Wolverine: Weapon X

(Ця стаття вперше з’явилася на сайті Vertigo, але в дещо неповному стані. Таке. Далі без змін.)

Не так давно на екрани вийшли «Люди Ікс: Апокаліпсис». Чергова серія кіноепопеї про мутантів, яка, як і зазвичай, соромилася свого першоджерела (цього разу менше). У ній автори намагалися оповідати про конфлікт команди професора Екзевіора з давнім могутнім Апокаліпсисом. Але то таке. В якийсь момент герої потрапляють до рук військових на секретній базі. Звідти їх рятує Росомаха у фірмовому виконанні Г’ю Джекмана.

Для нього це вже сьомий вихід в ролі пана з бакенбардами. Цього разу він надав персонажу барв Гамлета Подерев’янського, а саме «босий, бородатий та поцоватий» (для не ознайомлених з перипетіями його долі це виглядає саме так). Власне, його короткий вихід вже вдруге став найцікавішим місцем фільму, де Логан не бере безпосередньої участі. Але не будемо більше згадувати про сумнівні якості нового фільму. В статті мова піде про першоджерело епізоду з Росомахою — славнозвісну серію Weapon X Баррі Віндзор-Сміта. До того ж, в нього нещодавно був день народження.

***

Але для початку — невеличкий екскурс в історію. Росомаха був створений Леном Вайном та Джоном Ромітою-старшим в 1974 році. Того ж року він дебютував в 181-му випуску Неймовірного Галка, де був представлений черговим барвистим дядьком із похмурим виразом обличчям та туманним минулим (в ті часи інакше не бувало). Після кількох випусків у статусі суперника Зеленого Велетня він пішов у нікуди. Де знайшов стежку в славне майбутнє. Вже через рік він став членом перезавантажених Людей Ікс.

За допомоги славних авторів Джона Берна та Кріса Клермонта Росомаха набув знайомих рис. А саме — паскудний характер, жага йти поперек, підбивання до Джин Грей, прутнємірство зі Скотом Самерсом, ортодоксальна безалаберність, поневіряння з приводу безпам’ятства, оказіональний лютий вир та неперевершена ономатопея на всі життєві випадки. Власне, внесок Берна та Клермонта в розвиток персонажа є настільки великим, що вони цілком можуть вважатися його співтворцями.

В їх історіях Логан постав крутим хлопцем, віковічним воякою з дивною зачіскою, який блукає в пошуках «nothing in particular». Він бачив багато всякого, проте більшість з того не пам’ятає, але то таке, бо минуле регулярно бумерангує до нього дуже дивними трапунками. Але й без них вистачає клопотів. Інколи, перед тим як піти на пиво, йому доводиться зайти в майбутнє реверс-термінатором та вчинити там «нову надію» світу матриці (true story, bro). Звична справа…

За кілька років Росомаха встиг набути достатньої ваги, аби отримати власну лімітовану серію у виконанні Клермонта та Френка Міллера. В ній оповідалося про вояж Логана до Японії з метою зустрічі з давньою коханою, розгрібання умовних завалів минулого та обов’язкових зіткнень з кліше та самураями.

Власне, відсутність однозначності в його минулому, невизначеність його походження, постійне викриття минулих пригод — стало невід’ємними елементами його характеру, які з часом обернулися на атракціони, якими й до сьогодні хтиво спекулює видавець. Але давайте по-порядку.

Перший сольний вихід мав шалений успіх. Такий, що посприяв збільшенню присутності Росомахи в інших коміксах видавництва. Наприкінці вісімдесятих він встиг отримати ще кілька лімітованих серій, а згодом отримав власну довготривалу серію, яка відійшла від супергероїчних тропів та занурила героя в оповіді різних жанрів — від прямолінійних бойовиків через фантасмагоричні етюди та подорожі в часі до заплутаних детективів та комедій загрози на манер Пінтера та Бекета.

