Er vi forberedt på krisene vi ser komme?
Jeg kommer ikke unna å skrive mer om den situasjonen vi har i Europa i dag. Problemet er ikke å finne noe å skrive om, men å bestemme seg om hvor man skal starte.
Jeg har av ulike grunner vært opptatt av Norges rolle i verden i en årrekke, og på sett og vis er det en glede å se at også andre enn meg ser at Staten Norge ofte opptrer på en måte som avviker fra hvordan vi liker å se på vår egen rolle i verden. Verdens beste land er nok ikke verdens mest fleksible. Vi har sett det i forbindelse med håndteringen av krisen i Ukraina.
For mange var ikke Russlands invasjon av Ukraina en stor overraskelse. I Warszawa møtte jeg ukrainere som allerede før invasjonen hadde etablert seg i Polen. Hele selskaper, og de ansatte, var blitt flyttet fra Kyiv til Warszawa i månedene i forkant av Putins “spesielle militære operasjon” i Ukraina. Det overrasket de fleste internasjonale medier og kommentatorer, og ikke minst Putin selv, at den ukrainske motstanden fremsto både som godt forberedt, og godt koordinert. Da jeg satte meg i bilen for å kjøre nedover til Ukraina forventet de fleste at Kyiv ville falt før jeg hadde nådd grensen til Polen, men nå, 3 måneder senere, er fremdeles ukrainernes motstand sterk. Mer enn noe annet har Putins “spesielle militære operasjon” i Ukraina vist verden at Russland ikke lenger er en supermakt.
En annen ting som har blitt klart de siste månedene er hvor lite forberedt vi her hjemme var på en krig i våre nærområder. Ikke bare var vi ikke mentalt forberedt på en krig i Europa, mer enn 70 år etter vi sist hadde en konvensjonell krig i Europa, og 30 år etter Sovjetunionens fall og slutten på den kalde krigen, men heller ikke de europeiske regjeringene og de store, internasjonale hjelpeorganisasjonene var forberedt på krisen som kom.
Spørsmålet er om vi kan klare å bli forberedt på krisene vi nå ser komme på bakgrunn av situasjonen vi har i dag. Pandemien er ikke over, selv om vi her hjemme ser ut til å tro det, to av verdens viktigste kornprodusenter, Russland og Ukraina, er opptatt med alt annet enn å produsere mat til verdens sterkt voksende befolkning, vi ser utsiktene til en global økonomisk krise med høy inflasjon og stigende renter. Alt i alt går vi inn i mer usikre tider enn vi har hatt på lenge. Sammenligningen med 30-tallet er ikke bare å avfeie.
Er Norge forberedt ?
Regjeringens håndtering av dagens situasjon gir vel få holdepunkter for at vi er forberedt på de globale konsekvensene av dagens situasjon. Blant annet er det med bakgrunn i verdenssituasjonen totalt uansvarlig å avslutte den norske grunnstøtten til UNDP, FNs Utviklingsprogram, på om lag 400 millioner kroner selv om intensjonen er å bruke pengene på flyktninger i Norge. For oss som har involvert i denne delen av den politiske virkeligheten en stund kommer det dog ikke som en overraskelse at norske myndigheter bruker bistandsbudsjettet som salderingspost for flyktningekriser i Norge.
Regjeringen Solberg gjorde det samme i årene etter flyktningkrisen som startet i 2015. Om jeg ikke husker helt feil tok man et år 7 milliarder fra bistandsbudsjettet for å finansiere flyktningarbeid i Norge. Norge har en lang tradisjon med å ta fra verdens fattigste når det kommer et problem og banker på døra vår her hjemme. En tradisjon Regjeringen Støre ser ut til å følge opp med stolthet. Internasjonal solidaritet er kun et ord som brukes under taler på 1. mai ser det ut til, og det hjelper vel ikke at man har Senterpartiet som sidekick. Selv om store deler av Ukrainas befolkning er bønder, og landet er en av verdens største kornprodusenter. De er jo ikke norske bønder, og kjøper jo ikke såkornet sitt hos Felleskjøpet.
Vi skal hjelpe dem der de er, og akkurat nå er de i Norge er ikke nok i dagens situasjon. Manglende oppmerksomhet på de utfordringene verden står ovenfor har en tendens til å komme hjem i en eller annen form, og selv om man som strutsen stikker hodet i sanden er man fremdeles sårbar for et spark i baken.
Det er en tid for alt, og i dag er det tid for å løfte blikket. Se det store bildet, og innrømme at vi ikke er klare for hva vi muligens har i vente. Vi trenger en regjering som ser Norge som en del av verden selv når det ikke handler om pensjonerte politikeres karrieremuligheter i FN-systemet eller andre internasjonale organisasjoner.
