Жарким літом

Моє вічне дітвацтво не дає тобі спокою. Обурення, подив, безнадійні жести руками, намагання торкнутись і не замкнути — от-от же закоротить — спонукають до проявів щирості. Усміх твій, неможливість серйозно відповідати на поставлені мною дивацькі запитання, ніжність твоя — не така, що приходить на другу-третю годину вечірки, коли вже ніхто не соромиться чесних “а є що?”, а інша, безборонна та чоловіча, вимовлена колись випадково вголос, коли до обійм тебе нічого не спонукає — принаймні, хімічне.
 
Ти дивись, як жартую. Вигартовую тіло. 
Розставання ніколи не мало для мене нічого спільного з фізичним віддаленням від місця зустрічей. А як боляче бачитись в одному місті, наче вулиці теж не можуть стерпіти того запханого у складки зимових пальт, схованого в кишенях із дірками, голосу.
 Я б віддала твоє ім’я комусь на зберігання. Але я — слабка стать у одному з найважчих проявів, у найтяжчій стадії. 
 
А потім раптово спадає на думку: слухай, може ми дійсно після “всього між нами”, чи як там кажуть, один одного не забудемо? І будемо деколи вставляти у діалоги фрази не своїм — “колишньо коханим”, добре знаним, завченим — голосом; будемо, ледь побачивши ненависні фільми, думати — хоч пораджу (і не радити, звісно); а ще — замовчувати, що переглядаємо стрічки один одного, що жахаємось випадково натиснути “сподобалось” о четвертій ранку, сидячи на своїй (але і не надто знайомій) кухні. 
 
Ти дивись, як вдало ми опиняємось у обіймах людей, від яких тхне алкоголем, тугою, творчими пошуками, і яких ми пробачаємо — щиро пробачаємо, аби потім, зранку і натще, вислизнути з квартири, наче нас там не було. Погрались — і досить. Це зовсім не те, що було у нас разом — куди більша безвихідь, хоча, здавалось. 
 
Завдячувати за тепло, швидко вчитись твоїм звичкам, не вимикати світло в кімнаті, якщо я вдома, на полицях речей зайвих не залишати, ховати в шафу. Безглуздим речам вчилася ще швидше — спочатку сорочка, лиш потім юбка, і ніколи — парфюми у спальні. Наче все це щось важливо, коли зранку я бачила, як тіло розкинулось без шансів бути сполоханим чи нещасним — настільки спокійним, настільки відважним воно було навіть без руху м’язів.

грудень 2016