Кущ
Маленькій дитині все бачиться інакшим: дорога довшою, дерева вищим, час летить стрімголов, усі її справи — найважливішими.
Сім’я Марічки з друзями улітку відпочивали на річці Десна у чарівній лісовій зоні. Там були невеличкі хатинки з мінімальними побутовими умовами. Але то було щастя та повний релакс для всіх. Розклад був простим: сніданок, полювання чи рибалка, обід, ігри, вечеря, історії біля костра. Гуляли у лісі, збирали гриби та ягоди.
Одного дня Марічка зі своїм другом Левком йшли попереду, видивляючись кущ зі стиглими малиною чи ожиною. Дорослі йшли позаду и про щось дуже живо розмовляли. Стежка була з каменів, піску, хвойних голок, землі та ще щось. У двох розвідників було по гілці щоб дивитись що там біля стежки у траві. Так вони йшли після обіду, обганяючи один одного, радіючи сонячному дню і безтурботності в їхньому житті.
Дивись! Там у глибині кущ ожини! Діти побігли збирати солодкі чорно-фіолетові ягоди собі до рота. Кущ був великим, колючим, гілки наче велика пружина окручували навколо і чиплялись одна за одну, за одяг та кожу маленькми гострими голками. Але спіднизу гілки стелилися по землі й робили тунель, де могли пролізти Левко з Марічкою. Вони вишукували ягоди, їли, викрикували і показували які великі, з долоню, їм вдалося знайти цього разу. В кого більша? Показували язика і сміялися з дивного кольору, наче чау-чау. Раптом почувся якийсь рик і шубуршання. Там ведмідь? Діти з криком, плачем, тремтінням зі страху намагалися випутатись з чіпких рук куща. Дорослі допомогали, заспокоювали.
За час відпочинку у лісі, вони бачили великого дикого кабана, лисицю, зайця, оленя, різних птахів, жуків, змійок з жовтими вушками. Білочки взагалі їли свої шишки кожен день над обіднім столом, кидаючи їх донизу, незважаючи на те, що ми тут їмо то взагалі (і кулачком так грізно). Що було насправді того дня ніхто не пам’ятає. Діти певні, що то був маленький медвежа, який теж хотів поласувати ожиною. Нехай.