Проте, шалена популярність породила й сумнозвісний рекламний прийом відомий як Wolverine Publicity. Фокус полягав у тому, що персонаж з’являвся в якості гостя в коміксі, який потребував підживлення інтересу з боку читачів (щось схоже в той час робили й за допомоги Карателя). У крайніх випадках Росомаха просто з’являвся на обкладинці разом із маленькою ремаркою «Wolverine does not appear in this issue».

Однією з причин надзвичайної популярності Логана була неймовірна універсальність. Поєднання класичних типажів — людина, що втратила пам’ять; людина, чиє тіло було трансформовано; «вічний жид»; пан «без князя в калаталі» — все це разом дає великий оповідний потенціал. Він міг потрапити в будь-яку історію (що наочно продемонстровано кіноадаптацією «Days of future past», де Логан виконує обов’язки Базиля Експозиції), підлаштуватися під будь-які умови та викрутити все неповторним чином — десь так само як Клінт Іствуд. Сила стилю.

З часом, через надзвичайну комерційну привабливість, все більше уваги почало приділятися не самодостатнім пригодам, а заповненню лакун. Крок за кроком таємниця персонажа відлущувалася від нього. В 2000-х Марвел видали «офіційне походження» (наприкінці декади його феєрично адаптували з Г’ю Джекманом та його криком), а потім повернули Логану пам’ять, чим закрили плодоносні теми, а з цим забили перший цвях в труну героя. «Походження» мало короткотривалий позитивний ефект — бо «великі» історії з викриттями добре продаються, але зворотною стороною стало зникнення ореолу таємниці довкола персонажа. В нього не залишилося невідомого, що бурило уяву. Персонаж вичерпав себе. Замість прийняття того, що йому не потрібно повертати свою пам’ять, а просто йти далі — він отримав демістифікацію. Це та багато посередніх історій стали причиною, через яку протягом 2014 року його вбивали максимально комерційним чином, аж поки він не помер з гарним тиражем та не перетворився на пам’ятник самому собі в процесі (серйозно).

Але повернемося в початок 90-х, коли це неподобство тільки починалося. Протягом тривалого часу загальноприйнятим вважалося те, що Логан набув адамантійовий скелет та втратив спогади про все, що відбулося перед тим. Всі зазирання в минуле або оберталися підробними, вставними спогадами або виявлялися видаванням бажаного за дійсне. Минуле не дуже турбувало Логана розливу Клермонта. Для нього завжди знаходилися цікавіші справи. З часом, таємниця почала муляти та виникла потреба розкласти все по місцям та розказати «як все відбулося насправді». І тут з-за рога виходить…

БАРРІ ВІНДЗОР-СМІТ

Суворий британський художник, який зовні нагадує гангстера, займає особливе місце в американських коміксах. Так само як і Джим Стеранко та Білл Сенкевич, він в першу чергу митець та вирішує естетичні завдання. Тому в коміксах він не грав за правилами, а «бацав» навідмаш та грав м’язами. Його бурхливий, насичений деталями стиль поєднує «грубу» реалістичність із диким, стихійним світом. Фігури загрузли в нього, потопають, але несамовито деруться, намагаються вирватися. Окремо варто згадати про його підхід до кольорів — сповнений експресії вир відтінків, що таранить підсвідомість своєю інтенсивністю. Кожна деталь підносить їх на новий рівень — у своєрідну «підвищену», сновидну дійсність. Цей підхід вплинув на пізніше покоління «суперзірок-ілюстраторів» на кшталт Марка Сильвестрі, Джима Лі та Роба Лайфелда.

За час своєї кар’єри в Марвел пан Баррі встиг попрацювати на більшості головних серій — Месники, Залізна Людина, Нік Фурі, Доктор Стренж. Спочатку він опирався на оповідну манеру вищезгаданого Стеранко, але на момент переходу до серії «Конан-варвар» він виробив власний стиль, який відійшов від «партійної лінії» та більше схилявся до гіперактивного, несамовитого Кармена Інфантино. Поза Конаном, найвідомішими стали його роботи з Людьми Ікс. Історія «Lifedeath», що оповідає про Шторм досі вважається однією з ключових для персонажа. Однак найвпливовішою його роботою є останній твір для Марвел — оповідь про походження Росомахи Weapon X.

