Місто, яке виїхало
Про долі українських заробітчан на коротенькому прикладі. Ця історія — збірний образ, який сформувався після спілкування з мешканцями одного з українських міст.
Івано-Франківськ — місто заробітчан. Тут люди народжуються, аби звідси поїхати. Так буває часто: мама в Італії, тато — в Іспанії. Дитина тут. Поки що.
Христя не знає бід, живе в триповерховому будинку, який відбудували батьки, і вони ж їй стабільно висилають гроші. Спілкуються раз на тиждень по скайпу. Їй більше і не треба. Мамина начальниця говорить, що вона «bella», Христя тішиться. Чекає літа, щоб поїхати в Італію — там ж є де зупинитися!

Немає коли розклеюватися
В їхніх світах є дві різні Європи — для малої це H&M, Starbucks та гарні фото, для пані Галини — складнощі, робота і втома. Але жіночка не жаліється — треба ж ще обставити третій поверх, а там не за горами і Христі квартиру купляти — вона ж уже дівка на виданні! Купа планів, немає коли розклеюватися.
Недостатньо вагомі причини
Так летять роки. Батьки набігом бувають в Україні: от були на випускному, на двадцятому дні народження, тепер їдуть на весілля. Зустрілися у Вроцлаві — зручний пересадочний пункт — і планують наступний тиждень. Мама розуміє, що не вишила рушник, як завжди мріяла, тому доведеться іти купляти. Батько жаліється, що ні разу не бачив зятя, тепер і не знає, за кого видає доньку.
Перераховують, що ще не встигли зробити: не були поруч під час першої сесії, не приїхали, коли помер їхній старенький лабрадор, не зробили спільне фото на врученні дипломів. То були недостатньо вагомі причини приїхати.

Там ти — ніхто
Для батьків-заробітчан набагато важливіше заплатити за навчання, купити айфон останньої моделі — щоб дитина не почувала себе гіршою за інших –, і привозити з Європи подарунки. Так вони відкуповуються від своїх батьківських обов’язків.
Якщо ніколи не стикався із заробітчанами, то такий спосіб життя здається диким. Кинути все і поїхати в чужу країну бути робочою силою. Найчастіше це відбувається навіть без знання мови. Ти приїжджаєш туди і не маєш жодних прав, лише обов’язки. Там ти — ніхто.

З українців сміються
Але людина звикає до всього. І це нормально. Дитина, яка народилась в сім’ї заробітчан майже завжди знає своє майбутнє наперед, бо усі їздять і вона має їздити.
З українців сміються, кажуть, ми їздимо мити унітази в Польщу, бо полякам немає коли — вони миють їх в Європі. Але нічого з тим не зробиш. Заробітчани — це не спосіб життя, це спосіб мислення. Вони просто не уявляють, що можна заробляти і в Україні. Так, це не будуть тисячі євро за сезон, але не буде і тої виснажливої фізичної праці.
Одні їх засуджують, не розуміють, інші — поважають і хочуть виїхати самі. Не візьмусь судити, але як говорить старе українське прислів’я, «де родився, там і пригодився».
