Монблан. Сходження без гіда
На початку 2019 року ми почали говорити, спочатку жартома, про Монблан — це відома вершина, “дах Європи”, Альпи, Франція.
Згадуючи цей 14-ти денний тріп, розумію, що це була справжня експедиція з таймінгом, ранніми підйомами та виснажливою дорогою. Проте кожен момент відпочинку в такому ритмі цінувався по-особливому.
Ідея
Все почалось зі звичайних розмов і швидко набрало обертів до реального планування подорожі.
Компанія в нас така, що ми ніколи не сидимо на місці. Кожні вихідні, навіть серед тижня (особливо влітку) ми робили виїзди в Карпати, на скелі трохи попрактикуватись і тд. Тому і захотілось якусь знакову мандрівку, проте всі ставились до цього досить спокійно, адже треба було дізнатись правила сходження, розібратись та отримати дозволи на сходження. До квітня ніхто не був впевнений, чи ми поїдемо.
Ми чекали старту бронювання притулків.
Дозвіл на сходження
Власне, ми щасливчики. Якраз 2019 рік був першим, коли Франція ввела обмеження сходженя на Монблан. Ті фото та інформація очевидців показувала, що альпіністи залишали за собою купу сміття, проживаючи у власних наметах. В багатьох не було враження, яка серйозна гора перед ними. Щоб забезпечити порядок і безпеку альпіністів, місцева влада ввела обов’язкове бронювання притулків.
Суть проста. Є бронювання-є дозвіл. Виняток становив лише одноденний підйом і спуск, ну але Р. Месснерів думаю не так багато, що осилять це:)
На час бронювання я був в Німеччині, проснувся зранку такий мотивований “от сьодні забронюєм і понесеться”. Включив ноут і … Зрозумів, що відключили інтернет у всій будівлі.
Побіг в найближчий супермаркет, зловив нет і поповнив мобільний.
Тому бронювання почалось вже в мінімальному стресі.
Найбільше, що мене харило в цьому процесі — все дуже непродумано.
Сайт такий, ніби його кліпали джуни випускники шагу на першому тижні практики. Все французькою мовою, ніякої чіткості, на мої величезні мейли мені приходили відповіді в 1–2 речення.
Тому, я засів в 10 ранку і став 519 в черзі бронювання. Круто, правда?)
Вже не знав, кому молитися, шоб той нет не пропав, бо це було б фіаско.
В результаті зробив всі бронювання, процес рутинний, бо, забронювавши один притулок тебе знову кидає в кінець черги.
Так треба було зробити 3 рази.
Tête Rousse-Goûter-Tête Rousse
Точних цифр до цента я вже не згадаю, суть така — Tête Rousse 55 євро за ніч, Goûter — 65.
Тому, щоб забронювати притулки, а отже і отримати дозвіл, вам прийдеться трошки витратити часу (і нервів).
Бронювання відбувається на цьому сайті і доступне ЛИШЕ у вказані дні.
https://montblanc.ffcam.fr/GB_info-reservation-tout-public.html
Не встиг — йди на Говерлу.
Спорядження
Ооо… це було щось:)
Забігаючи наперед, скажу — всі речі, куплені для сходження прослужать ще купу років, тому зараз вони поскладані в шафі та чекають просто свого часу.
Головне, що відрізняє такий похід від інших, в ті самі Карпати, це взуття.
Воно має бути надійне і міцне. Найкраще взуття для Монблану — La Sportiva Nepal, Scarpa Mont Blanc. Ці моделі найчастіше в прокатах Шамоні, вони витривалі та міцні, як скала.
Але їх треба добре міряти, комусь вони натирають до крові, а комусь підходять з першого кроку.
Особисто для мене вони просто ідеальні.
Дуже важливо — купляйте на 1,5–2 розміри БІЛЬШІ черевики, ніж ви носите. Таке взуття дуже жорстке і ваша нога повинна мати запас на трекінгову шкарпетку та простір, щоб при спуску пальці не впирались.
+ La Sportiva маломірять. При тому, що я ношу трекінгові Meindl 45 розміру, La Sporiva Nepal 47 мені був просто супер. Єдине — я замінив устілку, в Майндлів вона набагато продуманіша.
Загалом в такому поході важливо все. Надійність ліхтарика, запасні батарейки, міцна штормова куртка, зручний, провірений рюкзак, рукавиці… Робити весь список дуже довго і нудно, цієї інфи в неті є з надлишком.