Що це таке?

Якщо коротко, то Weapon X оповідає історію того, як Логан отримав свій адамантійовий скелет та втратив пам’ять. Серія виходила поза основними виданнями в журналі Marvel Comics Presents #72–84 у 1991 році. Сам термін Weapon X (Зброя десять) з’явився одночасно з першою появою Росомахи з Галком, але в сучасний обіг був введений саме Віндзор-Смітом у цій серії.

Weapon X — таємна програма канадського уряду. Її мета — створення супер-солдатів на манер Капітана Америки (власне, більшість експериментів над людьми в Марвел крутиться довкола цього). Причиною подібних дій є потреба адекватного протиставлення іноземним особам з надможливостями. Аби не відставати від колег, канадський уряд винайняв дискредитованих вчених, лікарів з сумнівною репутацією. Для таких панів головне — процес. Та уряд дав їм змогу практикувати з розмахом. А саме — робити «цікаві досліди», порушувати медичну етику, навмисно катувати, застосовувати криваво-чорний гумор та байдужість до того, що станеться з пацієнтом. Зате в них є стиль і це дивне сяйво в очах, а це важливо.

Операцією над Логаном керували Професор Тортон та Доктор Корнеліус. Обидва славні представники своєї справи з комплексом бога та пихою розміром з Юпітер. Їм асистувала пані Гайнс, яка слугує в цій оповіді чимось на кшталт протестуючих, але поневолених залишків здорового глузду.

До трансформації Логан був оперативником з бурхливим минулим та переконливими службовими здобутками. Як учасник Команди Х, він робив «брудну роботу» для уряду. В цій «справі» він відрізнявся особливою вправністю — був фактичним уособленням сумнозвісного «exterminate with extreme prejudice». Відповідно, такого цінного працівника було б непогано «покращити» (дуже популярна думка в світі Марвел). Тому його викрали, побили, накачали седативними препаратами та повезли на базу Зброї Х.

Під час проведення процедури вчені виявили, що організм Логана наділений прогресивним регенеративним фактором. Це спонукає їх збільшити дозування адамантію. Спостереження за реакцією піддослідного виявляють колосальний супротив, який супроводжується парадоксальною адаптацією організму до нових умов.

Після того, як стан Логана стабілізувався — над ними почали проводити серію дослідів з метою перепрограмування в керовану машину для вбивства. Його тіло було обладнане різноманітними приладами, що знімали показники та надавали керівні імпульси в нервову систему. Процес перепрограмування спростився через те, що внаслідок небувалого стресу свідомість Логана регресувала до тваринного стану. Іншим побічним ефектом стало те, що після процедури регенеративна функція суттєво розвинулася.

Після кількох помірно успішних тестів доктор Корнеліус доєднав до Логана аудіовізуальний апарат, який мав би дати змогу повністю контролювати його дії. Але, натомість, через сенсорне перевантаження, вони отримали трансляцію свідомості Росомахи. Після кількох дестабілізацій та втрати струму виявилося, що без додаткових приладів Логан переходить у вегетативний стан.

Це надихнуло вчених на більш вишуканий дослід — випробовування дій в екстремальних ситуаціях із умовною свободою дій. Його випускають в сніжний степ та кидають проти диких тварин — вовків, ведмедів, тигрів. Всіх їх Росомаха дере на шматки та показує надлюдські внутрішні показники. Але через деякий час випробування виходить з-під контролю. Логан виривається, методично проривається комплексом та вчиняє массакр. Після того, як він вбиває вчених — виявляється, що все це було частиною експерименту з метою визначення патернів самостійної поведінки. Водночас, вчені мали змогу споглядали за тим, як їх «творіння» планує свою розправу над кривдниками.

В той самий час, Логан справді виривається з камери та, охоплений нещадною люттю, вчиняє криваву бійню, яка завершується його «дружнім» візитом «ввічливості» до контрольної кімнати. Саме так, як він і запланував. Після чого Логан тікає в сніги та бездумно блукає без жодної згадки про те, що сталося.

