Система освіти та креативні індустрії
Аналітичні проекти за підтримки Українського культурного фонду (УКФ) поступово проявляють системні деформації у нашій формальній освіті, які заважають розвитку креативних індустрій та розвитку самої системи освіти в Україні.
Цього року два проекти програми УКФ Аналітика культури безпосередньо досліджували питання освіти для конкретних індустрій та професій — Освіта для менеджерів культури (Dofa Fund, лінк на повне дослідження — https://bit.ly/cultural-managers-education-2021) аналізували, де та як навчають менеджерів культури, а Якісно-кількісне дослідження кіноосвіти (Асоціація кіноіндустрії України, лінк на повне дослідження — https://bit.ly/education-film-industry-ukraine-2021), відповідно, занурились в освітні питання індустрії кіно. Наше (PPV Knowledge Networks) дослідження ринку дизайну в Україні за 2019 р. (лінк на повне дослідження — https://bit.ly/ukrainian-design-market-2019) також розглядало питання освіти — для дизайнерів.
Що каже аналітика
Дослідження Dofa Fund добре візуалізувало, де відбуваються розриви — в Україні юридично “не існує” професій, яких вимагає ринок праці (креативні індустрії). Їх банально немає у класифікаторі професій або вони безнайдійно посутнісно застарілі. Немає професій — немає професійних стандартів — вища освіта не знає і не розуміє, кого вона (система освіти) має готувати. Перший висновок у дослідженні Dofa Fund Професії культуролог, менеджер культури, менеджер мистецьких проєктів, куратор відсутні в Класифікаторі професій. Вимоги до професійної кваліфікації не сформульовані. У 2021 році XXI сторіччя в Україні немає (точніше НЕМАЄ) професії куратор та менеджер культури. Це при тому, що ми пишаємось культурою та маємо цілий Україніський культурний фонд, який фінансує культурні проекти, а добрі менеджери та куратори без проблем знаходять собі роботу або проекти (якщо ФОПи).
Аналогічна історія з кіноіндустрією — дослідження Асоціації кіноіндустрії визначило, що 84% професіям, які реально існують та потрібні кіноіндустрії, не навчають. У цьому дослідженні немає аналізу класифікатора професій, але можна припустити, що тут аналогічна ситуація, — класифікатор не знає професій, які реально існують на ринку, та, відповідно, немає професійних стандартів.
Країна, де не готують 84% потрібних індустрії фахівців, приречена стикнутись з обмеженнями спроможності (capacity constraints), — навіть якщо ми заллємо коштами Держкіно, у нас банально не буде кому творити нові фільми, — і це ще ми не говоримо про глобальний ринок праці та втечу мізків (braindrain).
Навіть там, де класифікатор дає спеціалізації (яким є кейс у випадку професії дизайнера), система вищої освіти не поспішає (і немає стимулів) впроваджувати спеціалізації, адаптовувати набори на навчальні програми за рівнями, спеціалізаціями та закладами (використовується лише третина ліцензованого набору на спеціальність 022 “Дизайн”). Нижче наведені дані з дослідження PPV Knowledge Networks про ринок дизайну (2019 р.)
Аналітичні звіти, кожен з яких має понад 100 стор, лише зробили розтин питанню, висвітлили те, що зазвичай турбує дуже вузьке коло людей — ректорів, деканів та керівників програм в університетах та керівників компаній та організацій, переважно старших та більших. Але саме це питання — невідповідність освіти реаліям ринку праці —має значний негативний економічний та соціальний ефект (вплив):
- Індустрії загальмовують у своєму розвитку через відсутність адекватних кадрів.
- Бюджет фінансує програми, які недоцільні і непотрібні, — суспільне марнотратство.
- Університети утримують викладачів та персонал, які зупинились у розвитку та агресивно охороняють робочі місця (ставки), формуючи токсичне середовище для реформоорієнтованих та прогресивних викладачів, яких є насправді багато в університетах.
- Морально та фізично застарілі освітні програми травмують молодих людей, які часто беззмістовно витрачають продуктивні роки життя та втрачають мотивацію, випадають з креативних індустрій (у кращому випадку — варіант “уйти-в-ай-ти”).
