Флоренція

На початку липня мені довелось побувати у Флоренції, куди мене відрядила на конференцію компанія. Для звіту про конференцію майже щодня робив нотатки. Крім “робочих моментів” записував і свої пригоди. Щоб записи не пропали хочу розмістити їх тут. Втім, про роботу в цьому блозі я не пишу, тому свої нотатки профільтрую і залишу лише туристичні враження.

До розповіді я додав фотографії, втім вставив їх у випадковому порядку у випадкові місця. Просто щоб трохи урізноманітнити розповідь.

30 Червня

То потрібно відразу записувати, вирішив я і почав писати.

Мав нагоду позахоплюватись львівським аеропортом та аеропортом Відня. Віденський більший, але наш ще такий некористований і чистенький, що аж душа радується. У львівському аеропорті у магазинах та кафе працівники вітаються англійською і дуже приємно відповідати “Доброго дня” на їхнє “Good afternoon”.

Прилетів у Флоренцію із зупинкою в Болоні (саме тій Болоні чий процес ще за мого студетства активно впроваджувався).

Взяв таксі з аеропорту. Віз мене якийсь неофашист і їхав він так наче ми наздоганяли ворожого шпигуна. Подумав, що для повноти картини мені бракувало якогось Маузера. Дорога обійшлась мені у 27 Євро. Дорогувато, хоч і по лічильнику, особливо беручи до уваги, що у Флоренції аеропорт у самому місті і їхали ми трохи більше 10 км. Припас чек для бухгалтерії.

Мої переживання чи нормально мене поселять в 23.30, якщо поселення до 23.00 виявились марними. На брамі була кнопка — нажав, блимнуло в очі, почекав, брама почала відчинятись. Зайшов на подвір’я і попрямував до входу, що освітлювався. Там загуділа, сигналізуючи що замок відкрито, ще одна брама. В приміщенні відразу відчувся монастирський запах. Не знаю чим то пахне, але запах впізнавався безпомилково. Такий запах в церквах, монастирях і т.п.

Треба розповісти як я вибрав собі таке от житло. Липень у Флоренції це пік туристичного сезону і всі готелі зайнято. Я ж шукав готельчик поближче до місця проведення конференції, щоби ходити пішки. За ціновими критеріями знайшовся один вільний заклад за два з половиною кілометри. Там була примітка, що готель обслуговується монахинями, проте я не сильно приділяв тому увагу — мало там ким він може обслуговуватись. По прибутті виясилось, що моє пристанище це справжнісінький жіночий монастир, де живе декілька стареньких монахинь і щоб прогодуватись монахині перетворили частину монастиря на готельчик. Сюди приїжають люди щоб втекти від міської біганини, усамітнитись і не перейматись.

Так от, повернемось до моменту коли я переступив поріг готелю-монастиря. На сходах почулись кроки і до мене спустилась старенька монахиня метр двадцять на зріст. Провела мене до столу, який виконує роль рецепції і щось протараторила італійською. Цікаво, що починала вона чітко зі слова “Key”, потім робила паузу і тоді щось швидко італійською. На її запитуючий погляд я помотав головою і вона повторила точно те саме і точно так само, хіба зробила довшу паузу після “Key”. Її вираз обличчя промовляв — “Ну поняв нарешті, нє?”. Жестом “зозоляля” показав, що мабуть здогадався, що ключ треба/можна лишати на рецепції. Порозумівшись ми пішли нагору. Піднялись малесеньким ліфтом, в якиий я з сумкою і монахиня ледь впакувались. Ліфт з входом і виходом — зайшли з одної сторони вийшли на іншу. Піднялись на третій поверх і монахиня повела мене до моєї кімнати келії в самому кінці звивистого коридору. Кімната виявилась таки келією — з ліжком, кріслом, комодом і шафою. Ще був душ і туалет. Задуха в кімнаті підказувала, що вікна виходять на південь.

