Небо, хвилі, гори і лабіринти Марокко
А також сім речей, які не соромно там зробити
Одні міста копіюють океан, інші — червону землю гір. Тобі буде перехоплювати подих від краси неба над океаном і від запахів на базарі. Тебе буде збивати з ніг морська піна, осли і зазивали; будуть плутати гірські стежки і вузькі стіни медіни. Марокко — чергова країна про суперечності. Потрапити туди з України зараз простіше, ніж будь-коли, поїхали!
Як доїхати
В Марокко дуже багато аеропортів і в більшість (якщо не у всі, я не перевіряла) літає рейнейр. Плюс візейр в два. Прямих рейсів я не пригадую, але знайти хорошу і недорогу стиковку — справа техніки і планування.
Ми свої маршрути шукали на kiwi.com. Можна купувати просто там, можна переходити на сайти авіакомпаній, буде трохи дешевше. Хороша штука на ківі — у них є страховка, якщо провтичиш конекшн, не гарантований авіакомпанією.
Так, нам треба віза.
Облом, канєшно, до хорошого безвізу швидко звикаєш. Отримати наклейку в паспорт не так вже й складно, але запасіться часом, терпінням і готівкою. Вебсайта у посольства нема, тому пишіть на morocco@voliacable.com і вимагайте анкет, а потім дзвоніть (044) 284–33–26 і записуйтесь на подачу (мінімум за місяць до вильоту), тому що прийом там зранку у вт і чт, а візу готують два тижні (нам грозились чотири, але зробили за три). Пакет докуметів стандартний, 600 з чимось грн оплатити треба готівкою на місці.
Варіант два — турагенство. Вдвічі більше грошей, вдвічі менше мороки. You choose.
І про шмотки
Прохолодні ранки в Марокко дуже оманливі, в 9 ще дубарь, а з 10-ї вже нещадне сонце. А ввечері знову дубарь. Це на узбережжі. Приїжджаєш потім в Марракеш, а там дощ, вітер і +15. Це я про те, що погода тут теж дуже різноманітна, беріть з собою шмоток на всі випадки життя.
Примітка для дівчат. Марокко — мусульманська країна, але покривати голову тут не обов’язково, а в курортних районах можна ходити в шортах, всім пофіг. А от в міста подалі від моря краще все таки вдягатись більш закрито.
А тепер — традиційні сім речей, які не соромно зробити в Марокко. Список далеко не повний, звісно (як же без Сахари і верблюда). Велкам в коментарі з пропозиціями і скаргами!
1. Є океан — треба серфить.
Логічніше не буває. Де? Між Агадіром і Есуейрой. Ми були в Тагазуті і я аж підофігіла від кількості серф-хостелів на кілометр квадратний. Номер на двох обійшовся нам шось із 30 євро за ніч, тобто дорм можна спокійно зняти за 10, а далі — на скільки дозволяє ваш бюджет і фантазія. Я і серфінг — не найкраща комбінація, у мене алергія на гідрокостюми, хоча на пінці поковзати люблю (годину, не більше). Тому я не знаю, скільки це коштує. Якщо що — торгуйтесь!
Пляжний сезон — влітку, серферський — взимку. Восени хвилі або дуже великі, або дуже маленькі, зате людей — мінімум. Ми іноді кілометри гуляли порожнім пляжем.
2. Фотографувати заходи сонця
Тут без коментарів. Багато, красиво, радує.
3. Сходити в гори
Якщо ви, як я, уявляли собі безкрайню Сахару і океан, то нє. Пустеля в Марокко, звісно є, але є ще й гори Атлас з долинами і пальмами, аргановими кущами на марсіансько-червоній землі і козлами на них. З Агадіру можна з’їздити в Paradise Valley (у більшості готелів і кемпів є екскурсії, але може розказать, як добратись самотужки, буде весело).
4. Пожити в ріаді
Спочатку ти довго його шукаєш по вузьких заплутаних вулицях медіни (старе місто ака базар), знаходиш малесенькі двері без жодного розпізнавального знаку, стукаєш, а коли тобі відкривають — ахрінєваєш, бо потрапляєш в розкішний будинок-сад. (Наш ріад був один із тих кращих, простіші так не шифруються)
Ріад — це такий невеликий аутентичний готель. Кажуть, вони всі не схожі один на одного. Наш був із терас і квітів, із дзеркал і свічок, з приглушеним світлом і велетенським ліжком.
P.S. Я тут вичитала, що можна прийти в дорогі ріади просто пофоткать. Вас все одно сприйматимуть як потенційного клієнта, проведуть екскурсію і чаєм напоять. Тому гугліть і складайте список, там неймовірно красиво.
P.P.S Ми не потрапили в сад Мажорель, а всі його дуже радять. Сходіть, розкажете, що там Ів Сен Лоран натворив з фонтанами.
