Baltics Adventure, 11–22 August. Про загадування бажань і знову про слова

Історія про те, що треба правильно загадувати бажання, про холодний Хельсінкі, дощовий Таллін, острів Сааремаа з незрозумілим наголосом і непевною кількістю голосних і танцювально-текіловий Вільнюс. І ще трохи філософії і тлєна про подорожі на десерт. З вами був дісклеймер.

SOME PEOPLE HAVE REAL PROBLEMS

Я вперше почула Sia році так в 2009-му, по рекомендації last.fm і тут же закохалась без пам’яті. Тоді вона була досить меланхолійним сінгер-сонграйтером, а моя улюблена пісня — про girl you lost to cocaine — хоч і не сама меланхолійна, але найсумніша. Альбом Some People Have Real Problems заслуханий до дірок

Оці всі приколи з танцюючою дівчинкою і людьми в перуках, як бачите, не на порожньому місці з’явились.

Тоді було модно записувати хотілки у вішліст і я написала: концерт Сіа, будь де. Але вона на якийсь час зникла з радарів, принаймні європейських, і виплила аж у 2014-му з хітовєйшим шандельєром (він же Chandelier). Я шейрила його скрізь де бачила, гордо заявляла, що слухала Сіа ще тоді, коли це не було модним, і чекала хоч якогось туру Європою.

Коли це нарешті сталося (а я підписана на всі її можливі соціальні акаунти), коли я нарешті побачила, що вона кататиметься по фестивалям ціле літо 2016, я стрибала як дурна. Так ми вирішили їхати в Хельсінкі на Flow Festival.


Helsinki. Flow Festival 11–15 August

На паспортному контролі у фінському аеропорту нас запитали про зворотні квитки і мету приїзду:

-Flow Festival

-Surprise surprise! — єхидно сказала тьотя у віконечку і вліпила нам штампи. Схоже, там півлітака їхало на Флоу.

За житлом, як завжди, полізли на airbnb, все забукали, все красиво. Але за два тижні до фесту власник квартири (яка так і залишилась в наших мріях ідеальною) написав “капєц пацани, звиняйте, більше не можу нікого хостить”, і нам довелося терміново шукати шось нове в ледь не найтуристичніші дати в Хельсінкі.

В решті решт зупинялися ми в одній з небагатьох багатоповерхівок міста. Умови були м’яко кажучи так собі. Та шо там, просто срач і розпач, зате вид з вікна 14 поверху на порт і до фестивальної локації 10 хвилин пішки. В квартирі 4 чи 5 кімнат, ванна і кухня. Всі кімнати здаються окремо і знімають їх здебільшого іноземці. Вони ж перездають їх на airbnb як додатковий заробіток. До речі, про заробіток, 3к в Хельсінкі — так собі середня зарплата в місяць, розказував наш сусід-турок.

На фестиваль ми ходили тільки два з трьох днів, в основному на Iggy Pop + Massivе Attack в перший день i Sia в останній. Якщо чесно, ми навіть не дуже знали, хто там ще виступає, та й не дуже парились з цього приводу. Там було кілька красивих сцен, наприклад амфітеатр з повітряною кулею, але до них не проштовхнутись. Якщо порівнювати Flow з Sziget (на якому Сіа теж виступала, але ми вирішили спробувати щось нове), то я б не порівнювала. Це просто абсолютно різні фомати. Сігет — це маленьке життя, а Флоу — це просто 60-хвилинні концерти один за одним.

Да, ми якось забули, що фестивальний виступ і сольний концерт — двє большиє разніци. У всіх лише по годині, все починається вчасно і навіть виходи на біс заплановані зарані. Сіа не співала нічого зі старого улюбленого, крім Breath Me, а Іггі навпаки запалював старими перевіреними хітами і проігнорив новий крутий альбом. Так я ніби й потрапила на концерт Сіа, тільки Сіа вже зовсім не та. Чіткіше треба загадувати бажання, ще чіткіше.

