Андорра або Сноуборд від чайників
Є Андора — місто в Італії і Андорра — країна між Іспанією і Францією. Все правильно, з різною кількістю “р”. Не знаю, чому ми вибрали саме Андорру, мабуть тому що якщо не катать, навряд чи туди поїхали б. Це єдина країна у світі, де офіційна мова каталанська, а співкнязі — іспанський єпископ і президент Франції. В країні немає своєї армії, аеропорту і залізниці (крім вагончиків тобатронк в парку Натурландія), а на одного місцевого жителя приходиться сто туристів на рік.
Зима була лінивою, ми так і не зібрались самі спланувати поїздку, тому місяць моніторили тури. Чохол з бордами і ботами лежав зібраним точно тижні два, а крім нього ми з собою брали хіба що по рюкзаку. Нє, в мене, звісно, була ідея взяти сукню і помаду, але Андрій поржав, і я здалась. Карочє, агенству ми заплатили за переліт (+спорядження), трансфер і готель.
Цей кайф, коли прилітаєш в барселонські +15 після київських -15! А потім окремий кайф чекати поки весь автобус забере свій багаж. А потім — три з копійками години їхати в автобусі. Ну і ми на місці. Жили в Енкампі, 500 метрів до найбільшого підйомника Фунікамп. Правда, в описі готелю не згадували, що це 500 метрів вгору. З бордом в руках. Можна було підїждати на безкоштовному автобусі, але він ходить раз на півгодини. Ми взяли один скіпас на 5 днів і ще один на 3 (цей мені, я знала, що п’ять не витягну). Правда в решті решт ми обидва катались по чотири, три разом і по одному окремо.
Oленко, як ви знаєте, може нить де завгодно і про що завгодно. Про серфінг вже нила. Тепер час сноуборда.
Коли підйомник нарешті доставив нас на гору, я ненавиділа буквально все. Черевики тиснуть, борд важкий, рукавиці великі, волосся вибивається з-під шолома, всюди люди і я хочу в туалет, а для цього треба знімати куртку і худі, всьо сложна. Але коли трохи заспокоїлась і таки поїхала — це ж просто кайфіще! Борд це як велосипед. Можна два сезони не кататись, а потім просто стать і поїхать.
Перша ж гірка, на яку ми вийшли була синьою, але синьою в якомусь паралельному всесвіті. Я спускалась з неї ялинкою на задньому канті, бо Оленко не просто обережний бордер, а бордер, який боїться швидкості, любить її тільки метафоричну, а коли є ризик втратити контроль гальмує як дурна. Думаю, вміння гальмувати на борді — перше, чому треба вчитися. Там де йдеться про швидкість, це взагалі найкорисніше вміння. Хоча я гальмувала де треба й де не треба, і на рівних ділянках доводилось відстібати кріплення і штовхатись, стрибати, або крабіком повзти. Тут я трохи заздрила лижникам і думала, як би собі придумать палку, але загалом лижників мені не зрозуімти. Дитяча травма зі Славського.
З нового, я з’ясувала, що можна возити пляшку води в кишені худі від швейки (правда, так само успішно загубила її, бо кишеня не застібалась), і можна слухати аудіокнижку на схилах і підйомниках. Можна було б просто музло, але музла в мене не було, а Моем був, для букчеленджа польза.
Що класно в Андоррі порівняно з тим, де я була раніше — це кількість трас. Трохи стрьомно, що можеш випадково попасти на чорну гірку, а сам ще не дуже, але коли роздупляєшся, можна їхати в інші міста, можна їхати по півгодини з гори до самого низу (правда, потім наверх два підйомника, довго), можна без кінця, принаймні на тиждень нам точно хватило, досліджувати траси і підйомники, майже не повторюючись. В останній день я навіть з’їздила до крижаного готелю, частково по чорній трасі, досі собою пишаюсь=)
Людей багато, особливо у вихідні. Можуть бути черги на підйомник хвилин на 5–10 (з самого низу довше), але на трасах досить вільно. Російськомовних — більше, ніж хотілося б нам, снобам.
Погода — здебільшого ахрінєння. В наш тиждень, правда, два дні йшов сніг, і власник ресторанчику сказав, що це нам не пощастило, зазвичай постійно сонце. Зате які були гірки чудесні після снігопаду! Трохи стрьомно кататись, коли погана видимість і вітер, але так було тільки на вершинах. Здебільшого було так сонячно, що у нас обох встигли згоріти і облізти носи.
Що ще робити в Андоррі, коли не катаєш?
Якщо ви раптом з туром, вам все розкажуть, і про шопінг, і про термальні басейни Кальдеа, і про екскурсії у Францію чи в природні парки, ще тут музеїв трохи є. Ми не повелись. Їхали катать — і катали. В обох було трохи роботи, тому в єдиний спільний вихідний від каталки ми зїздили в столицю Andorra la Vella, облазили її вздовж і впоперек за годину, знайшли півтора сувенірних магазина (я десь вичитала, що в Андоррі безкоштовна пошта, і збиралась навідправлять листівок, але листівок, від яких би не хотілось видряпати очі, якраз і не знайшла, вибач, Dariya Marinich) і мільйон бутіків і шмутіків всіх мастєй. Тут же безмитна зона, кажуть, все дешево і взагалі сезон знижок. Ми купили окуляри палароїд і всьо=)
І традиційно ми не могли не знайти єдину в країні пристойну каву. Здаю. Odei Cafe and Kitchen.
І ще про їжу, раз ми вже заговорили. Який же кайф після зими їсти помідори зі смаком помідорів! І ще майте на увазі, що всі кабаки закриті приблизно з 13:30 до 16. Ноу ланч — сієста!
Урочисто пообіцяли собі більше не лінуватися і не купувати турів (крім Єгипту/Тунісу, я ніколи не була в ол інклюзів, треба ж колись спробувати!). Справа навіть не в грошах, може й було б дешевше, але не сильно. Більше бісить те, як в турфірмі відповідали на питання, здебільшого так: “а хз!” Ну і просто скучили за тим шоб планувати. Нарешті ми знову подорожуємо разом. Всього-то через півроку. Вже не терпиться ще щось напланувати!
Коли їхали в назад в Барселону, мені було радісно від сонця: скоро і в нас таке буде! А потім ми прилетіли в Київ, а борди — ні. Логічніше було б навпаки.
P.S. Лайкнуть пост = клікнуть на ручки-аплодисменти. Багато-багато разів клікнуть, поки не набридне. Оленко буде щасливе=)
