Високі Татри. Фоторозповідь від третьої особи. Частина 1

Вступ

Якось Юрка все дістало і вирішив він перевірити чи справді трекінг у Словацьких Татрах такий класний як про нього пишуть. То ж взявши тиждень відпустки, наплічник і фотоапарат, п’ятничного вечора дня 16 жовтня року 2015, Юрко осідлав японського вороного і вирушив на Грушів.
 
 Крізь чергу на митниці, стражів гранічних, непроглядну зливу і нічний морок дістався Юрко до славного міста Тарнова, де став на ночівлю. А славне те місто тим, що в ньому потрібно звернути з траси і кермувати в напрямку іншого уже словацького міста Попраді, що розкинулось у підніжжя словацьких Високих Татрів.
 
 GPS Garmin завів Юрка на стару притрушену жовтневим листям однополосну дорогу з роз’їздами для зустрічного транспорту, якою Юрко перетнув кордон Республіки Польща з Словацькою Республікою. Безлюдність і відчуженість дороги наче натякала на те що чекало Юрка у горах.
 
 Базою Юрко обрав Stary Smokovec — одне з селищ у самого самого підніжжя гір. Затарившись провіантом, картами та інформацією про околиці Юрко готувався зустріти перший день свого трекінгу. Оригінально трек планувався такий:
 День 1: Chata pri Zelenom plese
 День 2: Zamkovského Chata
 День 3: Zbojnícka chata
 День 4: Chata pri Popradskom plese
 День 5: Сходження на Rysy

День 1

Щоб вийти не трек Юркові треба було дістатись до Tatranska Lomnica Biela Voda про яку не знають гугл карти і знайти її можна лише в розкладі автобусів.

Зі всім самим необхідним, що умістилось у 75 літровий рюкзак (ну не було меншого) Юрко близько 8:00 був на зупинці. Втім виявилось, що розбирати помітки в розкладі треба було уважніше, а не довіряти дядечку з туристичної інформації. Автобусу о восьмій не було і довелось чекати наступного ще близько двох годин. Час Юрко коротав зі своїм новим рудим другом.

Діставшись до Biale Voda, Юрко офіційно розпочав свій соло похід.
 
 Початок треку був лісистим і нагадував Юркові українські Карпати, але якісь особливо гарні і містичні.

Людей на треку було не надто багато, хоч це і був вихідний день.

Жовтий мабуть з горіхом

Доріжка петляла собі вгору…

…поміж фантастичних кольорів татранської осені.

Через декілька годин Юрко дістався до Chata pri Zelenom plese, де збирався заночувати.

Хату охороняв дуже серйозний барбос. Юркові важко давалось тримати себе в руках, щоб не затіскати того кудлання.

Вже з мінімальним рюкзаком Юрко почав підійматись на Бараній Штит. З висоти відкривався чарівний вид на Зелене плесо та хату при ньому.

Втім за годину підйому стало зрозуміло, що підніматись на вершину особливого сенсу немає — хмари не збирались розходитись і повернутись за світла видавалось мало реальним. То ж Юрко розвернув оглоблі назад до хати.

Так як сходження накрилось хмарами, а ноги ще не находились вдосталь, то понесли вони Юрка до водоспаду, що гуркотів з протилежного до хати боку озера.

Особливістю соло мандрівок є те, що немає когось, хто б зробив хороше фото на фоні чогось цікаового. То ж довелось Юркові робити таке от епохальне селфі.

Два фото бекстейджу з мобілки:

Декілька слів про хати. В хатах є кімнати на 4–6 людей. Там можна замовити їжу і напої. Є електрика від генератора, що гудить у сарайчику десь поряд. Ночівля коштує 15–20 євро з людини. Є свіжа постіль та одіяло з подушкою, то ж спальник чи навіть полотняний мішок будуть зайвими.

У хаті Юрка чекала фантастично смачна вечеря, яку втім важко було доїсти за один підхід. В кінці жовтня, та ще й у не надто хорошу погоду людей не багато, то ж усіх туристів розселили по різних кімнатах і Юрко ночував сам у великій чотиримісній кімнаті.

Далі буде…


Originally published at travelyaka.blogspot.com.