Коментар на статтю Альони Гетманчук «Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу».

Пані Альона Гетманчук підняла як на мене дуже актуальну, важливу і можливо несвідомо табуйовану тему українсько-польских взаємин. Слово «табуйована» вжито свідомо, бо українсько-польскі стосунки багатьма сприймаються як самоочевидний процес який не вимагає кропіткої праці,стратегії та тактики. І ця безпечність породжує багато ризиків та загроз, які у середньо та довгостроковій перспективі можуть виникнути та стати на заваді нормальному розвитку нашої країни.

Думки викладені в статті базуються на діалогах з викладачами та професорами Варшавських ВУЗІВ, причому напрямку міжнародних відносин (автор сам, дай Бог завтра захистить диплом і отримає ступінь магістра). Автор вважає, що називати конкретні імена не є коректним і тому залишить їх при собі, але просить Шановного читача повірити на слово, що інтерпретація слів інтерв’юерів є коректною і правдивою.

Питання сильної України та страхи Польщі

Після анексії Росією Криму, один мій викладач, дуже відома людина у своєму напрямку, після викладу лекції, у спонтанному діалозі мені сказав: — «Розумієш Володимире, Польща зацікавлена у сильній Україні, але вона не зацікавлена у занадто сильній Україні, тому чесно кажучи, питання належності (де-факто) Криму до Росії є вигідним для Польщі». Звичайно, ці слова були для мене не дуже приємними, але я вдячний йому за відвертість. Ця, можливо необачно сказана фраза побудила мене до певної рефлексії та до переосмислення причин польського політичного ставлення до України. З цим питанням я пішов до іншого викладача, також доброго спеціаліста, постійного телевізійного коментатора польської внутрішньої та зовнішньої політики. Він дав мені коротку але дуже змістовну відповідь: — «Розумієш Володимире, Україна в теорії, при всіх її ресурсах, людському капіталі, території може у майбутньому стати «регіональною супердержавою», як Німеччина наприклад, і ми поляки боїмось залишитись закритими між цими двома силами». Раціонально,логічно? Я думаю абсолютно, поляки, як і ми мають дуже складну історію і мали вже болючий досвід країни яка була між наддержавами. Поляки взагалі дуже акцентовані на своїй історії, можливо на порядок більше ніж ми. Не скажу, що вони живуть минулим , але історичний посттравматичний синдром ще дуже сильний і це треба знати та усвідомлювати при вибудовуванні української зовнішньої політики, а у нас як було правильно написано у статті дають ляпас Президенту Коморовському. І такі речі стають реальністю від банальної відсутності адекватних радників з питань Польщі та звичайно провал МЗС який мав би прорахувати ту ситуацію. Можна написати окрему статтю про це, але зараз автор буде говорити про загальний дискурс.

Червоно-чорне питання, ще один страх поляків, не політичного класу,але скоріш простого народу. Тут є дві причини: 1) Відсутність, особливо у молоді знань про Україну, тобто народ ніколи не був в Україні (або був при УРСР) і представляє її як одну велику Галичину + російський схід. Перше зумовлено тим, що поляки в масі не їздять до України, а українці які масово приїжджають є або заробітчанами (дуже багато з Західних областей) або студенти (чомусь дуже багато з центру ,сходу та півдня, які розмовляють російською)

На зустрічах або просто в діалогах поляки звертають на теми волинської трагедії і загалом на теми УПА.І після тих діалогів ти розумієш, що народ дуже обмежено розуміє, що діється, і яку роль займає тема УПА в українському політичному дискурсі. Але, хочу зазначити, що то терпимо. Українці у своїй масі так само, знають про Польщу або про Молдавію,Румунію тощо. Подолати страхи поляків щодо червоно-чорної загрози можна лише будучи і виступаючи постійно у польському медійному просторі і шляхом проведення просвітницької роботи (конференції,форуми і т.д). Це хоч і не остання, але й не ключова проблема.

