Така була весна
Спойлер: не було
Зима була тепла, весна — холодна, майже така як зима, літо настало за один день. Весна була така, щоб сидіти вдома, хочеш ти чи не хочеш. Здавалося, що разом з карантином нам подарували весь час світу взамін на відібрані обійми і кабаки. Ми побігли на курсеру і прометеус, качаться і сидіть на дієті, побігли дивитись ефіри і читати книжки, пекти хліб на заквасці і готувати все, на що ніколи не вистачало часу. Да канєшно. Десь в кінці березня я здалась і написала карантинний список. Зробила з того не все і таки пишаюсь собою, бо якби все, це б ніколи не закінчилось.
Робота
Багато писала в березні і квітні. А в травні майже ні. І звісно, ніяких груп. Багато думала про те, що замахалась писати і відчуваю себе чорноробочим і гвинтиком, пора переходить на темну сторону і говорити комусь іншому що має бути написано.
Танцювальне
Перші тижня три карантину ніхто нікуди не їздив. Я записувала домашки учням зі згасаючим ентузіазмом. І в решті решт ми всі забили. Потім з Максом вирішили, що раз на тиждень можна і на таксі покататься в працюючий зал і згадали старий недоставлений номер. Тепер може покажем його на найближому таборі. І просто згадали як танцювати — коряво і складно, поки не регулярно.
В квітні вигадала собі нове зобов’язання, курс All That Jazz для телеграм каналу. Думала, за місяць-другий його закінчу, но нєт, зараз навіть не на половині. Але він мене надихає на нові ідеї, пошук нової музики і нових історій, навіть якщо його читає десяток людей. Зате мені внєзапно відправили кілька донейшинів (такі були умови гри).
Зробила паузу з інтерв’ю, бо не хотілося їх публікувати, поки нічого не відбувається. Тому несподівано для себе провела два прямих ефіри з гостями в фб. Псіхувала страшно. Хотіла третій, але не настільки я технічно крута. От написала це і внєзапно придумала як його все таки провести.
Розбирала рутинки, ритми і нові рухи, в якості зарядки для мозку, а не зарядки для тіла. Челенджі, колаборації і відоси — так так так, але чомусь вони так не довго залишаються важливими.
Інформація
Шо я не людина, щоб не полізти дивитись курси. До кінця, правда, пройшла аж один і це внєзапно англійська для зно. Захотілось згадать граматику, щоб не просто “я так відчуваю”.
Читати вдома майже нереально, осилила півтори книжки за три місяці. Нема мені виправдань, є ютуб і списки на імдб.
Написала аж один пост в медіум (крім АTS). Кстаті, змінили назву бложику (публікації), бо мінятись кожен день стало нестерпно. Але лінк, на жаль, не міняється.
У березні закінчились таблетки і воно видно. Внєзапно почала медитувати і якимось дивом досі не кинула. Вже більше 70 днів поспіль. Іноді по три хвилини, але щодня. Звісно, я роблю це з апкой, тому що без ачівок і бейджиків моя мотивація сходить на пси за лічені дні. Називається Balance, на початку карантину вона була безкоштовна на рік. Ні, медитація не рятує мене від всіх проблем і не зробила спокійним котиком. Але я не здаюся.
Дім
Я страшно не люблю прибирати, але доводилось. Думаю, виходило в мене паршивенько і сил/енергії забирало кілотонни. Але метро знову пустили і спеціальна жінка знову може до нас приїхати. Алілуя!
Зате готувати мені ок. При чому не стільки заради смаку, скільки заради нового процесу. Наприклад, спекла синабони, щоб спробувати дрожжеве тісто. І те ж саме про закваску. Хліб і правда смачний, але я тепер заручник тамагочі в баночці. Але найкрутіша кулінарна перемога цього періоду це меренга і яйця пашот. Карочє, ізвращалась як могла. Поправилась на чотири кг.
Ще я замовила собі вишивку на початку карантину. Традиційно, вистачило мене десь на чверть. Далі стає нудно.І звісно, я перебрала всі шафи і навіть косметику, купу всього повикидала ще на початку карантину. Коли відкрили метро нарешті вивезла пару гігантських пакетів на станцію сортування.
Та інше
Пофарбувалась в рожевий, рожевий змився і нарешті зробила хімію (правда, вже 2 червня). Не купила і не пошила тряпчану маску. Зате накупила мільйон баночок косметики у fabulous skincare і не збираюсь зупинятись. Нарешті мені хочеться вмиватись щодня і виглядати ніби я виспалась.
Їздила в мегаполіс аж двічі (мало), але дні на три (багато). Каталась на велику 40 км і ледь не вмерла.
Нарешті пофоткались з Вєрой (заплатили за фотосесію ще минулого року по акції, а далі щось пішло не так). Знадобилось трохи часу, щоб прийняти ці фото, спочатку вони були красиві, але геть не про мене. Але вони про нас. Про іноді-нас.
Мабуть, найважливіша штука, яку я зробили на карантині — стала донором крові. Щоб не зря поправлялась і не пила алкоголю.
От дивно, мені здавалося, стільки всього зробила і стільки всього сталося, але написаного — геть мало. Весь час хочеться знайти щось, що буде meaningful, але шукаю не там. Треба перестати намагатись робити щось нове і знайти сенс у тому що вже є.
