоби додають до вашого образу і створюють зв’язок сильніший за будь-який інший можливий онлайн.

Тому буктюб може стати прекрасним майданчиком для просування власного бренду. Знову ж таки, з якою метою, якщо відкинемо гонитву за популярністю як річ саму в собі?

Якщо людина багато читає, то вона має стосунок до літератури. Наврядчи через буктюб можуть захотіти популяризовувати власні бренди перекладачі, редактори чи коректори, адже вони просуванням власних робіт не займаються, а роботи в них і без того купа.

Також не враховуватимемо інтернет-крамниці (наприклад, «Всі книги» та Yakaboo) видавництва («Віват») та інші бізнеси, адже їхній інтерес очевидний − упізнаваність бренду є засобом збільшення продажів та, як наслідок, прибутку. Оглядачі в таких випадках сприймають зйомку відео як частину роботи, за яку отримують зарплатню.

Залишається лише письменницький бренд.

Авторка каналу abookutopia Саша Альсберг написала разом із письменницею Ліндсі Каммінгс дилогію «Зеніт». Електронна книга стала бестселером списку The New York Times. В 2016-му році також вийшла збірка «Because You Love to Hate Me», в написанні якої взяли участь 13 англомовних буктюберів. Топова російська буктюберка Ольга Міклашевська вже встигла видати дві книги, обидві − із позначкою «Зірка рунета».

Таким чином, буктюб-канал дійсно допомагає письменникам створити аудиторію, яка допоможе продати перший наклад та створити необхідний для промоції шум довкола книги.

Не стану приховувати, що така мета в мене також була і є. Однак в постійних пошуках себе я виявив, що оглядаючи бестселери та/або книги лише окремих жанрів маю ризик сформувати довкола себе аудиторію, яка не буде готова читати мою майбутню книгу.

Так, останнім часом я пірнув у матьорий постмодернізм та інтелектуальну прозу, яка наврядчи цікавитиме тих, хто сприймає читання як спосіб відпочинку, а не самовдосконалення. Чи стану я сам писати таку прозу − ще не знаю, але виснувати звідси можна те, що краще бути як Джон Грін: писати книжки до або паралельно під час ведення буктюб-каналу, аби точно знати, до якої аудиторії звертатися.

Буктюб як пропаганда високого інтелекту в формуванні суспільної думки

Останнім часом я частіше ловлю себе на думці, що багато відповідей на гарячі теми повсякдення існує в літературі, причому в сучасних, актуальних книжках, що видані свіжим накладом.

Наприклад, коли минулого року розгорілися балачки навколо театру на київському Подолі, директор видавництва «Наш формат» Антон Мартинов порадив з цього приводу прочитати «Джерело» Айн Ренд, книгу, яка дійсно здатна змінити (або, можливо, сформувати) ваші погляди на архітектуру.

Коли в ході виборів президента США стало зрозуміло, що переміг Дональд Трамп, на Амазоні впродовж декількох днів розкупили усі наклади «1984» Орвелла.

Нещодавно директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович видав книгу «За лаштунками «Волині-43»», яка теж проливає світло на гарячу нині тему, від якої певним чином залежать подальші стосунки між поляками та українцями.

Таких прикладів можна приводити безліч і вони з’являтимуться і надалі, аби лише кругозору вистачало на проведення потрібних паралелей. Питання лише полягає в тому, чи може буктюбер, раз він уже так багато читає і знає, стати ще одним рупором у формуванні зваженішої, толерантнішої, адекватнішої (якщо не говорити розумнішої) суспільної думки?

Будемо перевіряти.


Очевидно, в кожного буктюбера, який працює зараз або прийде в нашу тусовку, буде власна відповідь на питання «Навіщо це робити». На даний момент, я знайшов чергову відповідь. Чи виправдає вона себе, чи спрацює − покаже час. Ну а поки, сподіваюсь, мої пошуки стануть у нагоді для ваших подальших пошуків.

Max Sushchuk

Written by

Content Strategist @ IT. Avid reader @ Life.

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade