Corruption’s Lasting Impact: Why Ukrainians Are Different | Тривалий вплив корупції: чому Українці Інші
By Yurii Sokolov — College of The Albermarle
In this article, Yurii describes the heavily corrupted society of Ukraine. He speculates on how growing in such an environment leaves an imprint, pointing at differences between people from post-soviet and more developed countries.
ORIGINAL
Коли людина приймає рішення змінити місце мешкання, все життя перетворюється на тривалу зміну — перехід. Українці, як і я, часто тяжко переносять культурне пристосовування. Моря відокремлюють нас від того, до чого ми звикли, але різниця в мишленні залишається. Часто наші люди розмовляють про їжу, людей, та звичаї. Гірко скаржаться на те що їх оточує. Однак, що вони дійсно забувають — це навіщо вони сюди переїхали. Тяжко визнати, що з твоєю країною щось недобре. Нажаль в декількох пострадянських країнах є речі, від яких хочеться бігти. Пам’ять про корупцію допомагає мені та багатьом іншим ігнорувати незначні складності та цінувати звичайні Американські етичні устої. Потреба віддавати зароблене, та життєва необхідність урвати корінним чином змінюють людей. Звичайні люди не мають сили та прав. Пригнічуючи інших, вони почувають себе краще. Через корупцію у навчанні можна передати повсякденний досвід українського життя. В Україні я закінчив технікум та дійшов до четвертого курсу університету (шість років навчання). І я хочу поділитися своїм поглядом на ситуацію, її причини та наслідки.
В чотирнадцять, після восьми років школи, мені порадили вивчитися на молодшого спеціаліста-радіотехніка. З мамою ми принесли документи до декану радіотехнічної кафедри. За закритими дверима декан запропонував угоду: тисяча гривень (приблизно 112 доларів на той час) за вступ в коледж і степендію, незважаючи на результати вступних екзаменів. Я знав — я можу поступити без хабара. Проте мої батьки вирішили перестрахуватися: конкурс до вступу був три до одного або вище, враховуючи інших, хто дав хабаря. Я з ciм’ї cередньго достатку, та двотижневий заробіток пiшов у «пожертву» декану. Це і було моє перше враження про Харківський Радіотехнічний Технікум. Будівля цього престижного у місті-мільоннику технікуму була збудована сто років назад, та ремонтувалася лише косметично останні п’ятдесят, бо урядові гроші крадуться, а всі хабарі йдуть в приватні кармани. Товсті тріщіни в кутках та дефективні вікна прикрашають споруду, але ми, студенти, завжди відчували гордість за запліснявілі підвальні аудиторії і застаріле обладнання. Епізод з деканом був лише знайомством з хабарництвом. З початку новоспечені студенти вкладали сили в навчання, але деякі учителі просто не ставили безкоштовні оцінки. Я пам’ятаю безкінечні виправлення складних механічних креслень. Iнколи учитель визнавав як помилки елементи, раніше змінені його рукою; учителя по філософії, який не хотів нас бачити на уроці, щоб ми платили більше в кінці семестру за прогули. Помірний хабар вирішував майже всі проблеми. Після приватної розмови, домовлена сума просто клалася у залікову книжку на фінальному екзамені. Проте багато учителів намагалися навчити нас і приготувати до кар’єри, не вимагаючи грошей. Але після того, як найпростіший шлях був знайдений, їхні намагання були марними. Це цілком природно для студентів — не робити нічого. Коли студенти cформували колективи, широко розповсюджувалися чутки про те, як мати справу з кожним учителем. Шахрайство, послуги, та крихта навчання допомогли масі студентів не здобути професійних навиків.
Мій батько якось сказав: «В школах наші люди вивчають не як робити, а як домовлятися». Однак система має майбутьнє. Багато колишніх студентів знайшли роботу, чи продовжили навчання, зараховуючись на третій курс в університеті минаючі вступні екзамени. В політехнічному університеті, куди я перейшов, студентські хабародавці купували книги в університетському магазині, та віддавали учителю. Він повертав книги в магазин для продажу наступним студентам. Я бачив складніші, але по суті такі самі, махінації. Корупція — звичайна справа в Україні, і я не здивував би своїх співвітчизників цією історією. Представники закону і уряду мають частки в усіх хабарах. Цей устрій був успадкований від покійного СPСР. Люди, згадані в історії, не винні. Учителі, як і решта, заробляють копійки, та мають свої потреби. Я досі поважаю багатьох тих, кому я раз чи багато разів, давав хабара. Такий устрій у країні починається з простолюду та закінчується урядом. Це і є проблема. Наш славнозвісний уряд краде міліарди щорічно, шкодячи кожному українцю. Наприклад, я знав здорового молодого чоловіка, який потрапив у лікарню з апендицитом, та помер декілька днів після. Його сім’я не мала грошей, щоб «простимулювати» лікарів до дії. Клятва Гіппократа не врятувала його життя. Розвиток неможливий у країні, де люди мають виживати таким чином. Ніхто не думає про майбутьнє чи прогрес. Я передчуваю, що одного дня люди зрозуміють марність їхніх дій, та час відбудувати наш дім і розум прийде. Ми маємо достатньо ресурсів щоб існувати щасливо, розвивати науку, навчати бажаючих навчатися, та дати добре оплачувані роботи фахівцям. Але все це — у майбутньому (сподіваюся недалекому).