До речі, фест відбувається на території колишньої електростанції, поруч із якось діючим заводом — це щоб нікому не заважили серед ночі.

той самий завод

Сусіди-пітерці з нашого гуртожитку на 14 поверсі стверджували, що така погода в дні фестивалю вперше за останні 4 роки, завжди була спека і сонце, але ми везучі. З нами було поперемінно яскраве сонце і сильний дощ, і стабільні +15–18.

Тож в дні, коли не було фестивалю, ми просто шлялись, йдучи навмання на південь до морька, або де зелененьке на карті.

Пили каву у хіпстерських кав’ярнях. Зрештою це перетворилося в своєрідний квест: знайди свій заклад в загалом несвоєму місті. Нам сподобалось у Kahvila Sävy і Johan & Nyström. Там все як ми любим: хороші бариста, пристойний вибір сортів і швидкий інтернет. Правда, ціни фінські (і я нила про це всі чотири дні): капучіно — 3–3,5 євро.

Я обожнюю оглядові колеса, але на це банально пожлобилась. По-перше, якесь воно невеличке, з нашого вікна і то вище огляд, по-друге…я вже говорила про дорого?

Зате тут, біля східної портової площі на критому базарі найкрутіший суп із морепродуктів евер! Власне, все меню Soup Kitchen — три супи на день, 7–10 євро порція (велетенська!) плюс хліб і вода завжди є на столі.

Парки і дитячі майданчики в Хельсінік просто казка! Єдиноріг осідлав котика і не міг не зробити з цього гіфочку.

Ще у фінів багато всього “дивного”. Якщо вам не здаються дивними ці котики, то як щодо опудала ласки з касетою в зубах? Або цього талісмана хумани?

Я не фанат музеїв від слова “зовсім”, а от оранжерею просто не змогла пропустити. Вона фантастична, навколо доріжки, як до палацу, і троянди, а в середині — столики серед джунглів. Вхід вільний, хоч пікніки влаштовуй, понеділок вихідний, не працює ввечері. Якби ще трошки більша, я б там загубилася і не виходила.

Загалом же враження від Хельсінкі… холодні. Я думала, там де є вода, скрізь є життя і можна сидіти біля неї і дихати, дихати і ні про що не думати. Натомість ми нагулювали по 20–25 кілометрів на день і я нила про ціни, а Андрій про погоду. Хельсінкі не наше місто, але є в ньому щось… меланхолійно-спокійне вдень і агресивно-божевільне серед ночі. Правда, нам це щось намагалось не показуватись.

Tallin, 15–17 August

До Талліна ващє нє далллєко. Кілька серій всього на паромчику. Недавно, до речі, паромчики в Таллін перенесли на західний термінал (бо сусід турок нам показував інший, а в квитку було не дуже зрозуміло). Ціна залежить від кантори і від часу в дорозі: 2–3,5 години, 20–35євро. Самі ж кораблики — просто казино на воді. Є велетенський ресторан зі сценою, є просто фастфуди, є бари з автоматами. Ми сиділи в самому хвості, пили каву і мружились на сонці.

Квартира — знову airbnb. І це знову виявився гуртожиток для іноземних студентів, а здавало нам її агенство. Зате чисто і після Хельсінкі все здавалось дуже дешевим.

Таллін врятував для нас один день сонця, затишний центр і український програміст Саша, який хостив нашу подругу і показав нам смачне пиво. А другий день був дощ і ми знову рятувались хіпстерськими кав’ярнями (Renard Coffee Shop далекувато від центру, але прекрасно) і торговим центром. Розважались тим, що купили Андрію туфлі на весілля, а мені теплий светр. В серпні. Бо холодно.


Rain On Saaremaa, 17 August

Дівчина, яка заселяла нас в квартиру в Талліні, називала цей острів сАрема. Я ж і досі вперто вимовляю всі букви “а”, бо тільки тоді це звучить по-естонські.