5. Їсти тажин хлібом, запивать м’ятним чаєм
Тажин — це назва і страви, і способу приготування, і посуду. Овочі і м’ясо/курка/риба (буває самі лише овочі або лише м’ясні котлетки в соусі — кефта тажин) запікаються на відкритих пічках в керамічних мисках з високими кришками-конусами. Виходить смачно, хоча з овочів там здебільшого картопля. В ідеалі це все треба їсти за допомогою плаского місцевого хліба (його завжди дохріна). Але за виделку вас не поб’ють. До речі, порції, як правило, вистачає на двох і коштує вона від 2 до 8 євро, в залежності від пафосності закладу.
Ще тут п‘ють страшно гіркий м‘ятний чай, вважай прокип‘ячену в чайниках м‘яту, здається, з зеленим чаєм. В чайничок треба кидати цукор, а мішати не ложкою, а переливаючи в склянку з метрової висоти (враховуйте поправку на вітер), а потім назад в чайник — і так поки не набридне, або поки достатньо не охолоне.
По п‘ятницях все Марокко їсть кускус на вечерю, але треба дочекатись, поки закінчиться молитва. Пастілy, яка виявилась пирогом із тонкого листкового тіста з куркою і мигдалем, нам вдалося спробувати лише в Марракеші. Діч в тому, що пиріг цей навіщось посипають цукровою пудрою. Ще можна їсти плоди кактуса (це мене потім просвітили, що то кактус, а їла я невідомий фрукт від вуличного торговця), а от каву краще не пити. І обов’язково спробуйте млинці месемен з сиром або нутелою.
6. Казати НІ і торгуватись наче за своє життя
Ла, шакран (або шукран)- означає “ні, дякую”. Повірте, це знання вам пригодуться, коли будете ходити по базару. Так і кажіть, ла ла ла ла ла! І будьте готові, що на кожному кроці, особливо в курортних містах, пропонуватимуть гаш. Марокко, виявляється, світовий лідер з його виробництва, а самим їм віра не дозволяє.
Якщо ж вам все таки треба щось купити, сходу називайте ціну втричі меншу, ніж просить продавець, розвертайтесь і йдіть, використовуйте весь арсенал базарних трюків, про які обов’язково почитаєте напередодні.
Здаю лайфхак, тим хто не любить торгуватися, але все одно хоче сувенір: вам треба в магазин Uniprix! Це такий супермаркет-базар, де ціни написані і ти просто збираєш що хочеш в корзинку і розраховуєшся на касі. Я знаю тільки точку в Агадірі, але підозрюю, в інших містах теж є.
Що купувати: посуд, арганову олію і мило з нею, жестяні (скажуть що срібні, аякже) чайнички, капці дивної форми, а Андрій купив собі в’язану шапку і зараз в ній ходить.
7. Покататись на місцевих маршрутках
Між великими містами ходять хороші автобуси і поїзда, але з села до міста їхати дуже весело. Наприклад, таксі з Тагазута в Агадір буде коштувати 10 євро (100 дірхам) на одного/двох. Але якщо в нього напхаються шість людей (саме так, шість, іноді сім, якщо можна сидіти в багажнику), то вийде по 1 євро (10 дірхам) з брата. Де логіка і математика, спитаєта ви? Я теж питала, це називається shared taxi. Іноді “берберське таксі”, якщо на машині нема розпізнавальних таксішних знаків.
А якщо треба їхати подалі, але автобуси туди не ходять, до ваших послуг маршрутки. Це древній автобус, який відправляється щойно набере пасажирів на всі місця і табуретку в проході. На деякі крісла можна і по двоє, а біля водія ще троє поміститься.
Міські таксі, як правило, всі одного кольору (в Агадірі червоні) і їздять по таксометру, але фарангам все одно називатимуть зі старту ціну втричі вищу, торгуйтесь.
До речі, про гроші. Один євро— приблизно 10 дірхам (насправді 11). Кажуть, міняти можна скрізь, але ми не міняли, знімали зразу дірхами. Будьте готові, що картку приймають тільки у фенсі-шменсі закладах, знадобиться багато кешу.
А ще будьте готові до руйнування стереотипів. Наприклад, в Марокко, на відміну в України, є ІКЕА і Старбакс. Я вже не кажу про хороші дороги (реально хороші) і міжміські автобуси. А от поліетиленових пакетів не знайдете, їх вже два роки як заборонили. Пакетики все оно парять в магазинах, але вони з якогось матеріалу, схожого на прозору тканину. Сподіваюсь, він розкладається.
А ще будьте готові, що англійська не допоможе. Місцеві говорять французькою, арабською і якоюсь своєю (найчастіше берберською). Анлійською — тільки в туристичних місцях і то не всі.
Бонус
Заблукати у вузьких вуличках і геть з цього приводу не паритись. Гуглмапс допоможе лише з напрямком, далі — йди на нюх, на дотик, на інтуїцію.
Надто вразливим до бідності, бардака і туристів рекоменудється шукати щось більш вишукане. А я би маб ще раз поїхала колись. Не на серфінг, просто покататись на поїздах в інші міста і може таки махнуть в пустелю. Або то вже в якійсь іншій африканській країні?⠀
Якщо вам було цікаво, натисніть на значок аплодисментів, можна багато разів. Мені буде дуже приємно.
