Рецензія на книгу “Коли подих стає повітрям”

Мені цю книгу порадила моя гарна знайома. В форматі — це щось неймовірне. Враховуючи те, наскільки я ціную її думку, буквально у наступний мій прихід до Книгарні Є — я придбала собі книгу Пола Каланіті “Коли подих стає повітрям”.

Я прочитала книгу за два дні вихідних. Читала її з самого ранку за сніданком та ранковою кавою, потім їдучи в автобусі на зустріч, далі вже на зупинці, коли чекала на автобус додому, потім — увесь вечір до глибокої ночі, відкладаючи сон. Бо це книга, від якої неможливо відірватись.

Сюжет

Автор книги, 35-річний нейрохурург, із крутими перспективами, з гарвардом за плечима, одного разу починає почувати себе погано, робить обстеження і ще чекаючи на результати вже розуміє, що з ним. Тому коли йому підтверджують діагноз рак — він не впадає у відчай, а намагається переосмислити своє життя та встигнути за відведений йому час зробити максимум.

У книзі не буде інтриги — з анотації та біографії автора ми знаємо, що дива не станеться і автор, прекрасний хірург та сильна людина, все ж програє боротьбу з раком. І попри це, до останніх сторінок ти сподіваєшся. Сподіваєшся на хеппі енд, ніби він виживе. Але знаєте, коли ви дочитаєте і трохи відпустите, то замість образи на несправедливість світу прийде дещо інше — розуміння, що хеппі-енд все ж стався. Бо ця людина прожила життя так, як її того хотілося — ідучи за власною метою, втілюючи мрії в життя, оточуючи себе людьми та речами, які зробили життя окремо взятої людини настільки наповненим, що його не змогла спустошити навіть смертельна хвороба.

Стиль

Не скажу, що я плакала над книгою — автор дуже вправно і влучно, з хірургічною точністю та мякою відстороненістю розглядає питання життя та смерті. Без зайвого трагізму та драми, а так, як є, як має бути — це життя, це смерть. Так є.

Всі ми хочемо жити, всі ми не хочемо померти. Але є дещо більше — це те, як ми живемо. Що ми робимо, з ким засинаємо, хто тримає нас за руку, коли все в житті здається надто складним?

Каланіті дуже просто та відверто розповідає про своє життя, про важливі речі, про неважливі дрібниці, про все. Це не сповідь — це розмова з другом. Тут немає болю, відчаю чи співчуттів — тільки спогади про життєвий шлях і ту мить “тут і зараз”, яку особливо тонко відчуває людина, яка впритул наближується до смерті. Адже ми так звикли планувати все, ніби в нашому розпоряджені — вічність. Хоч насправді усе, що в нас є — це “тут і зараз”.

Мені особливо сподобалось те, що навіть описуючи подробиці життя та операцій автор використовує складні медичні терміни, але не для того, щоб підкреслити свою зверхність чи начитаність. Він потім пояснює все, мяко та ніжно, але от по цьому оповіданню — простими словами про складні речі — чи то про життя та людську душу, чи про операції на мозку — саме по цьому стилю оповідання ми бачимо високий рівень свідомості, блискучої особистості автора.

Рекомендації

Без довгих оповідань та ходіння навколо — прочитайте цю книгу. Не важливо, що ви зазвичай читаєте, не важливо, в якому настрої ви, не важливо, чи часто ви читаєте книжки. Приділіть декілька повільних вечорів ції книзі. Не задля змісту, а для того, щоб задуматись над питаннями, яки вона задає — через позицію автора, через роздуми, які виникнуть у вас.

Книжка задає найголовніше запитання — а що як в тебе не буде завтра? Що, як тобі скажуть, що життя дуже скоро завершиться? Чи будеш ти робити те ж саме, що зараз, чи будеш ти з тими ж людьми, чи шкодуватимеш ти за втраченими можливостями, за речами, на які не наважився? Тому що хто обіцяє тобі, що в тебе буде завтра?