2)Другим фактором який грає на червоно-чорному питанні є російські агентурні мережі, які прикриваються позицією польських націоналістів. Ці рухи різко активізувалися після початку війни в Україні. Це партія Жмяна, футбольні фанатські організації та інші. Одного разу ледве не попав під марш на вулиці Краковське Пшедмєшчє (Варшавська центральна вулиця), де десятки молодиків розкидували газети з фотографіями вбитих поляків під час подій на Волині. Тобто, ненависть до українців штучно культивується і, що головне всі це розуміють і знають звідки дує вітер. Але, мусимо розуміти, що найбільше вразлива до такої примітивної пропаганди якраз молодь, у якої ще досить вразлива психіка і малий досвід критичного сприйняття. В мене є страх, що подібні марші, якщо їх не обмежувати рано чи пізно знайдуть свою аудиторію та підтримку у більш широких колах. Якщо, українці думають, що історичні питання вичерпані то вони помиляються, хочемо ми того чи ні, але вони існують, і ними можна потужно маніпулювати. Тому наша задача постійно вести діалог, проводити дослідження тощо, і робити це до тих пір, поки дві сторони не змучаться і не скажуть досить.

Питання Сильної Польщі та знову страхи Польщі.

Польща це успішна країна, де люди,як мінімум, на порядок живуть краще ніж в Україні. Поляки повністю оговталися після реформ, криз і т.д. Вони досить впевнено крокують вперед. Але, на жаль наразі ліміт кроків залишається все меншим і меншим. Я маю на увазі, що Польща попала у пастку країни із середнім доходом, тобто заробляють вони добре, але вище стрибнути вже дуже важко. Орієнтуються поляки на Німеччину та думаю прагнуть з нею конкурувати, але до рівної конкуренції ще дуже далеко. Але тим не менш поляки успішні, а з успіхом приходять і амбіції. Можливо економічну слабкість відносно Німеччини або скажімо Франції Польща хотіла б компенсувати у політичному просторі, але тут як ми бачимо, Польща потерпіла фіаско, де факто залишившись аутсайдером у вирішенні українського питання. Але, на мою думку фіаско потерпіла Україна, саме дипломатичне фіаско. Треба розуміти, що Україна була і є до сих пір окута світовою увагою, і українська еліта трохи від того зазналась. Звичайно Коморовський,Туск,Копач, Дуда це не Меркель,Оланд, Обама та Кемерон і що подзвонивши останнім можна вирішити набагато більше питань. Але, фактично це вбиває польські симпатії до нас. Давайте раціонально, навіщо вкладати політичний капітал у партнера, якщо партнер в кінці обере твого більш сильного конкурента. До слова сказати, що Польща поступила так само коли обрала за стратегічного партнера Німеччину а не Велику Британію. Британія, в свій час розраховувала на Польщу для контрбалансу Німеччині,але не склалося. Але це не виправдовує Україну. Ми мали діяти більш поважно і включати, або як мінімум лобіювати певну польську присутність у вирішенні останніх подій. До того ж варіантів як це можна зробити купа. Але маємо, те що маємо, і робимо висновки на майбутнє.

Звичайно, поляків треба заспокоювати і залучати їх до спільних українсько-польских проектів. Якщо країни будуть інтегровані, це збереже Київ від майбутньої жорсткої конкуренції з Варшавою за звання регіонального лідера. Один польський економіст мені сказав, що якщо все буде добре то українська економіка, чисто із-за розміру території +ресурси+географія+кількість населення може бути в 10 разів більшою за польську. І якщо економіки будуть зв’язані поляки будуть то радо відати, по буде діяти принцип, чим більше заробляє Україна, тим більше заробляє Польща. Але, я думаю, що якщо економіки будуть пов’язані «по стільки по скільки» то це стане приводом до заздрощів та негативу, бо справдиться принцип «Польщі потрібна сильна Україна, але не занадто сильна» а з ним і страх залишитись закритим між двома наддержавами. Тобто, ми маємо рости, але при тому брати постійно за увагу інтереси Польщі, як регіонального так і світового гравця. Бо стабільність у відношенні до нас у Польщі, будуть відбиватись на стабільності України в цілому.

Наприкінці, хочу сказати, що Польща нам друг. Але при цьому наші країни дуже погано уявляють одна одну у сучасності. Наразі тренд такий, Польща дивиться на нас не з політико-економічної перспективи, а з позиції історичної ретроспективи. А Україна практично не думає про Польщу, бо в Україні війна. І тут ситуація де можна зрозуміти обидві сторони, але маємо усвідомити, що якщо цей статус quo збережеться, нічим добрим для наших країн це не обернеться. Обидві країни мають бути по своєму солідарні і все буде добре.

Лінки:

< http://xportal.pl/> — портал антиукраїнських рухів.

< http://iwp.org.ua/ukr/public/1778.html> — стаття Альони Гетманчук.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.