Про любов
Одна думка вибила мене сьогодні з колії: любов - це вибір.
І ні, я зараз не про життя-супермаркет, по якому йдеш і обираєш те, що краще лежить на поличці. Цей алгоритм працює інакше.
Любов — це вибір між життям і страхом. Почекай, не згадуй, що десь вже не раз звучала ця фраза, а подумай чому ми втрачаємо тих, кого любимо? Страх, що це не назавжди (сказала апріорі смертна істота); страх відповідальності; страх, що нас покинуть; страх, що зрадять; страх, що зміняться; страх, що все буде інакше, а це рівнозначно “невідомо як”. І останній страх, найбільший — стати відкритими і довіритись іншій людині, яка є і ножем і щитом. На ньому всі й зливаються, бо некомфортненько. Простіше роздягнути тіло перед кимось. З душею все набагато важче.
І от уяви: стоїш ти на краю мосту і знаєш, що маєш стрибнути. А інша людина — це твоя страховка, яку не перевіриш, поки не зробиш крок у невідомість. І якби не вона, то тебе б тут навіть не було, дикий вітер не розвівав би волосся, серце б не забивалось в п’ятки, а душа не жила передчуттям чогось надзвичайного — ні, все йшло б як і завжди.
Простіше жити інакше. Простіше втікати від емоцій в буденність. Але потім якесь дивне відчуття всередині не дає спати ночами, не розчиняється алкоголем, нікотином…та нічим. Бо був момент, коли стоячи на мості ти робиш крок назад і страховка тобі більше не треба. Але і життя таке тобі потім теж не дуже треба.
Tільки тоді розумієш, що любов — це вибір.
