Чемпіон по діленню
на чорне і біле в категорі або/або
На старт, увага, марш!
- у світі є добро і зло
- хтось має бути правий, або ти або я
- добро в решті решт переможе
- все або нічого
- НАВСІГДА *кричати дурним голосом*
Чемпіонам по діленню на чорне і біле живеться непросто. Кожен вибір, кожне рішення сриймається як остаточне і дуже важливо зробити його правильно. Правильний варіант тільки один і компромісів бути не може.
Я можу помилятись, але кажись так було завжди. У світі було хороше і погане, добро проти зла, справедливість, тільки два види рішеннь, тільки два види цінностей: правильні і неправильні. Є підозра, у цьому знову винен умовний Дісней ака масова культура мого дитинства (як в картинці про most frustrated human beings). *Заламує руки* Нахріна я читала стільки художніх книжкок? Я умудрялась сварити себе за те, що не принцеса і одночасно за те, що намагалася нею бути. За те, що в мене чогось немає і за те, що я цього хочу. За кожен вибір, а що як я помилилась. За кожне зробила і могла б зробити. Останніх завжди було більше.
#внєзапно виявляється, коли вибираєш щось одне, відмовляєшся від чогось іншого, можливо, теж важливого, хорошого і правильного. І якщо тобі не так просто перестати за ним сумувати — це, виявляється, нормально. Дуже хотілося б раз — і прийняти свій вибір. Але сумувати і шкодувати — різні речі. Можна, виявляється, сумувати і не шкодувати.
Або можна взагалі не вибирати. Можна взяти все, не дивлячись на колір. Як казала моя улюблена літредакторка про 90% наголосів, “можна і так, і так”. Можна насолоджуватись моментом, мріяти про щось в майбутньому і сумувати за минулим ОДНОЧАСНО.
Зараз, здається, навіть діснеівські персонажі не такі пласкі. Може й ніколи не були, тільки здавалися. Вже не так просто відрізнити правильне від неправильного і мудаки з героями не обов‘язково різні люди.
Ти можеш бути хорошим і робити помилки, бо дія — це ще не вся особистіть. «Ти намочив штанці, поганий хлопчик, як тобі не соромно». Ні чувак, впісявся і поганий — це різні речі, просто дурні культурні коди змішують в одну купу вину (за дію) і сором (за себе). А соромно, по ідеї, не має бути нікому і ніколи.
Безкомпромісність — зло. Як і багато інших речей, які я вважала цінними: багатозадачність, відповідальність перед всім світом, альтруїзм і самопожертва, самодостатність. Егоїзм виявився піклуванням про себе. Бажання подобатись — природньою необхідністю прийняття. Моя мудра жінка каже, немає поганих потреб, є неекологічні способи їх задоволення.
Смішно, але про те, що світ не ч/б ми з мудрою жінкою говорили 500 разів. Мені знадобилися всі 500 (направду 100, майже два роки регулярної терапіі), два місяці АД, щоб нарешті це прийняти і не сварити себе за те що так довго.
Все прочитане і проговорене нарешті збирається в купу і здається я сама до цього додумалась. Ніхто нікому не вірить на слово, а якщо й вірить, не візьме собі чужих інсайтів назавжди. Але чужий інсайт може стати останньою краплею у своєму прийнятті. Нам треба більше чужих інсайтів.
P.S. Майже весь текст написаний місяці три тому. Після цього великого просвітлення в моїй голові знову завелась купа всякої фігні різного масштабу (а таблетки закінчились). Фігня, знаєте, приходить і йде, таблетками вже місяць працює медитація, як би банально це не звучало. Можна просто звикнути, що так буде завжди: буде класно і буде хріново. Аби не забувати про вже з’ясноване: світ не чорно/білий, вибирати не страшно.
