Вдячність

Дверний дзвінок.
- Так?
- Не відчиняй.
- Це остання фраза, яку я очікував почути за дверима.
- Будемо визначати хто з нас більш дивакуватий?
- Ні, звісно ж. Просто стоятимемо отак і говоритимемо в порожнечу.
- Їдка іронія.
- Я знову маю переконати тебе, що тобі варто повернутися?
- Ні, я знаю, що тебе це втомлює.
- Шкода, але ти не знаєш. Втомлює невпевненість.
- Тому ти так часто мовчиш? Навіть, залишаючи повідомлення.
- Іноді доводиться замовкати, аби тебе почули.
- Звучить приречено.
- Ні — це хороший знак.
- Що він означає?
- Він означає, що я помиляюся.
- Що ж тут хорошого?
- Помилки означають, що я соромлюся.
- Що ж тут хорошого?
- Сором означає, що я почав пропускати важливі речі.
- Що ж тут хорошого?
- Ось тут справді нічого. Це поганий знак.
- Платити так багато, нічого не віддаючи — звідси і стіни. І колючий дріт навколо.
- Серця неспокійні. Холодні надто у гарячу пору.
- Правденність убога така. Та вибиратися із внутрішніх необхідностей життя треба в будь-якому випадку.
- Я починаю втрачати увагу до того яка з реплік — моя, а яка — твоя.
- Облиш. Облиш змінювати себе. Чи ще когось. Людей змінювати складно. Треба змінювати ситуацію. Визначати що саме ми привносимо в неї. Визначати як ситуація змінює нас. Визначати як формується ця система, яка керує ситуацією. І надіятися, що ми проявимо достатньо характеру для розуміння перетворень, спричинених цією систематизацією. Бо я не вірю, що в нас закладена здатність псувати чи облагороджувати, бути турботливими чи байдужими, надихати чи спонукати до дій. Ми ж можемо бути вибуховою сумішшю хороших та поганих рис, які поєднуються в щось добре. Або ні.
- Твоя подорож була дуже корисною. Дякую тобі.
- Чому ти постійно дякуєш?
- Не будь колючою такою.
- І все ж?
- Вдячність робить нас щасливішими. Якщо це щастя особистого досвіду. Ми переживаємо щось важливе для нас. Нам дається щось цінне. І воно справді дається. Щось має бути вартісним. І це справжній дар. Ми його не придбали. Ми його не заробили. Ми це не виміняли. Ми за це не працювали. Це просто дано нам. Воно знаходяться поряд, щось, що справді для мене цінне і я усвідомлюю, що це даровано мені. Вдячність спонтанно росте у моєму серці, щастя спонтанно роcте у моєму серці. Ми жодним чином не заслужили такого. Так, я повторююсь. Ми не можете гарантувати, що нам буде дана ще одна мить. Але зараз, цей момент — є даром. Знову і знову. Я дякую за нього.
- Лиш зупиняйся інколи.
- Ти знаєш. Ми мчимо по життю. Ми не зупиняємося. Ми втрачаємо можливість, бо не зупиняємося. Наша уява мертва. Ми могли б вигадати все, що працюватиме для нас найкраще, однак місця зупинки… Я не бачу їх. Це той поганий знак. Я перестав їх помічати. Розплющувати очі. Прислухатися. Вдихати повітря. Загострювати відчуття для цього дивовижного багатства, що нам дано. Радіти тому, що нам дано. Вдячний світ — це світ радісних людей. Вдячні люди — це радісні люди.
- …
- Ну от. Так ти й ідеш. Або я дякую. І ти йдеш опісля. Схоже на жарт. Зовсім трохи.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.