Генеральний прокол
vs. Генеральний прокурор
--
Посада Генеральний прокурор згадується в Конституції. Це трохи свідчить про її високий статус.
Однак Конституція веде мову про Генерального прокурора лише у двох аспектах: 1) що процедура його призначення та звільнення має певні особливості; 2) що Генеральний прокурор очолює прокуратуру в Україні (протягом 6-тирічного терміну, без права на продовження).
Решту питань Конституція віддає на розсуд парламенту (організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом — якщо бути максимально точним у формулюваннях).
Другий аспект насправді є не менш важливим, аніж перший. Оскільки прямо вказує на те, що Генеральний прокурор є, власне, посадовцем в прокуратурі. Не над, не поруч, не поблизу, а саме В прокуратурі.
Цю логіку продовжує Закон України „Про прокуратуру“ (надалі — Закон). Ним визначено, що:
- по-перше, до системи органів прокуратури входить Генеральна прокуратура (ст. 8), а єдність системи прокуратури України забезпечується, зокрема, єдиним статусом прокурорів (ст. 7);
- по-друге, Генеральний прокурор є прокурором органу прокуратури (ст.15);
- по-третє, перебування прокурора на адміністративній посаді у прокуратурі не звільняє його від здійснення повноважень прокурора відповідної прокуратури (ч.9 ст.39);
- по-четверте, звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади або припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді не припиняє його повноважень прокурора (ч.3 ст. 42).
Іншими словами, Генеральний прокурор — це такий самий прокурор, що й решта, який проте обіймає вищу адміністративну посаду в Генеральній прокуратурі (органі прокуратурі) та прокуратурі загалом.
Така логіка бере свій початок з того, що прокуратура є органом правосуддя. Як і в судах, адміністративні посади в прокуратурі не є автономними. Тобто адміністративну посаду в прокуратурі обіймає лише той, хто є прокурором (у судах — суддя). Або хоча б відповідає базовим кваліфікаційним вимогам до посади прокурора.
Під базовими кваліфікаційними вимогами мається на увазі: вища юридична освіта; стаж роботи в галузі права не менше двох років; володіння державною мовою (ч.1 ст.27).
Закон ще містить додаткові — підвищені — кваліфікаційні вимоги, але вони адресовані прокурорам, що претендують на посади в прокуратурах вищого рівня — регіональних і Генеральній (ч.2 та 3 ст.27) та/або на адміністративні посади (ч.5 ст.39).
З огляду на виняток, зроблений для військових прокурорів (ч.4 ст.27), правильніше говорити, що базовими кваліфікаційними вимогами до прокурора є лише: вища юридична освіта (без дворічного стажу) та володіння державною мовою. Решта ж кваліфікаційних вимог є додатковими, підвищеними. Аналогічно додатковими — підвищеними — кваліфікаційними вимогами є і певні вимоги до Генерального прокурора (ч.3 ст.27).
Відтак, на посаду Генерального прокурора може бути призначена лише та людина, яка відповідає базовим та, одночасно, додатковим — підвищеним — кваліфікаційним вимогам до цієї посади.
Позитивіст може заперечити: як так? Що це ти тут собі навигадував? Стаття 40 Закону (призначення Генерального прокурора) є спеціальною, автономною та ще бозна якою, і там немає вимоги про вищу юридичну освіту для кандидата на посаду Генерального прокурора.
Але позитивіст тому й позитивіст, що бачить лише вирвану з тексту і контексту писанину. Йому вкрай важко наблизитись до очевидного — що його підхід заперечує принцип організації прокуратури (єдність статусу прокурора), ламає чітку систему норм Закону, яка узалежнює адміністративну посаду від статусу прокурора, та безпідставно вивищує цю посаду над прокуратурою загалом.
Дуже сильно сумніваюся однак, що в Конституції та Законі йдеться саме про такий підхід.
Ну а підтримати незалежний письменницький кооператив мертвих юристів діньжульою можна тут —