Дослідження Освіта для менеджерів культури пішло найдальше, пропонуючи можливу конфігурацію рівнів освіти, освітніх програм та відповідних освітніх кваліфікацій, та залученню працедавців в освітній процес — для менеджерів культури. Це дуже добра модель для плідної дискусії, — модель написана нормальною мовою реального життя (без номенклатурних дескрипторів компетентностей, малозрозумілим для непосвячених) — та її подальшому перекладу на мову стандартів та програм. Така візуальна модель також помічна для подальшого оновлення.
Увага — це лише пропозиція для однієї професії — менеджери культури. Пропозиція для подальшого обговорення. У дослідженні кіноосвіти йдеться про добрих 30 професій, аналогічно — у дослідженні дизайну. А у нас є 12 креативних індустрій та сотні професій. Уявіть шмат роботи, — прописати такі моделі для всіх тих професій.
Уявіть, скільки всього ми (як суспільство) ще навіть не почали робити, — але ми (як суспільство) нарікаємо на брак кадрів, не тих фахівців, і ми утримуємо університети, і ми платимо за навчання наших дітей. Завдяки отаким трепанаціям, які роблять аналітичні дослідження УКФ, ми бачимо глибину проблем, починаємо розгрібати причинно-наслідкові зв’язки та моделювати можливі системні рішення.
Нетривіальні виклики
Підвищення ефективності освіти є системним і дуже нетривіальним викликом:
- Почнемо з ролі освіти — чи має університет готувати “фахівця на виніс” — готових фахівців за побажаннями індустрії? Можливо не зовсім — нам, як суспільству, потрібні передовсім особистості, які здатні розібратись, чого їм бракує, і де та як набути ці компетентності. Звичайно, нам також не потрібні ельфи, непридатні до реального життя. Це питання ширше за сферу креативних індустрій і має розглядатись на рівні системи вищої освіти загалом. Без суспільного консенсусу неможливо сформувати або відкорегувати очікування індустрії щодо рівня кваліфікацій випускників університетів — ми маємо знайти баланс потреб та очікувань.
- Індустрії не вміють формулювати свої вимоги (професійні стандарти) — механізми та практики розробки професійних стандартів рудиментарні, а в багатьох індустріях немає ані репрезентативних професійних асоціацій ані бізнес-об’єднань, які б хотіли б і могли розробляти такі стандарти. У реєстрі заявок на розробку професійних стандартів вдалось виявити лише Українську асоціацію маркетингу, яку зголосилась розробляти стандарти для рекламістів, директорів з маркетингу, аналітиків з дослідження товарних ринків т.д. В індустрії дизайну, наприклад, немає жодної спроможної до розробки професійних стандартів асоціації. Мало фахівців, які вміють фасилітувати розробку професійних стандартів (та й інших — кваліфікаційних, освітніх). Національне агентство кваліфікацій було створено нещодавно (листопад 2019 р.) і лише починає готувати таких фахівців та збирати практику розробки стандартів.
- В університетах немає практики активної та продуктивної взаємодії з індустріями для розробки спеціалізацій та освітніх програм, незважаючи на свободу можливостей, яку дав останній Закон про освіту. Залучення працедавців вимагає терпіння для перекладу мови номенклатурного формалізму на мову реального життя, — компетентність, рідкісна для працівників університетів. Без цього власники та менеджери не хочуть і не будуть залучатись до реформи системи освіти. Ще рідше з’являється час персоналу університетів та таку роботу — вдумливу та якісну розробку спеціалізації, програм т.д. Для цього потрібні робочі групи кількох викладачів, освітніх менеджерів та працедавців, які працюватимуть 2–3 роки, допоки спеціалізація не відпілотується і не набуде того формату, який задовільнятиме потреби та очікування як індустрії так і суспільства загалом. Потрібні освітні менеджери, дизайнери освітніх продуктів, яких немає в університетах і яких ніхто ніде не готує. Університети не мають фінансових ресурсів для розробки спеціалізацій та освітніх програм — це відбувається шляхом “довантаження” працівників кафедр, або вписування в посадові обов’язки з нереалістичною оцінкою часу, який необхідний на таку розробку. Ті зміни у програмах та нові спеціалізації, які тим не менше відбуваються, — це результат фанатичної відданості, волонтерства та місійного покликання викладачів (не завдяки, а незважаючи на).
Системні зміни
Що робити? Як пришвидшити зміни у вищій освіті? Уявіть, як би пришвидшився б розвиток креативних індустрій, якщо б університети випускали компетентних та конкурентних на європейському рівні фахівців? Як би ці фахівці примушували бізнеси покращувати свою системність (up their game), як би бізнеси не боялись зростати — бо зможуть знайти людей на ринку.
