Темна сторона “Шляху героя”
Зустрічаючись з колегами тренерами-коучами-консультантами, хоч-не-хоч обговорюємо поточні проекти (організаційні трансформації).
Ті, хто ниряють глибше, ніж просто навчання, а саме — в реалізацію орг-консалтингових проектів, відмічають демотивацію клієнта (команди, організації) на певному етапі перетворень. За моїми спостереженнями це — часто 5–6й місяць трансформаційного проекту (повязаного зі змінами структур, ролей, кола відповідальностей, поведінки тощо). Або наприклад 5–6й місяць перебування топ-менеджера у новій організації/ролі.
На малюнку “Шлях Героя” (метафора, знайома вам з будь-якого повнометражного фільму чи книги, яка крім того є основою для коучингових перевтілень людей та організацій) цей період зображено внизу.
Апатія, сумніви, зневіра, спокуси, демотивація — це те, що можна частенько спостерігати у офісах у цей період:
🆘 Я не знаю, вже нічого не хочеться… Складається враження, що ця трансформація потрібна тільки мені…
🆘 Блін, Юра, хочеться взяти дрючок, і старим-добрим командним способом “навернути всіх в аджайл”!..
🆘 Ну чому одні функції жваво трансформуються, а інші — вперто гальмують весь процес?..
Саме в цей час колеги по ринку відзначають, що їх роль у взаєминах з клієнтом найбільше нагадує роль коуча/психолога. Твердо стоячи на засадах і принципах коучингу/консалтингу/терапії, зберігаючи баланс “знати/любити”, підтримуючи клієнта у непрості часи, повертаючи до цілей та підсилюючи відчуття відповідальності, вони роблять з клієнтами те, що ще недавно здавалось неможливим зсередини системи 😲
За кілька місяців клієнт сприйматиме нову реальність як данність (дехто навіть дивуватиметься: “та ми завжди так працювали… а що змінилось?”). Значить, нашу місію виконано — пора завершувати проект і відпускати клієнта у самостійне плавання. назустріч новим викликами і трансформаціям! 💹
А вам таке знайомо?