Коли я планувала цю подорож, ідея поїхати в день народження на острів здавалась мені дуже романтичною. А от в день від”їзду — трохи ідіотською. Ми купили квитки на автобус в 8 ранку (15 євро, 4 години), знаючи, що там буде безпросвітна мряка, ще й потягнули з собою подругу. І все одно романтика. Знімали відео з формулюванням “кліп для фінської блек метал групи”. Хоча потім, коли вибирали музику, виявилось, що з мене так собі фанат мрачняку. Вийшов “артхаус про любов”.

Із цікавого в найбільшому місті острова Куресааре є маяк і замок. Якби була погода, може б десь поїхали милуватись природою, а так тусили з кабака в кабак. Дєнь раждєньє в мене ілі гдє!

Posing
і про кабаки

Vilnius and Bluesila, 18–22 August

І знову автобус. Спочатку до материка (через острів і на паромі), тоді з Парну до Вільнюса. Так, це зайняло майже весь день, але автобуси ок (блаблакару, виявляється, в Естонії немає), а нам треба було відпочити від вічної біганини. Я читала, спала і дивилась кіно. Чомусь постійно про весілля.

Останні кілька років скільки не приїжджаю в Вільнюс, мене рятує Jamaika. Ну бо це прекрасний хостел і просто біля вокзалу.

Jamaika hostel

В Вільнюсі нарешті можна було вдягнути сукню без колготок(!!!) забути вдома вітровку і припхатися на оупен.

Про Блюзілу в мене майже немає фото, одні тільки враження. По-перше, я обожнюю виїздні безінтернетні танцювальні табори на природі. Просто немає куди дітися, тільки танцюй і туси. Будиночки так собі, але бувало і гірше, а от ліс, текіла і блюз — просто неперевершені. До речі, про будиночки. Бачите ослика? Він був у нас над ліжком. Т — Творчість.

Снідала Джугасом (геніальний сир!), пройшла в фінал соло(завдяки текілі для всіх учасників), не пройшла в парному блюзі (там було 40 пар і не було текіли) і провела свій перший евер урок по блюзу, зразу англійською. Нервувался так, що навіть не сфоткались з групою. Потім мене постійно запрошували партнери з тієї групи, але ніхто з них не зробив те, що ми показували (мабуть, занадто круто замахнулись). Сподіваюсь, хоч рекап колись подивляться. Одним словом, я кайфонула і побачила, куди розвиватися далі. Шо там побачила, просто осліпла від цього відкриття.

Ну і адреса хіпстерської кав”ярні у Вільнюсі, раз ми вже всюди в них були —HURACÁN COFFEE. Хоча Вільнюс на такі штуки багатий.


Я їхала додому і боялась, що геть розучилася думати словами і не навчилась чимось іншим. Можна ж думати картинками, правда? Мабуть, можна і музикою, можна запахами, скажімо. Але я завжди думала словами. Вся відпустка пройшла як в тумані, можна було дивитись, але як запамятати, коли не знаходиш слів. Як проживати події, коли їх неможливо описати? Як робити висновки, коли відчувати без слів ще толком не навчилась? Як ви це робите?

І ще дуже хотілось заземлитись. Перестать вічно кудись летіти чи їхати. Може, це старість — в новому місті в негоду не змусиш себе вийти з кімнати, а будеш пити чаї і дивитись серіали з коханою людиною. Або старість. Або зміна пріоритетів. Колись я думала, що сенс подорожі в тому, щоб запихатися враженнями, досі небаченим і непробуваним. Тепер же подорожі стали такою частиною нас, що нам байдуже де працювати і де дивитись кіно на ніч, все одно ми не фанати нічних клубів. Я заплуталась з цими подорожами. Їх стало забагато, а зішкрібати враження з сітківки, телефону і фотоапарату просто не вистачає часу. А якщо не зішкрібати, так і залишаться всередині неусвідомленими, не напишеш, наче й не було нічого. От, знову не вдома, маю сонце, час, бажання і напівдохлий ноутбук.

К чєму ето я? Бережіть себе.