Старі звички, принижуючі оточуючих, слід забувати. Ми повинні були забути, як принижувати і судити перед нашим переїздом до іншої країни. Краса та все добре з нашої країни — це важливо, але бридка критика країни, частиною якої ми намагаємося стати, не йде нікому на пользу. Будь-яка зміна — на краще. Можливості і свободи нашого нового життя у новій країні це те, на чому ми повинні зосередитися. Зрештою, чи це не була причина нашого перїзду?
TRANSLATION
For Ukrainians like me, cultural acclimatization often comes the hard way. Seas separate us from what we are used to, but the gap in mentality is even greater. In conversations between our folk, one can hear bitter complaints, with a tint of hatred, about the food, the people, and the customs in the U.S.
When in everyday life you encounter people who think in a different way, and the environment is entirely new, you have to adapt and change yourself on a daily basis. Your whole life experiences an ongoing change — a transit. To complete this transit, my complaining peers should appreciate the differences in this new country, especially ordinary American ethical foundations, and remember why we left Ukraine in the first place. In Ukraine, we were often forced to give away in bribes what we earned and to look out for dishonest ways to gain. The essence of life in Ukraine can be understood through the corruption that is experienced in the education system. I graduated from a college in Ukraine and reached fourth year in university (6 years total) and want to share my views on the causes and consequences of the situation.
When I was 14 (after 8 years of school), I was advised to acquire a junior specialist degree in radio engendering. My mother and I brought the paperwork to the dean of the Radio Department. Behind a closed door, the dean offered a deal: one thousand hryvnias (about 112 dollars at that time) for admission to the college on scholarship, notwithstanding the results of entrance exams. I felt that I could get in without a bribe. However, my parents shared their fears with me: the competition for admission to the school was 3:1 or even higher, considering others who paid. I am from an above average wealthy family, and so a two-week income was put into a “donation” for the dean.
Such was my first impression of Kharkiv Radiotechnical College. This top scale college’s building in a city of 1.4 million was a hundred years old and was poorly maintained for the last 50 years, because bribes went to private pockets and very little money came through from the government. Fist-wide cracks in some corners and defective windows adorned the structure, and we students always took pride in its musty basement classrooms and obsolete equipment.
The episode with the dean was only an introduction to bribery. At first, new students tried to study, but some teachers would never allow anybody to pass without paying. I remember a teacher who made corrections and then hotly denied that he did, forcing us to endlessly remake complicated mechanical drawings; a teacher who wanted us to play truant so we would have to pay more to make up for attendance. A moderate donation solved most troubles. After you had a private conversation with the teacher, you just had to put the stipulated sum in a student’s record-book on the final exam. Many teachers tried to give us knowledge without asking for bribes, but after the path of least resistance was discovered, their attempts went in vain; it is quite natural for students to not study. In Polytechnic University, where I went after college, the system was more complicated but equally dishonest. Student bribers bought books from the school book shop and gave them to the teacher. The teacher returned the books to the shop to be sold again. Then, the book shop, the teacher and other involved accomplices shared profits. Cheating, favors, and a negligible amount of studying meant the mass of students acquired no professional skills.
“In schools, our folk learn not professional skills, but how to deal with people,” my father once said. Despite its flaws, the system lives. Many attain jobs by employing the same methods their teachers used, and then learn what they have to do through experience. A school degree basically means you know how to adapt to a job.
Corruption is a really common thing in my country, and this story would not surprise my compatriots. This system was inherited from the deceased Soviet Union. Representatives of power or law have shared in each bribe taken. The people whom I mentioned in the story are not to blame. Teachers, as everybody else, earn very little and have their needs. I still feel strong sympathy towards many of those whom I once, or many times, bribed. This way of handling the country, coming from the lowest layers of society and rising to the highest, is the problem. It is widely known that our government steals billions of dollars yearly, damaging everybody in the country. For instance, I knew a healthy young man who went to the hospital with appendicitis and died a few days after. His family had no money to bribe the doctors to take action. The Hippocratic oath did not save his life.
No progress is possible in a place where people have to survive this way. Nobody thinks about the future or development. I hope one day people will understand the pointlessness of their actions, and the time to rebuild our home and mentality will come. There are enough resources in Ukraine to enhance science, educate the mediocre, give decent paying jobs to the needy, and live in relative prosperity, although this is another story.
Because of our background, Ukrainians have a different ethical foundation than, for instance, Americans. But the old patterns of thinking are not needed anymore. Those hateful complaints about everyone and everything make us feel better by putting others down, but this is vile and obsolete. We have to recognize the judgmental and hostile aspects of the environment we came from before we can complete our transit. Memories of the beauty and good of our homeland are important, but there is no use to criticize the land of which we want to be a part. Any change is for the better; we should focus on opportunities and freedoms of our new life in a new land.
