2x2 race 2017 (Romania, Transylvania)
Минулого року я вперше пробіг змагання в Румунії, Ciucas X3 (читається Чюкаш, ось тут можна подивитись відео Remembering Ciucas). Мені настільки сподобалось як організовують змагання в Румунії, та й гори там нові, і участь порівняно недорога, що я вирішив влаштувати собі традицію і принаймні раз на рік пробігати якісь змагання в Румунії.
На Чюкаші познайомився з кількома бігунами румунськими, і побачив що вони приймали участь у цих змаганнях — 2x2race.com, і тоді переглянув це відео:
І вирішив зареєструватись. Обговорюючи ці змагання з друзями за багато місяців до старту я так і не міг толком осягнути цей висотний профайл, він мені здавався чимось нереальним.

Трошки уявити як то буде бігтись мені допомогла участь у Чемпіонаті Світу з гірського бігу (довга дистанція) в Італії в Премані, за 2 тижні до цих змаганнь. Там був схожий профіль (32км, 2900м+ 2900м -), трекінгові палиці використовувати було заборонено, та й Румунію я в принципі збирався без палиць бігти. Суттєва відмінність полягає в тому, що на 2x2race вся траса проходить на висоті 2000м і вище.
Стартовий внесок на довгу та коротку дистанції однаковий — 150 лей (приблизно 35 EUR). У стартовий пакет учасника входила футболка (багато учасників потім бігло дистанцію в цій футболці, що створювало незручності, бо здавалось що цього учасника вже обганяв) та кілька місцевих батончиків.
Їхали на змагання моїм автомобілем, зі Львова до точки старту приблизно 750–780км. Туди вирішили їхати з однією ночівлею, щоб не дуже змученими приїхати, а назад вже за один раз.

Озеро Bâlea знаходиться на висоті 2034м, це найвища точка автомобільної дороги Transfagarasan. Житло я забронював внизу, за 25км до озера. Можна було б зупинитись в наметах прямо на місці старту, але останнім часом після довгого забігу хочеться поспати у нормальному ліжку і мати душ, окрім того на висоті >2000м складно спланувати погодні умови. А всі варіанти на рівні озера були вже заброньовані, та й досить дорого там зупинятись, чесно кажучи.

У вечір перед стартом був бріфінг, на якому я дізнався що траса не буде мати додаткової розмітки, виключно туристична розмітка. Спочатку синій трикутник, потім довшу частину траси червона лінія, з невеликим фрагментом жовтого.
Старт був о 6ій ранку, перед стартовою аркою треба було з’явитись о 5.30 для перевірки обов’язкого спорядження. Ростик Левицький виявив бажання теж піднятись на гору рано і відправити мене на старт, прокинулись о 3.50, і о 4.30 виїхали з місця ночівлі (ще Женя та Володя Алєйнік приєднались). 25км по Transfagarasan якраз зайняли годину, ще в машині понатирався вазеліном, з’їв пару ложок вівсяної каші з медом яку Ростик встиг зробити, і пішов на старт.
Так як з погодою нам дуже пощастило (сухо, сонячно), то набір обов’язкового спорядження був зовсім мінімальний (мембрана з капюшоном, ліхтарик, ізофолія, вода, телефон). Перед стартовою аркою у всіх учасників перевіряли спорядження, і тільки після цього впускали.
О 6ій вже стало досить світло, тому я ліхтарик навіть не включав. Стартували, так як арка на підвищенні, трохи збігли вниз і відразу почали лізти на хребет. На старті я не поспішав дуже, розуміючи що траса складна і це тільки початок. Траса була свого роду дзеркальна, з місця де ми підійнялись на хребет ми спочатку побігли наліво в напрямку найвищої гори Румунії — пік Молдовяну, 2544м, потім тим самим маршрутом назад, і тоді направо, до другої найвищої гори — пік Негою (2535м), а звідти — назад і вниз на фініш.
Підбігаючи до піку Молдовяну рахував учасників які вже були там і розвернулись назад, прикинув що я вже у першій 50ці. Загалом цю дистанцію стартувало 179 людей.
Це найбільш технічна траса яку мені доводилось бігти, було дуже багато моментів з via ferrata. Нагадало мені як я біг La Perimetral de Benissa


Про профіль траси говорить те що наступного дня крепатуру я переважно відчував у руках, а не в ногах — руками доводилось користуватись досить часто. Але загалом у ділянках де руками можна було не користуватись я намагався бігти якомога більше, напевно зіграло на руку те що організатори самі собі за умову поставили що вся траса проходить на висоті вище 2000м, відповідно нижче 2000м ми не спускались, а піднятись вище 2544м не виходило (бо гір вище за 2544м в Румунії нема), тому підйомів або спусків де набираєш або скидаєш 1000–1500м за один раз (як то буває на деяких трейлах) не було, тому як тільки відчував що вже підніматись набридло, траса переходила в спуск, і навпаки.
Я намагався тримати рівний темп, і слідкувати за пульсом. Середній пульс у мене вийшов 137, а те що тримав рівний темп дозволило потрохи збирати ще учасників.

Найважче дався підйом на другий за висотою пік Румунії, пік Негою. Можливо через те що після 20км на підйомах ноги стали відчутно “порожніші”, але все одно намагався тримати рівний темп і не зупинятись.

Десь за 16км до фінішу на єдиній напевно рівній площадці побачив гелікоптер який планував злітати, і організатори мені жестами показали щоб я зачекав і не біг під ним. Як вже потім дізнався це евакуювали учасницю яка зламала ногу. Загалом травм вистачало, це не дивно зважаючи на складність траси. Я намагався бігти акуратно, і окрім кількох подряпин і одного моменту де я впав і з’їхав зі схилу вбік траси метрів 10 вертикальних інцидентів не було.
Після піку Негоя вже було відчуття що фініш це не так далеко, ще було кілька підйомів, але загалом найскладніше було позаду. На спусках додавав трошки більше, і на останньому спуску з хребта до озера вирішив спускатись не по розмітці, а напряму, зібравши ще кількох учасників. Вже на останньому кілометрі по дорозі на фініш наздогнав ще двох учасників, дуже сильно їм пропонував забігти на фініш разом, але вони всі відправили мене вперед, а я довго не відмовлявся.
Я фінішував за 9:53:09, з 105 чоловіків які фінішували я був 20им. Або 21 з 179 учасників які стартували (63 учасники зійшло). Посилання на всі результати.
Ось трек по годиннику: Garmin Connect
Змагання мені дуже сподобались, з задоволенням пробіг би їх ще раз, не знаю чи наступного року, бо у Румунії дуже багато цікавих змаганнь які хотілося б теж пробігти.