На мою думку, нам потрібні системні інтервенції — зміни в інституційному ландшафті, драматичні зміни у фінансуванні, кардинальне переформатування відносин. Окремі точкові ініціативи, пипкові проекти донорів та сотрясяння повітря промовами (номенлатурними “у спосіб та відповідно до” або пафосно-популістичними “треба”) не допоможуть.
- Створити Український освітній фонд, який би фінансував проекти розробки професійних стандартів, освітніх стандартів та кваліфікацій, спеціалізацій, освітніх програм та навчальних матеріалів. Український освітній фонд працює на конкурсній основі (за аналогом Українського культурного фонду) та виконує функцію наближення системи освіти до креативних індустрій (мандат Українського освітнього фонду, звичайно, був би ширший та охоплював би усі професії та інші напрямки — наприклад, оновлення матеріальної бази, адаптацію приміщень т.д.). Університети, професійні асоціації та бізнес-об’єднання отримали б джерело фінансування стандартів та програм, що б істотно пришвидшило б реформу освіти (індустрії не будуть фінансувати такі проекти — комерційно недоцільно і непріоритетно).
- Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП) — на конкурсній основі фінансово підтримувати професійні асоціації (наприклад, асоціацію предметних дизайнерів, режисерів т.д.) та бізнес-асоціації (де входять компанії та підприємці-ФОПи) у креативних індустріях — фінансувати проекти створення та підсилення організаційної спроможності бізнес-асоціацій та проекти розробки професійних стандарів та взаємодії з університетами (до запуску Українського освітнього фонду), разом з Національним агентством кваліфікацій робити тренінгові програми з розробки стандартів у креативних індустріях — залучаючи бізнес, університети, професійні асоціації та бізнес-об’єднання. Разом з Міністерством освіти та науки — робити тренінгові програми з розробки спеціалізацій та освітніх програм — аналогічно міжсекторні (бізнес, університети, інші заінтересовані сторони).
- Рада з розвитку креативних індустрій (за підтримки МКІП) має розробити, оприлюднити та регулярно оновлювати індекс реформування освіти для потреб креативних індустрій. Потрібен комунікаційний інструмент, який би наводив оптику на зусилля (або їхню відсутність) університетів у самореформуванні, на рівень (або його відсутність) залучення індустрій / бізнесу до реформування. Можливо, зробити індекс ширшим — індекс людського капіталу креативних індустрій. У нас вже є досвід таких індексів (див. індекс моніторингу реформ).
- Міністерству освіти та науки (за можливої підтримки донорів, наприклад тої самої програми EU4Skills, яка наразі маловпливова і малопомічна) розробити професію та професійний стандарт дизайнера освітніх продуктів — визнати, що це окремий фах, якому вже настав час готувати. Без цього не з’являться такі посади в університетах, не буде відповідних фахівців т.д. Чудова можливість залучити досвід країн ЄС.
- Українському культурному фонду (УКФ) продовжувати фінансувати аналітичні проекти, які виявляють та описують розриви між освітою та потребами ринку. УКФ фактично виписує технічне завдання для роботи наших policy-makers — і має активно ставити це на порядок денний розробників стратегічних підходів — міністерств, агенцій, депутатів Верховної Ради України — УКФ має бути суб’єктом змін, займатись адвокацією змін, вимагати реформ системи освіти для потреб креативних індустрій — УКФ прямо і безпосередньо заінтересований у цьому.
Тим часом British Council в Україні вже вдруге організовує 1 грудня 2021 р. Creative Spark Policy Forum — майданчик для обговорення політик, інтервенцій для підсилення ролі вищої освіти у розвитку креативних індустрій. Нам допомагають, нам створюють майданчик, де ми можемо говорити policy — і нам треба скористатись цим.
Освіта — це довго, це тяжко, це нетривіально — ми лише стартували з реформами. Але саме освіта дає сталість — сталість розвитку, сталість індустрій, сталість суспільства.
P.S. Зголошення конфлікту інтересів — є автором аналітичних звітів за підтримки УКФ (розвиток дизайну в Україні та інших), розробляв стратегію УКФ (для команди УКФ-1 у 2018 та 2020 рр.) та є куратором Creative Spark Policy Forum (2020, 2021).