— — — — — — —
Чи готові ми до кризи, на яку ми бачимо, що нас чекає?
Не можу не написати більше про ситуацію, яку ми маємо сьогодні в Європі. Проблема не в тому, щоб знайти про що писати, а в тому, щоб вирішити, з чого почати.
З різних причин я цікавився роллю Норвегії у світі протягом кількох років, і певним чином мені приємно бачити, що інші, крім мене, також бачать, що держава Норвегія часто поводиться не так, як ми любимо дивитися на нашу власну роль у світі. Найкраща країна у світі, мабуть, не найгнучкіша у світі. Ми бачили це в подоланні кризи в Україні.
Для багатьох вторгнення Росії в Україну не стало великою несподіванкою. У Варшаві я зустрів українців, які вже утвердилися в Польщі до вторгнення. Цілі компанії та персонал були переміщені з Києва до Варшави за місяці до «спеціальної військової операції» Путіна в Україні. Більшість міжнародних ЗМІ та коментаторів, і не в останню чергу самого Путіна, здивувало те, що українська опозиція виявилася як добре підготовленою, так і добре скоординованою. Коли я сів у машину, щоб поїхати в Україну, більшість очікували, що Київ впаде ще до того, як я досяг кордону з Польщею, але зараз, через 3 місяці, опір українців все ще сильний. Більше за все інше «спеціальна військова операція» Путіна в Україні показала світу, що Росія більше не є наддержавою.
Ще одна річ, яка стала зрозумілою останніми місяцями, — це те, як мало ми були підготовлені вдома до війни в нашій безпосередній близькості. Ми не тільки не були психологічно готові до війни в Європі, більше ніж через 70 років після того, як ми востаннє мали звичайну війну в Європі, і через 30 років після розпаду Радянського Союзу та закінчення холодної війни, але також не були європейські уряди та великі, міжнародні організації допомоги були підготовлені до майбутньої кризи.
Питання в тому, чи зможемо ми підготуватися до криз, які ми зараз бачимо, виходячи з ситуації, яку ми маємо сьогодні. Пандемія ще не закінчилася, хоча ми вдома, здається, віримо в це, два найважливіших виробника зерна у світі, Росія та Україна, зайняті чим завгодно, крім виробництва продуктів харчування для швидко зростаючого населення світу, ми бачимо перспективу глобальної економічна криза з високою інфляцією та зростанням процентних ставок. Загалом, ми вступаємо в більш невизначені часи, ніж за тривалий час. Порівняння з 30-ми не просто відкинути.
Норвегія готова?
Посилання уряду на поточну ситуацію дає мало доказів того, що ми готові до глобальних наслідків поточної ситуації. Крім усього іншого, виходячи зі світової ситуації, абсолютно безвідповідально припиняти базову підтримку Норвегії ПРООН, Програмі розвитку ООН у розмірі близько 400 мільйонів норвезьких крон, хоча ці гроші мають намір витратити на біженців у Норвегії. Для тих із нас, хто деякий час був причетний до цієї частини політичної реальності, не дивно, що норвезька влада використовує бюджет допомоги розвитку як балансову статтю для кризи біженців у Норвегії.
Уряд Сольберг зробив те саме в роки після кризи біженців, яка почалася в 2015 році. Якщо я правильно пам’ятаю, 7 мільярдів було вилучено з бюджету допомоги розвитку для фінансування роботи біженців у Норвегії. Норвегія має давню традицію брати у найбідніших у світі, коли є проблема, і стукати в наші двері тут, вдома. Традиція Уряд Стьоре, здається, з гордістю дотримується. «Міжнародна солідарність» — це лише слово, яке вживається під час виступів 1 травня, і, мабуть, це не допомагає, щоб Центристська партія була помічником. Хоча значна частина населення України є фермерами, країна є одним із найбільших у світі виробників зерна. Вони не є норвезькими фермерами і не купують своє насіння у Феллескйопет.
Ми допоможемо їм там, де вони є, а зараз їх у Норвегії в нинішній ситуації замало. Відсутність уваги до проблем, з якими стикається світ, як правило, повертається додому в тій чи іншій формі, і навіть якщо ви, як страус, встромите голову в пісок, ви все одно вразливі до удару ногою.
Настав час усьому, а сьогодні час дивитися вгору. Подивіться на загальну картину і визнайте, що ми не готові до того, що у нас може бути. Нам потрібен уряд, який розглядає Норвегію як частину світу, навіть коли йдеться про можливості кар’єрного росту політиків у відставці в системі ООН чи інших міжнародних організаціях.