Перший акт гри X2: Wolverine’s Revenge наочно демонструє те, як Логан втік з комплексу:

Для додаткової ілюстрації — фрагмент екранізації Hulk vs. Wolverine:

ЧИМ ЦЕ ЦІКАВО?

Особливістю Weapon X є те, що вона бере певні елементи персонажа та його міфології, але, водночас, абсолютно незалежна від них. Це в першу чергу науково-фантастична трагедія, історія про виживання — і тільки потім це оповідь з минулого надзвичайно популярного персонажа. В теорії, така «прикра штука» могла б статися з будь-ким.

З одного боку, це показ дистильованої, позбавленої нашарувань, додатків, обдертої до основ людини.

З іншого боку, це демонстрація деградації науковців, які спокусилися на необмежені можливості та подалися в простори поза прийнятним. Ці люди дивляться в безодню та думають, який її шматок відрізати на згадку, а яким запити смачну вечерю після робочого дня.

Тортон являє собою цікавий приклад «божевільного вченого». Для досягнення мети він дегуманізує свого пацієнта. Це допомагає переступати через власні межі дозволеного. Натомість, Корнеліус має сумніви, виявляє співчуття до Логана, але йде за Тортоном з надією, що все буде гаразд.

Це підкреслює манера оповіді Віндзор-Сміта — завдяки ній матеріал виходить за межі тематики, піднімається над грубим, брудним, часом незносимим змістом. Оповідь обертається довкола Логана та того, що з ним відбувається, але справжніми дійовими особами є вчені: Корнеліус, Тортон, Гайнс. Їх мотивація — жага зробити відкриття, переступити межу, пізнати невідоме — щирі устремління, що перетворюють їх на потвор. Вони менш людьми, аніж Логан після процедури. Подумайте, як далеко міг би зайти цей експеримент, якби ситуація не вийшла з-під контролю?

Логана загодовують наркотиками, викидають на дикий холод, провокують на вбивства, роблять ростин без анестезії. Катування стає алегорією, виходить за межі оповіді, взагалі за межі дійсності. Таким чином Weapon X виривається з пут персонажа та перетворюється на символічну оповідь про існування.

Її мотив: людина може здолати все та адаптуватися до будь-яких умов, але що від неї залишається після цього та чи варте воно пережитого? Логан зображений жертвою, яка долає свій стан, стає мисливцем. Цікаво, що розвиток його характеру завершується в цій оповіді. Це підкреслює унікальне становище персонажа. Наприкінці він стає вільним не тільки фізично, але в оповідному вимірі.

Прив’язка до постаті Росомахи, його історії, додає особливих відтінків до історії та додає до неї ще один прошарок. (Власне, перетворення матеріалу можна зарахувати до метанаративного арсеналу персонажа.) Оповідь очуднює Логана. Ставить йому питання — що змінилося в ньому після цих подій? Відповідь парадоксальна — він отримав ексцентричний досвід. Фактично, став тим, ким він є, але тепер він не зовсім він. Він отримав змогу почати наново, звільнився від минулого. Спустив пухир. Але навіщо йому таким жити? Фокус Weapon X полягає в тому, що на блуканні в снігах все завершується. Далі нічого нема. Логан пішов в нікуди. Він вільний. Про нього можуть бути лише байки.

НАОСТАНОК

Росомаха — один з найвідоміших персонажів коміксів всіх часів. Але це не захистило його від поступового зведення до набору надійних тропів. Те, що зробив Віндзор-Сміт могло бути новим початком для персонажа. Наприкінці Weapon X він перетворився на міф — без початку та кінця. Такий, що виринає будь-де. І це неймовірний простір для оповідей.

Але видавництво вирішило дотиснути те, що було. Періодично це давало хороші історії — наприклад, Старий Логан чи Снікт. Але вони були винятками. Більшість історій обігрували старі теми. Це втомило читачів, що призвело до ритуальної “смерті” персонажа кілька років тому.