Після майже 6 годин в літаках і аеропортах дуже хотілось залізти в душ. Але тут мене чекало велике розчарування. Гарячої води не було. А холодна була якась надто холодна і дуже не хотілось простудитись у перший же день. Де шукати господиню монахиню я не знав, тим паче не уявляв як їй пояснити в чому моя проблема. То ж душ довелось відкласти на ранок.

ВайФая знайшлось аж два, але жоден не давав підключення до інтернету. На дверях висіли правила, де вказувалось що ранкова месса щодня з 7.30, а повернутись в готель треба до 23.00. Все це в купі із задухою в кімнаті (кондиціонерів в келії звісно ж немає) примушують задуматись чи не доведеться шукати завтра інший готель.

1 Липня

Проснувся близько 6 ранку. Вставати не було бажання, так як попереду довгий вільний день — конференція розпочинається лише завтра. Десь знизу лунали церковні співи — була неділя.

О 8, коли до сніданку залишалось пів години вирішив спускатись. Перевірив воду і ВіФі. Води не було, WiFi тепер вже видавав форму для того щоб ввести пароль. Зажевріла надія. Спустився вниз, та нікого не застав — усі були на молитві. Прогулявся парком на території монастиря — дуже гарно, хоч все і випалене сонцем. Намагався потрапити назад у приміщення, та це не вдалось. Треба було дзвонити, щоб відкрили двері.

Пішов снідати. Сніданок доволі скромний — молоко з мюслями, круасани, масло, йогурт, чай/кава. Стало зрозуміло, що так довго не протяну.

Намагався вияснити з інтернетом та водою. Слово WiFi старенька італійська монахиня розібрала і принесла мені пароль. З водою виявилось важче. Мій показ пантоміми не дав бажаного результату. Італійка щось наговорила, з чого я здогадався, що вона сходе по “англікано”. Через деякий час монахиня привела якусь темношкіру дівчину, вбрання якої відрізнялось від монаших одеж і було більше схожим до костюму медсестри з фільмів про другу світову. Вказавши на мене монахиня сказала дівчині “То він.” і та заговорила зі мною англійською. Вдалось пояснити, що мені потрібано. Дівчина, дуже здивувалась, що я хочу гарячу воду просто Now. Старенька монахиня пішла зі мною в номер розбиратись з кранами, бо я таки наполягав, на гарячій воді цього ранку. Крутячи крани монахиня декілька раз стукнула хрестом по біде… Нічого не мінялось. Не знаю як то виходить, але воно якось вдавалось зрозуміти, що саме старенька хоче мені пояснити. Цього разу вона пропонувала змінити номер. Я погодився. У новій келії вода була. Я зрадів. Прийшла черга спробувати WiFi. Виявилось що більш менш працює він лише у душі. Так що пишу всякі листи сидячи на ліжку, а відсилати ходжу в душ.

Після душу вирушив гуляти в місто. Заплутані вулиці лабіринти якось виводили мене у правильному напрямку. Дорогу вниз псувало лише усвідомлення, що потім треба буде вертатись декілька кілометрів під круту гору.

Першим ділом перевірив де готель в якому буде конференція і приблизно засік скільки часу займе дорога. Далі вирушив вздовж річки до відомого моста з будинками — Ponte Vecchio.

Поставивши хрестик навпроти моста у списку “To see”, пішов до наступного туристичного Must See — собору Санте Маріа Дель Фьоре. Собор дійсно вражаючий. Вже зранку навали туристів окуповували соборну площу.

