Високі Татри. Фоторозповідь від третьої особи. Частина 3

День 3

Ще напередодні ввечері Юрко домовлявся з хатарем про ранній сніданок наступного дня. Юрко пояснював про свою безглютенову дієту, на що хатар сказав — “To vzharyu ty jajka!”. Після того як хатаря ледве вдалося вмовити організувати сніданок на 7 ранку та фраза звучала дещо загрозливо.

Втім зранку була величезна тарілка з яєшнею, чай і керасинова лапма з дзеркальцем, що направляло світло. Виглядало це дуже казково, особливо зважаючи на те, що за вікном було ось так:

Вночі ішов сніг. Морозу на цій висоті не було, тому сніг був мокрий і швидко танув.

Цього дня Юрко планував добратись до Zbojnícka chata.

Спочатку все виглядало дуже оптимістично.

Гори були вкутані туманом і видимість була обмеженою. Але притрушена снігом доріжка, по якій ще ніхто того дня не йшов, манила вперед.

Поки Юрко фотографував річку на містку його наздогнав Pawel — турист із Чехії. Pawel не дуже добре знає англійську, та все ж він розповів, що хайкав і в українських Карпатах, згадував Говерлу, та Піп Іван.

Власне Pawel-у Юрко завдячує тим, що добрався до наступної хати. Бо до тої жесті, яка чекала хайкерів за декілька сот метрів. Юрко був неготовий і сам би далі не пішов.

З набором висоти снігу побільшало і він вже набирався в черевики через верх (бахіл у Юрка не було, так як збирався він в осінній, а не зимовий похід). Сніг приховував кам’яну дорогу і ущелини між каменями куди легко зісковзувала нога і доводилось розв’язувати пазл, як її звідти витягти.

На деяких проходах біля річки треба було спершу знайти в снігу ланцюг, який страхував від того щоб з’їхати у воду.

Знаходити дорогу в суцільній сніговій білизнІ допомагали триметрові стовпи, якими марковано шлях якраз для зимових переходів.

У Zbojnícka chata змоклих і втомлених хайкерів почастували часниковим супом і чаєм. Біля каміну можна було просушити взуття. Працівники хати питались чи був сніг в долині. На скільки Юрко зрозумів, сніг в долині ознака того, що біля хати він вже не розтане до весни.

Поки сушились промоклі черевики, Pawel пішов у своїх справах — мабуть повернувся назад, бо рухатись вперед було неможливо — перевал далі на треку закритий, коли випадає сніг. На заміну Pawel-у прийшов інший чех. Який теж дякував мені (хоча насправді Pawel-у), за те що ми проклали сліди до хати, бо без них він би не дійшов.

Оригінально Юрко планував заночувати в цій хаті і на другий день вирушити через перевал далі. Втім мороз сильнішав, снігу нападало доволі і перевал міг би стати прохідним лише за декілька днів в разі сильного потепління. То ж Юрко вирішив верататись назад поки сліди не засипало снігом.

Юрко спустився до Hrebienоk-у де поселився в хостелі на ніч. На вечері у Bilikova Chata Юрко зустрів двох німців із Velka Svistovka. Їх історія була схожою. Дійшли напередодні до Teryho Chata, заночували і зупиненні снігом спустились нижче. Наступного дня Ганц та Рудольф планували спуститись в село, сісти на автобус та переїхати в польські татри де гуляти маршрутами через долини — там снігу не повинно бути. Юрко ж планував дійти до Sliezsky Dom, вже звідти спуститись до залізниці і поїздом переїхатись до Strebske Pleso.

День 4

Ранком наступного дня знову ішов мокрий сніг. Дорога до Sliezsky Dom була кам’яниста і засніжена. Місцями дорога йшла через високу альпійку. Рюкзак постійно зачіпав гілки, які скидували з себе сніг якраз Юркові за наплічник, де він радо танув і мочив Юркові спину.

Темний прямокутник в правій частині кадру — Sliezsky Dom.

Мороз і вітер, що бешкетували там, посилювали бажання спускатись у низ. То ж випивши повний пивний кухоль чаю (так в Татрах використовують літню тару у зимовий період) Юрко почав спуск.

Скидуючи висоту з морозної зими знову потрапляєш у кольорову осінь. І здається, що сніг, мороз і вітер були всього лиш сном.

На залізничній станції Юрко купив собі квиточок і став наминати харчі, що вже декілька днів носив з собою. Харчі були припасені для довгого переходу через високі перевали. Так як перехід обламався наглою незванною зимою — час було діставати припаси з дна рюкзака.

Саме на станції відбулася третя зустріч з Ганцом та Рудольфом. Схоже вони змінили свій план на Юрковий і теж прямували до Strebske Pleso, звідки можна перейтися до казкового Popradske Pleso.

Доріжка до Popradske Pleso поступово повертала Юрка з барвистої осені у сніжну зиму.

День видався довгим та насиченим. Коли Юрко дійшов до Попрадського озера вже сутеніло, то ж огляд принад місцевості Юрко відклав на ранок.

Далі буде…


Originally published at travelyaka.blogspot.com.