Дизайн грантових програм
Працюю з десятками різних програм підтримки щороку — для органів влади, для бізнесів, для громадських організацій. Чому програми донорів часто так погано здизайновані? Донорів у широкому розумінні — від програм USAID Ukraine — USAID Україна, Український ветеранський фонд чи Український культурний фонд і до програм ваучерної підтримки бізнесу різних рад.
Надумана боязність допомагати подавачам
Дивує, що донори не розуміють, що більшість потрібних їм бенефіцарів (отримувачів грантів), не мають досвіду подання заявок, не вірять в успіх (особливо малий бізнес) і, ключове, бояться видатись невігласами у своїх заявках (“напишу щось не те” — навіть якщо це мінімально проста форма). Є достатньо наукових статей від економістів нобелевського класу, які довели, що не лише надання інформації, але й активна допомога, супровід, істотно підвищують шанси залучити потрібних програмі бенефіціарів. Не дивно, що програми ЄС в Польщі вже давно почали оприлюднювати переліки акредитованих консультантів, до яких можна звернутися за допомогою з підготовкою заявки.
Бажання нав’язати якомога більше умов
“Ви маєте бути МСП, яке виготовляє булочки у громаді з кількістю населення не більше 50 тис, мати 10 людей в штаті і бути прибутковими 3 роки до війни”, “Надайте політику відбору води для поливу вазонків в офісі”, “Засвідчіть відповідність стратегії розвитку області, стратегії повоєнного відновлення, стратегії просто відновлення, стратегії сталого розвитку, стратегії агломерації та дотримання принципів Зеленого Переходу”, “ось довідник про комунікацію нашої підтримки на 50 стор”, “ додаток А Б В …Щ до договору”, “ на інвойсі напишіть переклад англійською великими літерами червоною ручкою і відправте скан в Берлін” …. — цей нонсенс є лише маржинально надуманим. Знову ж таки, доведено економістами, найдієвіші програми — з якомога меншою кількістю умов (strings attached). Більшість бенефіціарів — адекватні люди. А потім істерично шукаємо “правильних” бенефіціарів. Інший варіант — підтримку отримують ті самі 2% — різних програм, по колу.
Відсутність аналізу зисків і витрат
Здається, жоден донор не пробує написати проектну заявку на власну ж програму, не говорячи про спробу впровадити проект і відзвітуватися — і порахувати витрати на це все адміністрування. Іноді складається враження, що це якісь садизм — бажання заподіяти шкоду іншим, яку колись тобі заподіяли (якщо працівники програми прийшли з проектної роботи). Деякі донори не пишуть, коли вони дадуть відповідь — вимагають дедлайнів від подавачів, — і не поважають їхній час та зусилля. Деякі донори нав’язують “допомогу” свого програмного персоналу — які переважно малопомічні у своїй номенклатурності або нав’язають свої пріоритети, перебуваючи у власній віртуальній реальності. Це призводить до марнотратства невідновлюваного ресурсу — часу бенефіціарів, натомість весь цей “програмний планктон” (вибачте, багатьох програмників поважаю) — чемно виписує табелі витраченого часу. Жодного sense of urgency — війна чи не війна — ніхто нікуди не поспішає — або поспішає лише коли це потрібно програмі.
Відсутність підзвітності
Це все накладається на відсутність підзвітності програм — ані уряду України, ані навіть своїм донорам. Донори озвучують мільйони, які надані на підтримку України. Усі грантові програми в Україні на папері — успєшний успєх, хоча більшість — неефективні, непотрібні, а деякі навіть шкідливі. Хто і коли проводить незалежні оцінки ефективності програм, які проводять не ті самі консалтингові компанії, які потім же ж сидять на тих програмах? Зрештою, персонал багатьох програм не може пояснити, для чого конкретна ця програма діє (яка логіка інтервенції — щоби що) — і чому саме така програма, як виміряти вплив цієї програми (що він неї залишиться через 10 років — без потьомкінскіх дєрєвєнь) і не розуміють поняття CBA (cost-benefit analysis, аналіз зисків та витрат).
Поважаю роботу донорів — без неї багато чого в Україні не сталося б. Долучався і долучатимусь до творення наших власних державних та комунальних фондів підтримки в Україні. Водночас ми не маємо замовчувати проблеми, зачаровуватися чи співати осани. Програми підтримки теж можна і треба редизайнувати — особливо в умовах воєнного часу, коли кожна гривня чи євро — важливі.