Дорога
Вся протяжність дороги Львів-Шамоні-Львів десь налічує 4500 км. Нам пощастило проїхати всю цю відстань бусом, побачити ці красоти Австрії, Польщі, Швейцарії, Чехії, Ліхтенштейну, Німеччини, Італії та Франції.
Ми продумали все до дрібниць і дорога не була виключенням. Дорогою ми завітали до Оломоуца на пиво, а першу ночівлю зробили на озері Атерзее в горах Австрії.
На другий день ми проїхали поки найгарнішу дорогу в моєму житті по серпантинах Швейцарії. Пізно ввечері ми прочитали таку бажану назву Chamonix на дороговказі. Ми на місці!
Шамонікс!
Скажу просто — якщо ви не альпініст, то в Шамоні ви захочете ним бути:) Місто просто “дихає” цим духом нових відкриттів. Таким фетишистам як я, буде цікаво зайти в магазини The North Face, Millet та придбати спорядження, адже тут воно особливе. Так сказали нам в магазині, думаю, що це чиста правда.
З багатьох ресторанчиків вікна та тераси йдуть прямо на засніжені Альпи і ти отак п’єш каву, а над тобою засніжені скелі в серпні місяці. Це точно не туристичне місто в класичному його значенні. Це місто по інтересам. Таке враження, що ти заїхав в якусь свою комуніті:)
Також я зробив невелику вилазку на ровері і оглянув класні місця поряд. Хочу сюди приїхати тепер просто так, без сходження, на тиждень засісти в кемпінгу, їздити на ровері та піднятись на підйомнику на 3800м.
Акліматизація
Це питання нас турбувало чи не найбільше. Ніхто з нас ще не мав досвіду сходження на таку висоту в Альпах, тому це відчуття було невідоме. Загалом ми чули про нудоту, головний біль та запаморочення.
2 місяці перед сходженням ми трохи ходили по Карпатам, ночували на вершині Петроса (2020м), але це звісно не ті висоти.
Для акліматизації ми підіймались на підйомнику на L’AIGUILLE DU MIDI 3842 м. Для цього можна написати ще одну статтю:)
Квиток коштує 65 євро. Ми швидко доїхали, вділи спорядження та вийшли на свого роду акліматизацію та навчання. Вперше я відчув цю висоту — починається задишка, трохи паморочиться в голові. Але сильного дискомфорту не було. В Альони на декілька хвилин було сильне запаморочення, а в Юри на спуску взагалі стався мікроінсульт (принаймні ми так його назвали:) ).
Забігаючи трохи наперед опишу суто свій експіріенс з тою акліматизацією та гірською хворобою. На 3200 я не відчув майже нічого. На висоті 3800 в притулку Гюте дуже відчувалась задишка, прям дуже. Був трохи головний біль, але не критично. Під час нічного сходження я був чесно трохи демотивований спочатку. Ще затемна ми зайшли до притулку Вало на 4300. Ось там для мене був переломний момент — не те, щоб в мене щось боліло чи сильно тошнило. Щось потрохи все разом, але йти далі не хотілось. Диво сталось, коли ми вийшли з Вало та побачили ясне небо із сонцем. Почався перший різкий підйом такою “ялинкою” і тоді я чітко зрозумів — в мене вистачить сили вийти. Тому скажу вже із власного досвіду — психолочіний настрой не менш важливий за фіз. підготовку. На самій вершині я відчував лише ейфорію та радість. Якийсь сильніший прояв гірської хвороби стався на самій вершині в члена нашої команди з найбільшим досвідом гірських походів. Тому тут все індивідуально.
Chamonix-Tête Rousse Hut
Бус ми запаркували біля станції гірського трамвайчика. Цим самим трамвайчиком за 20 євро ми добрались на висотку 2372м. Звідти власне почалося сходження. Ландшафти та рельєф чимось схожий до Татр — здебільшого каміння, підйом загалом середньої важкості, в кінці різкіший, є місця, де треба страхуватись.
Сам притулок мені сподобався — такий собі готель на висоті з крутими видами, де ще немає сильних вітрів чи екстриму. Там ми поїли і лягли спати. Ліжка (нари) по 5 людей, двоповерхові. Вода вся платна, хіба набирати талу з льодовиків. На якийсь комфорт, душ не розраховуйте:)
Tête Rousse — Goûter 3835м.
Ось тут вже починається те, що можна назвати альпінізмом:) Підйом був точно не простий, величезне каміння, часто відвісні скелі, при кінці ми постійно зачеплялись за перила страховками, але були досить небезпечні місця. Звичайно, ми переходили відомий Кулуар смерті, на щастя все було спокійно.
