Вдосталь часу

Причин бути саме тут не бракувало. Літня тераса закладу ще з дитинства більшості присутніх була одним з улюблених місць проведення вечорів. Воно і недарма — звідси відкривався фантастичний вид на захід сонця. Тож кращого варіанту, аби зустріти невідворотнє, годі було і придумати. Навіть ті, хто зовсім недавно переїхав сюди, відчували атмосферу домашнього затишку, яку разом із нерідними стінами створювало найрідніше оточення.

За прогнозами вчених — все мало розпочатись о 7.38 за Грінвічем. Люди почали збиратися ще за три години до встановленого часу, аби мати можливість поговорити з кожним, кого вони обділяли увагою до того, як дізналися, що скоро все закінчиться. Хоча, дехто лише вітався, брав стілець, відсовував до краю тераси, зручно вмощувався із чашкою чаю і спокійно чекав. Інші, кому важко було востаннє відкопувати спогади без сподівань, забивалися по кутах, витягали мобільні телефони і писали повідомлення в інші міста. Ніхто їм не заважав. Не можна відбирати у людини право розпоряджатися останньою годиною життя.

Проектор по колу прокручував запис із поясненням того, як відбуватиметься падіння невідомого об’єкта, по якій траекторії ітиме вибухова хвиля, які країни зникнуть раніше інших.

- “Чорт, ніколи не любив австралійців. А тепер вони ще і будуть останніми” — бурчав хтось незадоволено.

Ролик крутили по телебаченню останній рік. На перших порах людей охопила паніка, потім відчай, прийняття. Багатьох дивувало, що земна наука спромоглася дійти такого рівня, аби визначити розміри метеорита в космосі, його шалену швидкість, розрахувати точку, в якій він вдарить, форму ударної хвилі, схему знищення планети… Вся можлива інформація була зібрана. Але рішень того, як це виправити, не мав ніхто. Тому вже і увагу не звертали, адже запис в’ївся в пам’ять так сильно, що не викликав жодних негативних емоцій. Лише спокій. Говорило це про слабкість чи про розсудливість? Це теж нікого не хвилювало.

Я сподівався на маленьку похибку, яка дозволить мені заварити останню чашку кави. Але наближення гуркоті дало зрозуміти — розрахунки були надточними. Небо стрімко залилося світлом.

- “Шкода, що з кавою прогадав на декілька хвилин” — кинув я.

Від наближення вогню очі не могли сфокусуватись на обличчях навколо, але голосний сміх та дружні обійми нагадали як добре було. Добре і правильно.

Приємно так прокидатися і бачити, що світло — від сонця, яке пробивається через вікно і засліплює очі, а гуркіт — від трамваю, що проїжджає під балконом. І є час на каву. І є час на повідомлення в інші міста. І на спогади із новими сподіваннями. І на обійми з найріднішими. Досить часу.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.