Навіщо юристам (і не тільки) кіберпанк?

Один із моїх найкращих викладачів колись навчав такого: «Якщо вам хтось каже: «Треба думати позитивно!», — плюньте йому в рожу», що гарно запам’яталось і метафорично означало: «юристи завжди повинні думати про найгірший розвиток подій і убезпечити свого клієнта від будь-яких можливих негативних наслідків». Так от кіберпанк — це саме про найгірший розвиток подій, тільки вже для цілої цивілізації.

Поєднавши в собі частинки cyber (комп’ютеризований) і punk (молодіжна субкультура пізніх 70-х, що шокувала суспільство своєю поведінкою, одягом, зачісками і музикою), кіберпанк перейняв від останнього концепт «We have no future» і заходився розповідати про те, як техніка не лише починає жити своїм життям, а й загрожує людству. І якщо у цей момент ви думаєте про «Матрицю» Вачовскі, то думаєте ви у правильному напрямі. А навіщо марення напівсхиблених фантастів педантичним правникам (і всім решта адептам реалізму), я таки спробую пояснити: покроково і на прикладах.

Philip K. Dick “Do Androids Dream of Electric Sheep?” (1968) / Ridley Scott “Blade Runner” (1982): IMDb — 8.2

— “You mean old books?”

— “Stories written before space travel but about space travel.”

— “How could there have been stories about space travel before?”

— “The writers,” Pris said, “made it up.”

(Philip K. Dick “Do Androids Dream of Electric Sheep?”)

Поки юристи продовжували сперечалися про момент, з якого у людини виникає право на життя (а відтак, коли його потрібно захищати: наприклад, від зачаття, чи від народження?), Філіп Дік у своєму протокіберпанківському романі «Чи мріють андроїди про електроовець?» забавлявся питанням «Чи заслуговують права на життя роботи?» (про що юристи вже теж сперечаються).

Згодом екранізація твору з легкої руки Рідлі Скотта отримає престижну премію «Г’юго» , а сіквел з Райяном Гослінгом у головній ролі вийде на екрани вже цієї осені:

Роман “Чи мріють андроїди про електроовець?” спантеличує. Ти ще не визначився, чи «гуманно» — це доречне слово, але тобі вже дошкуляють запитаннями: “Чи гуманно вбивати тих, хто тікає від рабства і шукає роботу за покликанням, тих, хто відчайдушно бореться за своє виживання, тих, з ким займаєшся коханням, тих, хто, здається, навчився любити? Що робить нас «іншими»… Плоть і кров? Емпатія? Релігія? І чи мріють андроїди про електроовець так само, як люди мріють про справжніх у світі, де тварини майже вимерли?”

Це твір важливий для усіх, хто хоче сперечатись на тему робоетики.

Neal Stephenson “Snow Crash” (1992)

“We are all susceptible to the pull of viral ideas. Like mass hysteria. Or a tune that gets into your head that you keep humming all day until you spread it to someone else. Jokes. Urban legends. Crackpot religions. Marxism. No matter how smart we get, there is always this deep irrational part that makes us potential hosts for self-replicating information.”

(Neal Stephenson “Snow Crash”)

Якщо ви вивчали історію права і держави зарубіжних країн, то у закапелках вашого мозку точно десь валяється “кодекс Хаммурапі”. Ніл Стівенсон захопливо розповідає, чим же був цей звід законів і в чому його справжня цінність, — і повірте, вам потрібно про це дізнатись.

Після прочитання можна ще випадково зловити себе на вишукуванню у Google всього наявного про лінгвістику, релігієзнавство і Шумерську цивілізацію.

А якщо коротко, то “Лавина” Ніла Стівенсона — це з іронією на «Great America», з любов’ю про мафію і собак, із розумінням до тих, хто ще не знайшов себе у житті. До речі, це той роман, якому слово «аватар» завдячує своєю популярністю.

Steven Spielberg “Minority report” (2002): IMDb — 7,7

«Minority report» не назвеш класикою жанру, він швидше розцяцькований кіберпанківськими елементами, проте робота варта уваги. Стівен Спілберг тут просто із садистською насолодою знущається над усіма фанатами презумпції невинуватості: система дозволяє передбачати майбутні вбивства, тож люди потрапляють до в’язниці ще до того, як встигли втілити задумане. «Злочинний намір не може бути караним», — скажете ви, а я запитаю у вас: «У що ви вірите: у долю чи у вільний вибір?»… Хоча це не має значення, адже Колумбія — тепер найбезпечніший округ у США.

Naoyoshi Shiotani and Katsuyuki Motohiro “Psycho-Pass” (2012 — ): IMDb — 8,3

“Psycho-Pass” — це аніме, яке б я вписала у програму курсу «Загальна теорія права» під міткою «обов’язково до перегляду». Кажуть, право — це мистецтво добра і справедливості. Так от цей серіал про відносність справедливості, про важливість закону, про його дух і букву, про відповідальність і патерналізм, здатність людини змінюватись і благо суспільства, врешті-решт і про те, що означає “жити”.

Спочатку можна подумати, що «Psycho-Pass» — це лиш більш вигадлива версія “Minority Report”, але це не так. Автори серіалу викинули традиційні елементи кіберпанку у відверто філософський дискурс. Персонажі обговорюють Платона і К’єркегора, Орвелла і Ґібсона, спекулюють на ідеях Маклюєна і слухають «Оду до радості» Бетховена, поки холоднокровно вбивають.

Усе починається з того, що люди уповноважили комп’ютерну систему «Сивілла» керувати їхнім містом. «Сивілла» не лише підбирає мешканцям професію для щасливого життя, а й визначає кожному його злочинний коефіцієнт. Якщо показник переходить межу — твій смертний вирок вже винесено.

Ну от, здається, на сьогодні це кінець.

Звісно, це не повний список того, що варто прочитати і подивитись, але й всі карти одразу відкривати не можна. Хоч, якщо ви надихнулись Ніцше і вірите, що шлях до надлюдини лежить через трансгуманізм — то не забудьте про Ґібсона. Цей дядечко написав свого «Нейроманта» з віртуальним простором і штучним інтелектом так жодного разу і не сівши за комп’ютер. Потім Ґібсона охрестять батьком кіберпанку, а сам роман отримає премії Філіпа К. Діка, «Г’юго» і «Неб’юла».

А ще кіберпанк — це ідеальний жанр для тих, хто просуває фемінізм у маси, адже жінки тут можуть втерти носа будь-кому. Ви ж пам’ятаєте ту початкову сцену з першої «Матриці», де офіцер поліції говорить про Трініті: «I think we gonna handle one little girl»?

Урешті, залишається гадати, кіберпанк — це фантастика, чи футурологія?

І якщо технологічна загроза для усього людства ще може здаватись примарною, то штучний інтелект вже готовий позбавити молодших юристів заробітку. Конкуренція зростає, боротьба за виживання стає все жорстокішою і доведеться майбутнім поколінням правників одразу ставати класними. Але це, мабуть, на краще.