Ще трохи погуляв, посидів в тіні, відпочиваючи від спеки, і вирушив шукати де би пообідати. Пошуки втомили і сів де попало. Заплатив 14 Євро за різотто з сиром та 2 шклянки соку. Різотто з сиром не сподобалось, хоч і чекав його довго і був голодним. Але офіціанти прикольні. Особливо, той що був закликалою. Він чіплявся до людей запрошував до ресторану, а також вболівати ввечері за Італію (сьогодні фінал Євро 2012). Проїжав на ровері темношкірий хлопець і продавав італійські прапори та іншу вболівальницьку атрибутику. Заводила разом з вело-комерсантом стали пророкувати перемогу Італії 3–1 і рахувати хто заб’є. Потім взялись кричати групі туристів, що парами-трійками проходили повз: “Маріо!”, “Маріо!” та прикладали долоню до вуха. За задумом затійників туристи мали кричати у відповідь “Балотеллі”. Туристи переважно тупили. Лише один хлопчина відповів їм правильно чим здійняв нову хвилю радощів. Словом, було весело.

Пішов гуляти далі. Спека ставала нестерпною. Обзавівся пляшкою холодної води. Склалось враження, що у Флоренції більше одного дня робити немає що. Можна походити по музеях, або зайнятись жостким шопінгом. Останнє зробити навіть легше, бо тут з усіх сторін на перехожих втикають Луі Вітони, Бвлгарі та інші “авторитети”. Ще можна видертись на вежу або купол собору і подивтись на місто з найвищої його точки.

Вирішив піти назад до своєї келії. Пішов не тою дорогою якою прийшов, а спробував знайти новий маршрут. Зробив добрячий гак під гору. По дорозі проходив повз якісь сади. Була думка піти і сховатись від спеки там. Втім вхід коштував 10 Євро, а те що було видно з входу не сильно надихало і не обіцяло затишної прохолоди. “Біля мого монастиря навіть кращі, особливо якщо любуватись садом прийнявши душ”, — подумав я і пішов далі “домів”. Більша частина дороги пролягала довгим вузьким коридором, де згори смалить сонце, під ногами гаряча бруківка, а обабіч аж пашать жаром кам’яні стіни. Словом був дуже радий, коли нарешті дійшов.

Знайшов автобусну зупинку біля готелю і глянув розклад. Автобус буває лише раз на годину, йде він бо-зна куди, але там можна пересісти на інші і добратись кудись у місто.

Ввечері планую ще раз піти до міста на футбол.

Прийшов з футболу. Спочатку дивився в барі, а другий тайм біля фан зони. Італійці спокійно прийняли поразку — “Ну свято не вдалось”. Святковий салют викидати не стали і запустили просто так.

2 липня

Швиденький апдейт, бо дуже хочеться спати.

Перший день конференції. Швиденько поснідав і поспішив до готелю Медітеранеа, де о 9 вже закінчувалась реєстрація. Спішив дарма, бо і так би нікуди не запізнився. Отримав свій бедж, сумку з футболками, рекламками та кружкою. Зустрівся зі співробітником Сашою. Той вже завів знайомство з іншим Сашком із Саратова. Перед початком трохи полазив по стендах, де представлялись фірми спонсори. Розв’язав головомку на стенді Гугла. Пішло трохи часу на то, бо головоломка була із складніших, навіть чуваки з Гугла сказали — можеш бавитись, ми її самі не розбирали ще. За розібрану і зібрану назад головоломку отримав футболку. Шкода не мій розмір. Ще одна футболка за головоломку від Spotify.

Завдяки швидкій реакції дівчат з HR вже в обід цього дня мені забронювали інший готель, на який я просив замінити свій монастир. Після конференції пішов до свого монастиря висилятись. Знову довелось шукати темношкіру “англікано”, щоб поясинити, що хочу виселитись. Монахині пробували збити з мене гроші за всі дні на які бронював номер — 9 замість 2. Пояснювали, що могли би взяти когось замість мене, а так номер пустуватиме (при тому, що занято у них було всього 3 номери з 27). Не піддався. Дзвонили на booking.com міняти бронювання. На прощання монахині були вже не дуже привітні, хоча таксі мені викликали. Моє проживання в монастирі обійшлось в 177 Євро за два дні.

