Бути поганою

Про психотерапію, демонів і монстрів

тут навмисно Vertigo in Vatican

Я займаюсь з терапевтом вже майже півроку. Почала все майже одночасно: плавання, дієту і психотерапію. Плавання потім закинула, тому що сама не хочу, а Андрій зараз не може. З дієтологом скинули майже 10 кг і радісно розпрощались. А от з терапевтом ще роботи непочатий край.

Я завжди вважала себе егоїсткою, яка робить як зручно їй. Але виявилося, що «їй» найбільш зручно, щоб всі інші думали про неї добре. Тому я роблю те, що, як я вважаю, робить мене хорошою в очах інших. Я погоджуюсь майже на всі пропозиції крім відверто невчасних і не зовсім свідомо розділяю купу стереотипів, особливо про гендерні ролі. Соромно зізнаватись, але я вважаю (хоч і активно заперечую вголос, і намагаюсь перебороти), що в хорошої жінки чоловік завжди накормлений і харчується за розкладом — коли поставлю тарілку на стіл (мама, привіт!).

Давно закинутий жж оленка досі називається “мої демони і мої монстри” і я останнім часом багато згадую цю фразу. Нарешті спробувала дати їм імена. Наприклад, демон Нада-Шото-Дєлать — один із підвидів глобального зла НАДА! — особливо активний коли я намагаюсь робити “нічого”: читати книжку, тупить в ютуб, пройтись по каву кілька кілометрів. Наприклад, #сам_собі_букчелендж — це спосіб зробити так, щоб читання перестало бути задоволенням, а стало тим, що робити треба. Ну бо я ж обіцяла всьому фейсбуку.

Є ще дрібніші тварюки Я-ж-Казала, Я-Не-Можу і компаньйон демона Нада страх Скоро-Все-Закінчиться. Днями в Асі Казанцевої читала про те, як люди (в експеременті голуби, але люди теж) вміють знаходити причинно-наслідкові зв’язки там, де їх немає. Головою я все розумію, чорні і білі смуги в житті стаються незалежно від того, як сильно ти радієш білим і як сильно харишся чорними. Але поки що це не заважає мені жити в постійному страху перед абстрактним поганим і з вірою в те, що чим більше задловолення, тим потім буде гірше. Боюсь навіть перестати боятись. Знаю, що абсурдно, але я зараз це пишу, бо в мене два тижні перерви з терапевтом замість одного, мені н-н-нада!

Цікаво, як демон Нада уживається з тварюкою Я-Не-Можу, особливо в тому, щоб брати на себе відповідальність. Я знаю, що от зараз мені треба бути сильною. Я не дуже знаю, що це означає крім не страдать. Але не страдать Я-Не-Можу, бо див вище. Мені нада страдать, бо я абсурдно вірю, що якщо гарненько помучаєшся, за це буде винагорода. Інша справа, що навіть цю “винагороду” я толком прийняти не можу. Хм, десь я про це читала?

Власне, цей пост задумувався як розгром етики з журналів про ієгову (ой та ладно, кожен їх колись тримав в руках). Звідки в мене це в голові? Яка недочитана Біблія мене цьому навчила? Бути хорошою, допомагати іншим, підставляти щоку, жертвувати собою? Ви теж знаєте, що це “правильно”?

Здається, в шкільному віці у Дена Брауна я вперше прочитала про самокатування у якогось середньовічного чернечого ордену. Там ще цей чернець був альбіносом (офтоп) і, здається, антигероєм. Шмагав себе батогом по спині до крові і молився. Тепер ця картинка в мене часто перед очима. Я намагаюсь зробити з собою щось шкідливе, коли мені чогось дуже треба попросити у всесвіту. Тому що все треба заслужити. В принципі цей текст — теж може стати для мене шкідливим після публікації. Все як ми любим.

Тепер повернемось до терапії. Ми з лікарем визначили, що страждання — мій спосіб отримувати задоволення. Коли я нию і почуваюсь нещасною, я водночас отримую збочений кайф від того, що зараз мені погано, а потім, колись, буде добре. І коли добре — все навпаки.

Я вже десяток разів питала в терапевта, що з цим робити і точно пам’ятаю, що отримувала конкретні відповіді, але регулярно їх забуваю. Ненавмисно, просто мені страшно відмовлятись від цього задоволення, тому що спосіб надійний, а з іншими — хз чи вийде. Іноді виходить в кайф танцювати, готувати чи спілкуватися. Але ж то тільки іноді і потім наступає розплата — і все по колу.

Так от, мені здається, це якась християнська депресія. В цій релігійній етиці страждати означає бути хорошим. А не страждати, відповідно, веде в геєнну огненну. А я, повернемось до початку тексту, хочу бути хорошою.

Навіть не те щоб хочу, мені так чомусь треба. Хоча я прекрасно знаю, що найбільше мені треба бути щасливою тут і зараз і отримувати задоволення від життя. І якщо для когось будеш при цьому поганою — це їхні проблеми. Як там пишуть в глянці, ти в себе одна.

Я навіть знаю, як цього досягти: треба робити те і тільки те, чого насправді хочеш. А для цього — уважно слухати себе, годинами нічого не роблячи, якщо доведеться. Я намагаюсь, але мої демони все одно поки що зі мною.

Important Note: Якщо ви хочете сказати “бро, чудово тебе розумію” або “ооо мнє б ваши заботи”, you are more than welcome. Якщо хочете дати пораду, подумайте ще раз і проходьте повз. А нє, спочатку натисніть на значок долоньок, а тоді проходьте.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.