Rapport fra grensen (tidlig mars)
I disse tider er det vanskelig, om ikke umulig å komme utenom å skrive om dagens situasjon i Europa. Det er mange overordnede analyser om situasjonen allerede, så jeg ønsker å skrive om situasjonen på bakken ved grensa til Polen.
Etter at jeg forrige uke reiste nedover for å hjelpe til ved den humanitære krisen som er under utvikling i våre nærområder har jeg fått mange lykkeønskninger, og mange spørsmål om hvordan ting er i Ukraina og ved grensen mellom Ukraina og Polen Polen. Mange har også spurt om det er noe de kan gjøre, andre har spurt om de kan reise ned for å hjelpe til selv.
Når det gjelder det siste vil jeg ikke anbefale noen å reise ned til grenseområdene som privatperson dersom det ikke er i regi av en organisasjon som har en operasjon på plass i området. Det er fremdeles ganske kaotisk i grenseområdene, og mange som allerede er på plass for å gjøre en jobb der. Logistikken er ganske utfordrende, og en del fergeselskaper tar heller ikke privatbiler med for øyeblikket for å sikre plass til ordinær varetransport og hjelpesendinger til området.
Når du kommer til selve grenseområdet er det i seg selv ganske kaotisk og uoversiktlig, og infrastrukturen er ikke tilpasset den menneskemengden som ankommer området. I begynnelsen av krigen ble det rettet en del kritikk mot blant annet Polen for å ikke ha åpnet grensene fullt med en gang. Det bør fremdeles reises kritikk mot hvordan man både på Ukrainsk og Polsk side skapte et A og B lag av flyktninger i køen. Man prioriterte etniske Ukrainere, og for eksempel afrikanske utenlandsstudenter i Ukraina ble sendt bakerst igjen i køene. Det verste eksempelet jeg har møtt er en kenyansk utenlandsstudent som klarte å nå grensen, men som ble deportert tilbake til Ukraina fordi han ikke hadde et gyldig visum til EU.
Noen ganger tenker jeg at dette nok mer er et utslag av det kaoset som oppsto da Putin invaderte Ukraina og flyktningstrømmen startet enn et utslag av rasisme. Byråkratisk sendrektighet og manglende retningslinjer gjorde at nidkjære statstjenestemenn forholdt seg til de retningslinjene man hadde. Nemlig at mennesker uten et gyldig Schengenvisa skulle stoppes på grensen.
Men når man ser på situasjonen på bakken har jeg forståelse for at det tildels var gode grunner til at man ikke åpnet grensene helt de første dagene, da dette ga oss litt tid til å bygge opp en viss infrastruktur i forkant av flyktningestrømmen man har i dag. Planer ble lagt, og internasjonale hjelpeorganisasjoner fikk tid til å sikre både logisitikk og infrastruktur. TIng er på ingen måte perfekt, men det er vesentlig bedre enn det var i starten av krisen.
Det er fremdeles store behov for humanitær bistand og utstyr på begge sider av grensen, På Polsk side ser vi at det er et behov for sanitær og hygieneprodukter. Alt fra bleier og bind til dopapir har vært mangelvare, og er det tildels enda. På Ukraninsk side er behovene noe mer spesialiserte, og noen av dem vanskelig tilgjengelig for privatpersoner og andre privat organiserte tiltak. For de frivillige ukrainske hjelpemannskapene som går inn for å redde mennesker ut fra utbombede bygninger er det et skrikende behov for verneutstyr som hjelmer, vernesko og kevlarvester.
Звіт з кордону на початку березня
У ці часи важко, якщо взагалі неможливо, уникнути писати про поточну ситуацію в Європі. Вже є багато загальних аналізів ситуації, тому я хочу написати про ситуацію на місці на кордоні з Польщею.
Оскільки минулого тижня я пішов допомогти з гуманітарною кризою, яка розвивається в наших найближчих районах, я отримав багато добрих побажань і багато запитань про те, як справи в Україні та на кордоні між Україною та Польщею, Польщею. Багато хто також запитував, чи можна щось зробити, інші запитали, чи можуть вони спуститися, щоб допомогти собі.
Що стосується останнього, то я б нікому не рекомендував їздити в прикордонні райони як приватна особа, якщо це не знаходиться під егідою організації, яка діє в цьому районі. У прикордонних районах досі досить хаотично, і багато хто вже працює там. Логістика є досить складною, і деякі поромні компанії наразі не привозять приватні автомобілі, щоб забезпечити місце для перевезення звичайних вантажів та доставки допомоги в цей район.
Коли ви потрапляєте в саму прикордонну зону, це саме по собі досить хаотично і заплутано, а інфраструктура не пристосована до натовпу, який прибуває в район. На початку війни Польщу, зокрема, критикували за те, що вона не відразу повністю відкрила кордони. Все одно слід критикувати те, як українська та польська сторони створили прошарку біженців А та Б у черзі. Пріоритет надали етнічним українцям, і, наприклад, африканських іноземних студентів в Україні повертали в черги. Найгірший приклад, з яким я стикався, — це кенійський студент-іноземець, який встиг дістатися кордону, але його депортували назад в Україну, оскільки він не мав чинної візи до ЄС.
Іноді я думаю, що це, мабуть, більше прояв того хаосу, який виник, коли Путін вторгся в Україну і почався наплив біженців, ніж прояв расизму. Бюрократична затримка та відсутність інструкцій означали, що ревні державні службовці дотримувалися вказівок, які вони мали. А саме, що людей без дійсної шенгенської візи треба зупиняти на кордоні.
Але коли ви подивитеся на ситуацію на місцях, я розумію, що були частково вагомі причини для того, щоб не відкривати кордони повністю в перші дні, оскільки це дало нам деякий час, щоб створити певну інфраструктуру перед тим, як потік біженців ми маємо сьогодні. . Були розроблені плани, а міжнародні організації допомоги отримали час для забезпечення логістики та інфраструктури. TIng аж ніяк не ідеальний, але значно кращий, ніж був на початку кризи.
По обидва боки кордону все ще велика потреба в гуманітарній допомозі та техніці, з польської сторони ми бачимо, що є потреба в санітарно-гігієнічних засобах. Все, від пелюшок і бинтів до дурману, було в дефіциті, і в якійсь мірі залишається дефіцитом. З українського боку потреби є дещо більш спеціалізованими, і деякі з них є важкодоступними для приватних осіб та інших приватно організованих ініціатив. Для волонтерських українських бригад допомоги, які працюють над порятунком людей із розбомбованих будівель, є нагальна потреба в захисних спорядженнях, таких як шоломи, захисне взуття та кевларові жилети.
