
Стосовно скандалу в гуглі, де чувака звільнили за ессе про біологічну різницю між жінками і чоловіками, внаслідок якої перші не можуть в айті.
Біологічна різниця між статями категорично переоцінена. Навіть фізична різниця елементарно заперечується кількістю сумок в середньостатистичної трамвайної бабульки.
Єдине, що справді впливає на розподіл по професіях — це соціальні норми. Першою програмісткою була жінка. Перші кілька десятиліть програмістками були жінки. Тоді вважалося, що вони акуратніші і уважніші. Тепер, бачте, вони стали біологічно нездатними.
До того ж аргументація до “будови мозку” у 99 випадках зі ста — повна антинаукова маячня. Так само, як, наприклад, “факт”, що права половина мозку відповідає за творчість, а ліва — за логіку.
Є гормони, які впливають на настрій і здатність приймати виважені рішення, і вони у різних статей частково різні (вони і в людей однієї статі можуть відрізнятися категорично). Наприклад високий рівень тестостерону корелює з лідерськими замашками як у чоловіків так і у жінок.
Будова мозку всіх людей незалежно від статі повністю однакова. Здатність мислити, здатність розв’язувати задачі і здатність проявляти емпатію абсолютно та сама.
Інша справа, що соціум чекає від однієї статі однієї поведінки, а від іншої — іншої. Дівчата більше плачуть, бо їм дозволяють більше плакати, хлопчики стають сильними, бо від них вимагають “бути мужніми”. Дівчатам розповідають, що робота програміста — це не їхнє, вони вірять і не йдуть в програмісти. Це така сама соціальна норма, як і про те, що перукар-чоловік обов’язково має бути геєм.
Проблема атрибуції — доста серйозна перепона на шляху розвитку економіки, адже для капіталізму ідеальна ситуація тоді, коли кожен робить те, що він найбільше любить і те, що в нього виходить найкраще. Тоді і платити йому треба менше і валового продукту від нього можна очікувати більше. Коли потенційній половині програмістів розповідають з дитинства, що програмування — це не їхнє, ми втрачаємо половину потенційних Страуструпів і Возняків.
Це також проблема і для компанії загалом — якщо наприклад, один з інтерв’юверів завертає половину хороших кандидатів через те, що вони вірмени, а натомість надає перевагу грузинам, компанія втрачає кращих працівників і отримує набір не таких хороших. Тому до співбесід людину з такими поглядами допускати просто економічно недоцільно. Про те, чи варто звільняти з роботи, яка не пов’язана з персоналом — питання звісно ж спірне.
Інше питання, пов’язане з квотами — чи варто починати позитивну дискримінацію і занижувати вхідний поріг для дівчат чисто через те, що вони дівчата. В якомусь сенсі така стратегія може бути вигідною — дівчина-програміст звикла працювати важче, щоб її недоліки не узагальнювали на стать загалом. З іншого боку — заборони і квоти це завжди соціалізм і профанація. Питання, чого більше від таких рішень, шкоди чи користі ще доведеться вирішити після кількох десятиліть експериментів.
Тобто, ситуація із самого початку складна і неоднозначна, що дозволяє ідіотам по обидва боки барикад розводити карнавал. На жаль, ідіоти завжди кричать найголосніше.