Біля Гютеру вже все в снігу, без кошок йти важко. Піднявшись, видихнувши, я пішов нас чекінити. І не зміг чітко сказати дівчині на стійці шо ми і хто ми:) Просто заплітався язик та відчувалась задишка.
Оплативши, ми розклались, поїли дуже смачну пасту, склали рюкзаки та десь в годині 18 лягли спати. Було відчуття, що я в космосі.
Goûter 3835м — Mont Blanc 4810м.
Флешбек — 1.20 ночі, в Міші грає будильник, останнє слово у сні перед прокиданням в моїй голові “мама!”. Клянусь)
Встав, з’їв Харчі (до речі, так собі їжа перед сходженням, краще якусь сировялену ковбаску чи батончик), вдягнув спорядження. Кошки, звязки, каска, ліхтарі… ми готові!
Ми поділились на 3 звязки, йшли в одному темпі. Проміжок до Вало 4300м я йшов просто як робот. Ніякої радості, тупо крок-крок-крок. В голові думка — зробив крок, давай ще, ще, ще.
Так ми дійшли до Вало. Про свої відчуття там я вже описав:)Після Вало йдуть досить круті підйоми, система дихання — відкрив на повну рот і дихаєш.
В мене витривала глотка (that’s what she said ) і я не переживав за ангіну. Сонце, мороз, а ми тупо валимо. Важко сказати, яка температура була, чесно. думаю десь -10, в серпні))
Є!
З вершини відкриваються круті види, звісно, якщо вам заканає з погодою, як нам!
Випили чаю, пару фоток, видихнули і почали спускатись, адже нам треба сьогодні до 3200 спуститись, а це 1,6 км вертикального спуску.
Чесно, хотілось побути там ще, але вже як вийшло. Надіюсь там ще побувати:)
Спуск, кемпінг
Спуск пройшов без нюансів, Альоні на відрізку з Гютеру до Тет Руссу було трохи зле, але ми разом годинка 20 прийшли на місце ночівлі.
Відчуття.. повного виснаження, але це те, що я люблю — в голові ясність, спокій. Ми це зробили і тепер можна по водці трошки.
Кемпінг, відпочинок, ІТАЛІЯ, море..
Після такого тривалого сходження ми запланували релакс на морі 3 дні. Тому наступного дня зранку, зібравши в дощ всі речі, ми рушили до Італії.
Ну а тут просто без слів — вино, море, сонце, Чінкве Терра, Портофіно, Генуя.. Тепле море, вечори в кемпінгу та розуміння, що поїздка майже завершилась.
Дорогою назад ми закупились в супермаркеті італійськими смаколиками (так не люблю це слово) і рушили.
По дорозі завітали (зачекінились) в Будапешті, від Будапешту була дуже нудна одноманітна дорога, кордон — дім.
Скільки.Це.Коштує.
Ми назвали жартома нашу команду “Планета Секонд Хенд”, адже багато що ми брали на барахолках в ФБ, з рук чи в тих же секондах.
Оцінити вартість повного спорядження на таку мандрівку можна лише, якщо ми візьмемо нові речі.
На вторинному ринку ціни дуже різняться.
Якщо у вас немає нічого, ви захотіли купити все нове — думаю, готуйте від 7к євро. Наголошую — ми говоримо про нові речі, без знижок, довгого пошуку де би подешевше і тд. Зайшов-побачив-купив.
До прикладу — нові черевики 400 євро, куртка 500–600, рюкзак 200 і пішло поїхало.
Звісно, що на вторинці це все дешевше. Але на це треба час і , що головне, досвід, знання, щоб вибрати хорошу річ. Ну і трошки удачі:)
Хорошу штормову куртку можна взяти за 100 дол., черевики — 150.
Висновок!
Після 2018 року та нашого епічного велопробігу по Італії, це було логічне продовження наших мандрів. Особисто мені воно додало витривалості та більше розуміння власних можливостей. Коли треба не спати ніч, чи проїхати довго на ровері, чи рано вставати десь в карпати, чи довго йти по хребту, в град та дощ на Горганах я чітко розумію — це все ваще нестрашно. Після Вало, нічних сходжень я відчуваю певне загартування, думаю кожен з нашої команди теж відчув щось схоже. Заговоривши за команду, я хочу сказати: ми, ви дуже круті, кожен вклав в цю поїздку свою частину і я вважаю, що вийшла саме група, а не кожен поодинці. Юра, Женя, Альона, Андрій, Міша, Славчик, Сашка — you rock!
Ну і що, тепер на Казбек? :)