Новий готель більше схожий на хостел, але все ж у мене хороша кімната з нормальним доступом до інтернету. Персонал англомовний, близько до центру. Двомісний номер коштував близько 100 Євро за добу.

Натерті ще вчора сандалями ноги продовжують страждати. Сьогодні вже перезувся, але шкарпетки місцями знялись зі шкірою. Ввечері пішов прогулятись і щось перекусити. Взяв шматок піци і попік піднебіння. Дорогою додому вирішив спробувати морозиво — його тут на кожному кроці продають. Спитались малий чи великий ріжок. Малий здався надто маленьким і я попросив більший. Дали найбільший. Ну ріжок ріжком, але в нього навалили десь з пів кілограма морозива, яке на спеці зразу почало текти по рукам і шматками звалюватись з ріжка. З’їсти це одній людині взагалі неможливо, поділитись теж не було з ким. Хоч і соромно за таке марнотрацтво (VIm щоразу ж нагадує про бідних діток Уганди), але велику частину викинув, думав доїсти решту, та й ту не подужав. Наївся морозива на довго наперід.

3–5 Липня

В ці дні нічого особливого не траплялось. Майже весь час проводив на конференції і лише ввечері виходив на короткі вечірні прогулянки. Помітив, як багато американських туристів на вулицях Флоренції. Фактично почути американську англійську в центрі міста було легше ніж італійську.

6 липня

Вчора ввечері вирішив поспати подовше. Тож хоч і прокинувся зранку заставив себе ще заснути. Спав аж до 10 і проспав сніданок. А тут вони такі непогані — і молоко, і м’ясо, і фрукти, і всяка солодка випічка.

Так от… Виспавшись, пішов на конференцію. Встиг на кофі брейк і трохи схрумкав печенька. Сьогодні вже якось менше хотілось спати на доповідях, особливо на тій на якій довелось стояти (запізнився і до місць не було як пробиратись). Загалом вся та конференція в купі зі спекою і недосипанням страшено вимотує. У Львові на роботі стомився б менше. Важко було не лише мені. Більшість визнавали, що вже зовсім знесилені і багато хто ранішні доповіді проспав, прийшовши аж на обід.

По обіді вже не залишився на останню доповідь і пішов до готелю. Дорогою позаглядав на прилавки магазинчиків. Якісь тут дикі ціни. Хоча нічого такого щоби дійсно сподобалось так і не трапилось на очі. Так що вибір подарунків справа складна.

Ввечері пішов фотографувати. Сидів на мості чекаючи коли увімкнуть підствітку і мене здибав знайомий Сашко з Саратова. Посиділи разом поспілкувались.

Провівши сонце пішли повечеряти у ресторанчик де вже я став завсігдатим (третій вечір підряд). Заклад називається Ristorante il boccale. Позавчора ми теж там вечеряли втрьох, ще й з моїм співробітником, який сьогодні вже поїхав у Болонь. Тоді нас трьох пригостили місцевою настоянкою за рахунок закладу. Була смачна. На грунті настоянски завели знайомство сімейною парою з Америки, що вечеряли за сусіднім столиком. Взнавши, що ми українці жінка сказала, що у неї є два студенти з України і вона їх просто love. Сьогодні ж ми з Сашком провели ознайомчий курс руминської розмовляючи з офіціанткою. Взагалі ресторанчик хороший — маленький затишний і кухня смачна, але щось він не дуже популярний і ввечері там мало людей. До прикладу вчора я там сам був. Мене навіть посадили біля входу, щоб з вулиці було видно, що є клієнти. Я старався голосно прицьмакувати, щоб допомогти залучати нових клієнтів.

7 липня

А у вихідний день я взяв тур у Cinque Terre від місцевої турфірми Walkabout Florence і вирушив з ними до моря на деньок. Але про це розповім окремо.


Originally published at u-ray.livejournal.com.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.