Сучасна криза демократичного урядування
Ліберальна ідеологія головним чином оперує поняттям свободи. Зміст, який вкладався в це слово древніми опирався на свободу колективну, якою можна насолоджуватися разом в рамках політичних дій — це була позитивна свобода. Але свобода сучасників — негативна. Вона побудована довкола «індивідуальності», відокремленої та незалежної від зовнішніх втручань; гаслом стає — «моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого». Але так чи інакше, свобода не може бути абсолютною. Вихідним положенням лібералізму є егоїстичність людини. Але тут, вона переосмислюється і починає використовуватися заради продукування суспільного блага. Таким чином виникає інститут приватної власності, на якому будується економічна складова лібералізму. В політичному аспекті суверенітет має покладатися не на абсолютну волю, наприклад, монарха, а належить безособистісному початку — розуму.
Проблема, яка виникає при такому ладі — це нерівність між бідними та багатими. Вона має вирішуватися зовнішньою силою — державою, яка буде наділена повноваженням перерозподіляти ресурси. Але, таким чином, держава безпосередньо втручається в життя громадянина й останній втрачає свободу.
Тому, головним питання постає відношення соціальної справедливості та свободи.
Демократія, як політичний режим намагається відстояти поняття рівності. Інструментом слугує впровадження загального виборчого права. Якщо брати Античність, де виникає така форма правління, то там відбувалася «пряма» демократія; тобто, весь демос брав участь у голосуванні безпосередньо та фізично. Це реалізовувало ідею рівності, але лише у випадку, коли цей метод застосовувався на відносно невеликих територій країн.
Головна ідея демократії, полягала навіть не у самому факті голосування, а в політичній участі, дискусіях та створенні методів розв’язання загальних задач. Але і в той час демократія зазнала поразки та критики, адже вважалося, що не кожна людина здатна до політичного мислення.
Головною проблемою сучасної демократії є необізнаність, а радше, відсутність того «демосу» — політично активних, обізнаних громадян. Цьому відповідає багато соціально-історичних факторів; серед них варто зауважити на зміні інформаційно-комунікативного простору.
Аби людина була політично обізнаною, вона має приймати рішення на основі певних фактів. Ці факти наразі не лише деформуються, а й заміщуються симулякрами, внаслідок чого виникає ситуація «постправди».
Бувши несвідомим, народ обирає представника, який міг би компенсувати їх незнання та пропагувати визначені інтереси — це, головним чином свідчить про аристократичних характер виборів. Наразі, демократія може реалізовуватися у вигляді представництва. Але сама концепція представництва суперечить ідеї демократії, адже суверенітет не може бути переданий або розділений.
Таким чином, демократія стає «вдавана» — еліти конкурують за право бути обраними тими чи іншими спільнотами; надалі, все що залишається народу, це відчуття, що влада здійснюється з їх згоди. Бюрократизація та формалізація демократичних процесів значно відокремлюється від змісту цієї ідеології та сприяє тому, що народ поступово відсторонюють від реального втручання в політичне життя. Використовується активна прихована пропаганда через засоби комунікації. Принцип загальної відкритості призводить до дезорієнтації в інформаційному просторі.
Відтак, виникає декілька форм представництва, з відповідними негативними наслідками: авторитарний — де агресивно маніпулюють виборцями заради здобуття позиції представника та реалізації власних інтересів; підзвітний — при якому, насправді, виборцям невідомі критерії оцінки результатів роботи представника; дескриптивний — що описує модель суспільства в унаочненні представника, але вірогідно це не сприяє його компетентності; символічний — що репрезентує інтереси, але не є копією виборця; та імперативний — менш реактивна форма, за якої народом надаються певні задачі представнику, які проте, можуть бути недієвими в критичні моменти політичних змін.
Власне, сама воля народу, а саме — більшості, не може бути імперативно «істинною». Таким чином, виступаючи за рівноправ’я, меншини досі залишаються дискредитованими; адже, найчастіше такі групи не мають достатніх ресурсів для просування своєї ідеї; особливо у боротьбі між групами з протилежними інтересами, одна з яких має стати панівною. Тож, при тому, що в демократичному суспільстві пропагуються рівні свободи, залишається нерівність інтересів.
Коли більшістю встановлюються «універсальні» демократичні норми, то групи з контрінтересами потрапляють під жорсткий соціальний гніт, що веде до прихованого тоталітаризму. Це особливо помітно на прикладі сьогочасних подій з ненормальною агресією мас та моральним пригнобленням в бік законопорушників, типу Гарві Вайнштейна та Кевіна Спейсі, які так чи інакше, вже несуть юридичну відповідальність. Можна помітити паралелі зі системою Радянського союзу, де громадян від початку готують до двох взаємовиключних ролей: виконавця встановлення «справедливості» або її жертви. Особливістю і розпоширеністю соціального гніту є те, що він виступає безособистісним та проникає в приватне життя людини — так з ним стає все важче боротися. Тож, удавана толерантність підриває саму демократичну систему.
Лібералізм, натомість, відштовхує ситуацію «звітності» індивіда за його особисте, — тобто те, що не стосується чужих інтересів. Разом з тим, в ліберальному суспільстві, через відсутність жорстких умовностей, та відповідну “вільність” індивіда, спостерігається творчий науковий та культурний розвиток.
Проте, якщо політичний лібералізм Джона Лока виступав проти свавілля государів, а економічний, Адама Сміта, за підтримку та збереження умов для функціонування ринку, то сучасний економічний лібералізм намагається формувати цей ринок; він утворює нові ринкові стосунки, в тому числі охоплює й сімейний інститут. Відтак, егоїзм набуває свого роздутого вигляду та призводить до атомізації суспільства, відповідної нерівності, та унеможливлює толерантність, що була вихідною ідеєю існування ліберального суспільства.
Тож, лібералізм, що впровадив поняття “індивідуальної свободи” і демократія, що розвинула цю ідеологію до загальної рівності у суспільстві, підривають свої теоретичні основи при практичному застосуванні та несуть в собі риси прихованого тоталітаризму. Нинішні обставини, в яких опинилася Європа, потребують реактивного критичного переосмислення демократичного ладу, задля запобігання дестабілізації політичних сил, деморалізації, агресії та відновлення почуття власної, а не групової, відповідальності за майбутнє, і зрештою, толерантного, гуманістичного настрою.
